Дев’ять життів Даніеля Ортеги
У черговий раз Нікарагуа стоїть перед можливістю відновлення правління сандиністів. 5 листопада в країні відбудуться безпрецедентні президентські вибори з участю чотирьох кандидатів, і всіх хвилює одне питання, а саме, чи зможе лідер сандиністів Даніель Ортега, який зазнав поразки з різницею понад 10% голосів на трьох попередніх президентських виборах, повернутися до влади цього разу.
Політичне життя в Нікарагуа поляризоване між сандиністською меншиною і явно антисандиністською більшістю, однак Ортега має реальний шанс на перемогу. Як же таке можливе?
Незважаючи на помітні старання адміністрації Буша об’єднати праві сили Нікарагуа, антисандиністські сили розділені. Кандидатом від традиційного крила — Ліберально-конституційної партії (PLC), контрольованої колишнім президентом Арнольдо Алеманом, який засуджений за обвинуваченням у корупції та перебуває під домашнім арештом — є Хосе Різо. Помірне крило — Ліберальний альянс Нікарагуа (ALN) — очолює банкір Едуардо Монтеалегре, котрий користується величезною підтримкою приватного сектора й адміністрації Буша.
Але й у лавах FSLN (Сандиністського фронту національного визволення) також стався великий розкол, унаслідок якого з’явився новий вибір на демократичному лівому фланзі у формі сандиністської фракції, яка відкололася і якій вдалося завоювати підтримку незалежних виборців. Кандидат від фракції економіст Едмундо Харкін є колишнім експертом з питань державного управління Інтер- американського банку розвитку.
Унаслідок залаштункової операції між Алеманом і Ортегою, здійсненої 2000 року з метою поділити владу, був встановлений 40% поріг для перемоги в першому раунді президентських виборів. Більше за те, і в обмін на особисті послуги, Алеман, який був у той час президентом, встановив правило, наче спеціально створене для Ортеги, а саме, що кандидат у президенти може перемогти в першому раунді, отримавши всього 35% голосів, якщо різниця між двома кандидатами-лідерами становить 5%.
Нові сили на політичній арені Нікарагуа, представлені Монтеалегре й Харкіном, сходяться в думках стосовно необхідності політичної реформи з метою анулювати пакт Ортеги— Алемана, що політизував систему правосуддя, а також облікову й виборчу системи. У сфері економічної політики вони розходяться у думках щодо необхідної міри спадкоємності й змін, а також щодо недавніх реформ, які привели до помірного економічного зростання, але не поліпшили умови життя 50% населення, що животіє в убогості.
Хоч як це парадоксально, Ортега вступає в останню стадію передвиборної кампанії з майже 33% голосів, що набагато нижче його історичного рівня в 42%. Однак він усе ж може перемогти з невеликою перевагою через відсутність єдності серед опозиційних сил.
У пародії на пісню Джона Леннона «Дайте світові шанс» Ортега здійснює турне сільськими районами країни, обіцяючи на манер релігійних проповідників «мир, згоду й робочі місця». Він засуджує дикий капіталізм, але не пропонує як альтернативу системних змін. Єдиним новим елементом у його програмі є заяви на підтримку венесуельського президента Х’юго Чавеза, що також означає політичний союз з популістським керівником Венесуели.
Але до результатів опитувань громадської думки, що вказують на лідируюче становище Ортеги, слід ставитися з обережністю, оскільки чимало виборців вважають за краще не говорити про свій вибір. Беручи це до уваги, можливі три сценарії розвитку подій:
— Ортега не зможе перемогти в першому раунді. Як і під час попередніх виборів, голоси виборців, чий вибір залишався невідомий до останньої хвилини, можуть обернутися проти нього. Потім він зазнає серйозної поразки в другому раунді проти Монтеалегре внаслідок об’єднання голосів молодих виборців, які не підтримують його. Якщо це станеться, в Нікарагуа буде президент iз сильним народним мандатом і можливістю створення життєздатного демократичного альянсу в Конгресі.
— Ортега безперечно переможе в першому раунді, викликавши тим самим економічну невизначеність, оскільки інвесторів, зберегачів і іноземних донорів серйозно непокоїть його минуле. Як довго триватиме цей неспокій, звісно, залежить від його поведінки після приходу до влади. Незважаючи на його революційну риторику, в Ортеги не буде можливості провести істотні зміни через відсутність підтримки більшості в Конгресі. Навіть при цьому завжди нестійка стабільність у країні залежатиме від його відносин з США, які довго труїла ворожість одне до одного. Більше того, його перемога означатиме появу у Чавеза нового й беззастережного союзника з швидше символічним, ніж реальним впливом, але економічно залежного від Венесуели в регіоні, де Сполучені Штати й Угода про вільну торгівлю країн Північної й Південної Америки мають домінуючий вплив.
Результати виборів дуже близькі, щоб визначити безперечного переможця після першого раунду. Виборці побоюються, що Верховна виборча рада, в якій домінують FSLN і PLC, не проведе об’єктивного підрахунку голосів. І хоча ніхто не передбачає можливості масової фальсифікації, існує ризик вибіркового підтасовування з метою змінити волю народу. Це є серйозною проблемою й завданням для міжнародних спостерігачів — Організації американських держав, Європейського Союзу й Центру Картера — якщо вони хочуть запобігти ситуації, схожій або навіть серйознішій, ніж події в Мексиці влітку поточного року.
Єдиним певним результатом цих виборів стане поява нового Конгресу й те, що він ослабить пакт Алемана— Ортеги, який тримав в заручниках адміністрацію нинішнього президента Енріке Боланьоса. Таким чином, будь-який новий уряд матиме більше можливостей для демократичного маневрування в цьому Конгресі, що складається з чотирьох сильних виборних блоків.
Нікарагуа чекає дуже складне майбутнє, але ця складність є більш багатообіцяючою, ніж сьогоднішня сталість.
Карлос ЧАМОРРО — нікарагуанський журналіст, директор тижневика Confidencial і нікарагуанської телепрограми «Esta Semana», колишній директор сандиністської газети Barricada.
