Чи можна врятувати Росію?
Економіка Росії зазнає краху, але ситуація могла бути ще гіршою. Глобальна економічна криза, нарешті, змусила уряд прийняти розсудливу політику, запобігаючи тим самим катастрофі, — принаймні поки що.
Офіційні прогнози щодо зростання російського ВВП 2009 року залишаються позитивними, однак більшість аналітиків, включаючи урядових чиновників, готуються до серйозного спаду, який насправді, схоже, почався вже в четвертому кварталі 2008 року. Крах фондової біржі — її падіння на 72% є найбільшим серед всіх основних ринків, що розвиваються, — є лише найпомітнішою ознакою цього.
Навіть російські олігархи закладають свої яхти і продають приватні реактивні літаки. Наростають ознаки політичної нестабільності. Оцінки довіри президенту Росії та прем’єр-міністру повзуть униз. Почалися масові вуличні протести, які очолюють не опозиційні політичні партії, а робітники і сім’ї середнього класу, які втратили роботу і зіткнулися зі скороченням заробітної плати. Ще важливіше, що протестуючі вимагають відставки уряду — що було неможливо навіть уявити ще рік тому.
Враховуючи, що ціни на нафту різко впали, — на 70% відносно пікових (подібним чином ціни падають і на метали, інше головне джерело експорту Росії), немає нічого дивного в тому, що Росія зіткнулася з серйозними економічними проблемами. Економічне зростання перебуває під загрозою, рубль слабшає, а урядовий бюджет відчуває дефіцит. Однак до сьогодні уряд Росії та приватний сектор переносили шторм досить добре.
Критики режиму Володимира Путіна стверджують, що політична система Росії дуже централізована й ризикує зазнати краху в умовах сьогоднішнього економічного шторму. У кінцевому результаті ідеологія режиму ставить державу й лояльність перед правителями вище приватної власності й достоїнств. Коли криза вдарить у повну силу, уряд зможе націоналізувати основні банки та компанії, що виявляться неефективними, а потім поховає російську економіку, так само, як він прирік Радянський Союз.
Маючи справу з кризою, уряд Росії фактично допустив серйозні помилки. Гроші платників податків були витрачені на придбання облігацій у невдалій спробі підтримати курси акцій, що обвалюються. Навряд чи уряду вдасться повернути свої інвестиції найближчим часом.
Уряд також дуже повільно знецінював рубль. Хоча можна стверджувати, що одноразова девальвація була небезпечна, — оскільки це могло призвести до паніки, поступове знецінення повинне було початися раніше, ніж це сталося насправді. За останні два місяці 2008 року центральний банк ослабляв рубль на 1% у тиждень, потім — на 2—3% у тиждень. Очевидно, йому необхідно впасти ще на 10%. Центральний банк розтратив резерви на захист цього плавного виправлення курсу, в той час як комерційні банки трималися за долари в очікуванні подальшого ослаблення рубля.
Третя помилка полягала в підвищенні митних зборів на товари, що ввозяться, особливо на автомобілі, що імпортуються. Це було безглуздо не лише з економічного погляду (як і у випадку з багатьма іншими конкуруючими з імпортом секторами, автомобільна промисловість, безумовно, буде захищена ослабленим рублем), а й політично небезпечно. Власники автомобілів — це масштабна, соціально активна й легко організовувана група. Вуличні протести проти митних зборів на товари, що ввозяться, стали першим серйозним масовим повстанням, що відбулося в Росії за багато років.
І все ж допущені помилки відносно незначні й оборотні. Дійсно, уряд Росії несподівано ухвалив рішучі й переважно правильні економічні рішення. Спочатку він запобіг краху банківської системи. Багато російських банків у великих об’ємах виставили свої акції на іноземних біржах, і тому зіткнулися з серйозними фінансовими проблемами, коли почалася криза. Масштабне вливання ліквідності урядом гарантувало, що жоден із головних банків країни не зазнає краху, а незначні банкрутства банків регулювалися на диво організованим способом.
Крім того, криза — поки що — не призвела до масштабної націоналізації приватних компаній. Уряд міг би використати кризу, щоб націоналізувати всі банки і компанії, що відчувають фінансові проблеми. Він цього не зробив, незважаючи на свої все ще величезні іноземні резерви, які дають йому достатньо коштів, щоб викупити істотну частину економіки за малими цінами. Проте, принаймні до сьогодні, уряд переважно надавав (під високі відсотки) позики замість того, щоб брати участь у масштабному скуплянні акцій.
І при цьому олігархам допомога не надавалася. З 50 мільярдів дол. зовнішнього боргу, який лежав на російських банках і фірмах 2008 року, уряд рефінансував лише 10 мільярдів. У результаті умови, запропоновані урядом (ставка пропозиції ЛИБОР+5% і майнова застава), виявилися направленими чітко на мету.
Яким чином розумна економічна політика змогла переважити в умовах цієї кризи? Ключовий чинник полягає в тому, що вперше з того моменту, як Путін прийшов до влади, Кремль відчув справжню загрозу. Роки легкої популярності закінчилися. Всі потворні факти, які росіяни ігнорували впродовж тих років, поки відбувалося швидке економічне зростання, спінилися на поверхні.
Режим знає, що його виживання залежить від запобігання економічному краху. Криза активізувала систему і змістила владу прийняття рішень у бік тих, хто щось знає і може щось зробити для економіки.
Але чи не були всі ці політичні зміни впроваджені дуже пізно? Можливо, окостенілу, корумповану, неефективну економіку, побудовану в багаті роки нафтового буму, вже неможливо врятувати. Тож центральне питання, з яким зіткнулася Росія, звучить так — чи може навіть компетентна економічна політика запобігти економічному й політичному краху?
Сергій ГУРІЄВ — ректор Російської економічної школи в Москві. Олег ЦИВІНСЬКИЙ — професор економіки в Йєльському університеті.
