Демократичні мрії іракців
Ескалація насильства в Іраку наводить на думку про похмурі перспективи для країни. Релігійний конфлікт, схоже, загострюється з кожним днем: бойовики вбивають сунітів і шиїтів сотнями лише за їхню релігійну приналежність.
Однак було б помилкою вважати, що ця кровожерливість широко поширена серед іракців. Хоча ні американські, ні іракські представники служб безпеки досі не знайшли способу приборкати бойовиків, іракська громадськість дедалі частіше схиляється у бік концепції демократичного, нерелігійного уряду країни.
У 2004 і в 2006 роках я брав участь у проведенні двох загальнонаціональних опитувань в Іраку. Порівняння результатів цих опитувань свідчить про те, що за два роки, протягом яких релігійна ситуація загострилася, зросла кількість іракців, які розглядають майбутнє своєї країни швидше в національному, ніж у релігійному контексті.
За цей період кількість іракців, які вважають, що прихід демократії в Ірак «дуже важливий», зросла з 59% до 65%. Ці ж іракці розуміють зв’язок між ефективною демократичною системою та відокремленням релігії від політики (подібно до західної системи). Загальна кількість тих, хто «цілковито впевнений» у тому, що «Ірак стане кращим, якщо релігія буде вiдокремлена від політики», збільшилася з 27% 2004 року до 41% 2006-го. Особливе значення має збільшення кількості таких людей за цей період з 24% до 63% — серед сунітів і з 41% до 65% — серед курдів. Думка щодо цього серед шиїтського співтовариства залишилася на колишньому рівні: 23% цілковито впевнених як 2004 го, такі 2006 року.
Опитування також виявило зниження кількості прихильників ісламської держави. З 2004 до 2006 року кількість іракців, які вважають, що «буде дуже добре, якщо в країні буде створено ісламський уряд, за якого релігійні лідери володітимуть абсолютною владою», знизилася з 30% до 22%. Зменшення кількості людей, які відповіли подібним чином, сталося в усіх трьох основних етичних співтовариствах: з 39% до 35% — серед шиїтів, з 20% до 6% — серед сунітів і з 11% до 5% — серед курдів. Відзначалося невелике збільшення кількості шиїтів, які вважають, що в національному законодавстві має бути сильний релігійний елемент, однак більшість, як і раніше, проти цього.
Зростає й національна самосвідомість. На запитання: «Ким ви себе вважаєте — передусім іракцями чи передусім мусульманами?» — 2006 року 28% іракців відповіли «передусім іракцями», а 2004 року лише 23%. У столиці, Багдаді, центрі релігійного насильства, дані опитування навіть більш вражаючі: частка населення, яка вважає себе «передусім іракцями» збільшилася вдвічі з 30% до 60%.
Для порівняння: схожі опитування в інших арабських столицях виявили рішучий ухил у бік мусульманської ідентичності. За даними останнього опитування в Аммані (Йорданія) кількість людей, які ставлять свою національну ідентичність вище за мусульманську, становила 12%. У Каїрі (Єгипет) — 11%. У Ер-Ріяді (Саудівська Аравія) — 17%. Напрочуд, у Тегерані (Іран) вибір явно на користь іранської, а не мусульманської ідентичності. Серед жителів іранської столиці частка «національно свідомих» людей зросла з 38% 2000 року до 59% 2005-го.
У той же час, ставлення іракців до щоденного насильства різко негативне. З 2004 до 2006 року пропорція людей, абсолютно впевнених у тому, що життя в Іраку «непередбачуване й небезпечне», збільшилася з 46% до 59%. Ця зміна відчувалася в усіх співтовариствах: з 41% до 48% — серед шиїтів, з 77% до 84% — серед сунітів і з 16% до 50% — серед курдів. У той же час, опитування не виявили особливої підтримки релігійного конфлікту в жодній з цих основних трьох груп.
Насильство дало сильний ефект у ставленні іракців до іноземців. До 2006 року недовіра до американців, англійців і французів сягла 90%. Ставлення до сусідів Іраку теж напружене. Більш як половина опитаних іракців відповіли, що не раді тому факту, що турки, іорданці, іранці та кувейтці — їхні сусіди. Ці почуття, судячи з усього, безпосередньо пов’язані з насильством, що охопило Ірак, і з роллю іноземців у небезпечній ситуації в країні.
Таким чином, виявляється, що іракці виявляють дедалі більшу прихильність своїй національній приналежності й підтримують ідею нерелігійного уряду. Це — основні риси сучасного політичного устрою. Серед сунітів зниження рівня підтримки ідеї ісламської держави найбільш помітне, що може мати значний вплив на здатність релігійних екстремістів поповнювати свої лави за їхній рахунок.
Незважаючи на те, що іракці, як і раніше, озлоблені через насильство в країні, ця злість не змогла підірвати їхні почуття національної приналежності. У той же час, вони, схоже, дотримуються важливих демократичних цінностей. Головне питання, звісно, полягає в тому, чи зможуть ці цінності втілитися в мирному житті.
Мансур МОАДДЕЛЬ — професор соціології в Університеті Східного Мічигану, автор книжки «Ісламський модернізм, націоналізм і фундаменталізм: епізод і міркування».
