Датська «Чечня»
Кілька тижнів поспіль — до відльоту представника Аслана Масхадова Ахмеда Закаєва до Лондона — Данія була улюбленою мішенню російського офіціозу. Треба ж було статися такому збігу: якраз того дня, коли відпущений із копенгагенської в’язниці Ахмед Закаєв на прес-конференції у датській столиці запропонував російському керівництву переговори з Масхадовим, далеко від Європи, на приналежному Данії острові Гренландія відбулися парламентські вибори. Згідно з попередніми результатами, їхнім переможцем цілком може виявитися партія «Братство ескімосів» — організація, що виступає за повну незалежність від Данії найбільшого у світі острова. Братство обіцяє у разі, якщо йому вдасться сформувати новий уряд Гренландії, провести референдум про незалежність острова вже в 2005 році, — таким чином, нова незалежна держава біля узбережжя північноамериканського континенту виникне вже у найближче десятиріччя.
Данія витрачає на Гренландію не менше, ніж Росія на Чечню — 400 мільйонів доларів допомоги щорічно. Гренландія — бідний острів із серйозними соціальними проблемами. І проте, згідно з опитуваннями соціологів, 80 відсотків із 40 тисяч виборців острова хотіли б утекти від датської економічної допомоги у невідомість. Чому це? Можливо, просто тому, що ескімоси — не європейці, вони — інші. Вони прагнуть залишатися самими собою і самим долати власні труднощі?
Якби Гренландія належала Росії — а чому б і ні, адже Чукотка належить, а Аляска належала, — у Москві сьогодні говорили б про ескімоський сепаратизм, шукали б союзників у снігах, генерали підраховували б, скільки можна заробити на північній операції, адмірали засинали б у солодкому передчутті золотих зірок героя на новеньких мундирах, бюджет тріщав би по швах. У Данії так не буде: датчани, незважаючи на все внутрішнє роздратування відносно ескімоської невдячності, відпустять Гренландію з миром. На мороз, звичайно, не виганятимуть. Як не робили цього досі, хоч попередній уряд Гренландії також висловлювався за незалежність острова, тільки вважав її поступальним повільним процесом, який не можна форсувати з погляду добробуту самих гренландців і вирішення соціальних проблем ескімоської спільноти. Але й не стримуватимуть. Оскільки уряд Данії змушений думати не про генералів і сепаратистів, а про добробут власного населення — тих, хто хоче бути підданими її величності. І 800 мільйонів доларів на рік цим людям дуже навіть стануть у пригоді.
Чи доживуть до такого ставлення до себе ті, хто хоче бути росіянами? Чи їм доведеться все життя почуватися громадянами країни, влада якої цікавиться долею генералів, адміралів, сепаратистів, — але тільки не добробутом простого обивателя, якому не треба ні золотої зірки, ні незалежної Чечні? Російські ЗМІ продовжують переконувати своїх читачів і глядачів, що це і є справжня турбота про суспільство. Але рівень життя у Росії та Данії свідчить про зворотне.
