Де «багаж»?

Схоже, українська дипломатія поступово вчиться показувати хорошу міну за поганої гри. На Михайлівській говорять про успіхи, хоча поставлених цілей: отримання Плану дій щодо одержання членства та включення європейської перспективи в нову посилену угоду між Україною та Європейським Союзом — не досягнуто. Свідченням цього стала позавчорашня прес-конференція міністра закордонних справ Володимира Огризка на тему «Зовнішньополітичні пріоритети України». Голова зовнішньополітичного відомства, зокрема, заявив, що Україна за останнє півріччя зробила великий прорив на шляху інтеграції в НАТО. За його словами, якщо проаналізувати ситуацію, яка була в січні поточного року, й нинішню, то Україна зробила великий крок уперед. «Ми зробили величезний крок уперед. Якщо на початку січня 2008 року про Україну як про члена НАТО ніхто не говорив, то Бухарестський саміт Альянсу дав зрозуміти, що Україна буде в НАТО», — цитує Інтерфакс слова Огризка. Голова МЗС зазначив, що Україна серйозно просувається на шляху вступу до НАТО і проводить інтенсивний діалог із країнами-членами Північноатлантичного альянсу. «Ми вестимемо свою роботу, щоб отримати ПДЧ найближчим часом», — підкреслив Огризко. Хоча йому, напевно, зрозуміло, особливо після візиту до України федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель, що у грудні на зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів НАТО буде лише зроблена оцінка вирішення Україною тих питань, що залишилися після Бухарестського саміту. І навряд чи ситуацію може виправити наведений міністром факт, що за останній місяць у Брюсселі у штаб-квартирі НАТО побувала половина членів Кабміну. Також незрозуміло, що має на увазі Огризко під «солідним багажем», із яким Україна прийде до зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів НАТО у грудні й «таким чином доведе, що зробила велику роботу на шляху вступу до Альянсу».

Адже досі не зрозуміло, яким чином має намір українська влада вирішити три проблеми, озвучені німецькою стороною. Це внутрішньополітична стабільність, підвищення рівня підтримки населенням країни ідеї вступу України до НАТО, а також хороші відносини з Росією.

І навряд чи цьому допоможе створення спільної україно-німецької робочої групи на чолі з міністрами закордонних справ двох країн для того, щоб німецька сторона могла консультувати і допомагати Україні на шляху вступу до НАТО. Якщо досі українська влада нiчого не зробила для того, щоб для початку створити єдиний центр координації євроатлантичних прагнень, не кажучи про те, щоб підняти рівень довіри населення до Північноатлантичного альянсу, то навряд чи цього можна чекати до кінця року, а тим більше наступного року, коли почнеться президентська кампанія.

Що стосується європейської інтеграції, то тут також для України поки що не видно проривів. Навряд чи можна з оптимізмом зустрічати новину, що Рада Європейського Союзу на рівні міністрів закордонних справ на засіданні в Брюсселі ухвалила рішення назвати нову угоду між Україною та ЄС угодою про асоціацію. Про що поквапився повідомити міністр журналістам, назвавши таку подію «важливим результатом роботи української дипломатії». При цьому він зізнався, що поки що зарано говорити про економічний напрямок цієї угоди.

Огризку, мабуть, добре відомо, що угоду про асоціацію з ЄС мають деякі країни Африки й Латинської Америки. А головне, як зазначають експерти, полягає у наповненні цієї угоди. Тому про щось конкретне стосовно наповнення цієї угоди можна говорити лише після саміту України—ЄС, який відбудеться 14 вересня.

Вочевидь, невеликим успіхом української дипломатії можна назвати те, що їй вдалося досягти домовленості, що під час саміту ЄС у Франції буде зафіксовано положення про початок переговорів щодо введення безвізового режиму з ЄС для українців. Треба лише вітати рішучу налаштованість зовнішньополітичного відомства у візовому питанні. Дипломати не бояться говорити єесівцям про проблеми, які виникли з введенням спрощеного візового режиму. Міністр також зауважив на прес-конференції, що й надалі трапляються випадки «абсолютно неприйнятного» ставлення до українських громадян, які бажають отримати візу в країни ЄС із боку представників дипустанов. У зв’язку з цим МЗС України ставить перед собою мету введення безвізового режиму з ЄС до 2012 року. «2011 рік має стати останнім роком, коли українські громадяни стоятимуть у чергах за візою в країни ЄС», — запевнив Огризко. Але тут, як у випадку з ПДЧ, багато залежить саме від дій української влади.

Також доволі послідовними можна назвати дії українського МЗС у російському напрямі. За словами Огризка, зовнішньополітичне відомство України на виконання указу Президента підготувало законопроект про припинення дії угоди з РФ про перебування ЧФ у Криму. І відтепер, за словами міністра, цей законопроект повинна розглядати Верховна Рада.

Характерно, що реакція Москви на заяву МЗС України була майже миттєвою і, зрозуміло, негативною. На Смоленській назвали таку ініціативу передчасною і такою, що заважає конструктивно вести переговори щодо цього й інших питань двосторонніх відносин. «Такі заяви, закиди заважають по-діловому вести конструктивні предметні переговори стосовно цього питання й інших, які обговорюються в рамках міждержавної комісії. Ми вважаємо, що такі дії передчасні, оскільки угода про перебування ЧФ РФ у Криму спливає лише 2017 року», — цитує Інтерфакс представника департаменту інформації та друку МЗС РФ.

Викликають здивування коментарі й заяви російського МЗС, якому, певно, добре відома позиція українського Президента й уряду. 16 травня 2008 року Рада національної безпеки й оборони України доручила Кабінету Міністрів вжити у двомісячний термін заходів щодо комплексної перевірки наслідків тимчасового перебування Чорноморського флоту РФ в Україні. Крім того, в рішенні говориться про необхідність «підготувати у двомісячний термін і забезпечити внесення у встановленому порядку законопроекту про припинення з 2017 року дії міжнародних договорів про тимчасове перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації».

Тим більше, що МЗС України кілька разів заявляло, що українська сторона не розглядає питання про пролонгацію цього договору і припинить дію угоди стосовно Чорноморському флоту 28 травня 2017 року. До того ж, російській стороні також відомо, що Конституція України не передбачає перебування іноземних баз на українській території.

І справді, переговори про виведення Чорноморського флоту РФ із Криму слід починати заздалегідь, аби своєчасно підготуватися до цього заходу. Ніхто не знає, скільки часу знадобиться для підготовки цього флоту до виведення, з одного боку, і скільки — для підготовки нового місця базування в Чорному морі, з іншого боку.