Чим викликані протести в Ірані?

Швидке поширення громадського неспокою в іранських містах, що почалося в кінці грудня, торкнулося майже кожного - спрямованого на реформи уряду президента Хассана Рухані, багатьох громадян і спостерігачів - що неочікувано. Розпочавшись у Машхаді, великому релігійному місті на північному сході країни та фортеці консервативних ворогів Рухані, протест поглинув низку менших міст зі швидкістю та жорстокістю, яку мало хто міг передбачити.

Протест, підживлюваний зростаючою вартістю життя та дедалі зростаючими економічною і соціальною нерівністю, швидко трансформувався в самозречення режиму. Хоча більшість гніву було спрямовано на клерикальні владні кола, керовані іранським релігійним лідером аятоллою Алі Хаменеі, реформатори мають на кону стільки ж, скільки їхні непоступливі суперники.

Іранські реформатори не звикли до того, щоб бути мишенями існуючого зараз народного розчарування.  Під час президентських виборів у країні, політичні реформатори швидко перенаправили народне невдоволення в обіцянки більш оптимістичного майбутнього. Ця історична роль вступає в протиріччя з нинішньою відповідальністю реформаторів - відновити закон і порядок в міських районах Ірану.

Рухані був переобраний на другий термін майже сім місяців тому, забезпечивши абсолютну більшість - 57% голосів при високій явці. Нещодавні події наводять на думку, що багато молодих іранців сумніваються в тому, чи зможе Рухані забезпечити більше процвітання та помірнішу версію ісламістського управління, на відміну від того, що пропонують його жорсткі суперники.

Можливо, найбільший ризик, пов'язаний з хвилею неспокою, стосується запланованих Рухані економічних реформ. Протести спалахнули, незважаючи на два роки скромного покращення іранської економіки. Хоча економічні індикатори були здавлені низькими світовими цінами на нафту та слабими вливаннями міжнародних інвестицій, вони рухаються в правильному напрямі з січня 2016 року, коли після вступу в силу ухваленої в середині 2015 року угоди, що обмежує іранську ядерну програму, було знято багато міжнародних санкцій.

Згідно з МВФ, ВВП Ірану зростає щороку на понад 4%, із заохочуювальними показниками, що в постсанкційну еру, зростання відбувається не в нафтових секторах. Минулого року зростання сягнуло 12.5%, головним чином завдяки швидкому збільшенню виробництва нафти й експорту. Хоча інфляція залишається високою, на рівні близько 10%, це свідчить про значне покращення, порівнюючи з показниками, коли діяли санкції.

Звичайно, між економічними індикаторами та суспільним настроєм немає лінійних відносин. Хоча звичайна мудрість вирізняє політичне сум'яття та нестабільність, економічні труднощі, реальність рідко буває настільки ясною. Наприклад, на Близькому Сході, Іранській ісламській революції 1979 року і повстанням арабської весни 2011 року передували безпрецедентні буми цін на нафту, що означало більше процвітання в регіоні.

Все ж, покращення в іранській економіці, що слідували за ядерною угодою 2015 року, далеко не відповідали очікуванням. Найбільшим розчаруванням здається те, що зростання не спричинило ніякого впливу на приголомшливий рівень безробіття в Ірані. Загальний рівень безробіття становить майже 13%, у той час як рівень безробіття молоді - 29%, але ймовірно ближче до 40% - один з найвищих у світі показників.

Сьогодні це невдоволення знаходиться в серцевині народного розчарування, особливо серед невдоволеної міської молоді, яка допомогла розпалити останні хвилі неспокою. Безробіття найвище серед тих, хто має університетську освіту, особливо серед жінок. Хоча більше молодих іранських жінок зараз вступають в університети Ірану, на відміну від чоловіків, частка працюючих жінок в Ірані була незначною - 15% минулого року, порівняно з 20% десятиліття тому.

Створення робочих місць залишиться головним викликом для уряду Рухані. Через те, що очікується, що близько 840 тис. людей ввійдуть на ринок праці наступного року, проста стабілізація безробіття в короткий термін буде непростим завданням. З понад 40% населення віком від 15 до 34 років, збільшення достатньої кількості робочих місць за довший термін було б не легшим завданням.

Виходячи з такого контексту можна сказати, що останні протести ослабили іранських реформаторів через руйнування їхньої монополії на надію та вбивання клину між урядовою неоліберальною політикою, що має намір вирішити економічні проблеми Ірану, та метою поглиблення народної підтримки.

Іранські реформатори також ризикують втратити політичний грунт своїм непоступливим ворогам, від яких можна очікувати прийняття підходу "залізного кулака" до безпеки, за рахунок поступової втрати Рухані обмежень.

Все ж таки для реформаторів існує промінь надії. Хоча багато іранців прагнуть економічного покращення, набагато більше з них бояться можливого сповзання до анархії та хаосу. На відміну від протестів 2009 року та загалом невтішного результату повстань арабської весни, іранський середній клас досі тренував обережність, нерішуче і з відстані спостерігаючи за демонстраціями.

Парадоксально, але фактор страху - більше, ніж надія на зміни серед невдоволених іранців - все ще може врятувати порядок денний Рухані.

Проект Синдикат для «Дня»

Хассан ХАКІМІАН, керівник Інституту близькосхідних досліджень, Лондон. Переклад Наталії ПУШКАРУК, "День"