Дружба договором красна
Висловлювання про те, що 11 вересня змінило світ, перейшло у розряд кліше, проте, у певному розумінні це саме так. Як показало тихе розчарування, проявлене Росією щодо виходу Америки із договору з протиракетної оборони (ПРО), російсько-американські відносини змінилися фундаментальним чином. Дивно те, що були потрібні терористи Осами бен Ладена для того, щоб виявити, що сьогодні між двома країнами не існує жодних принципових відмінностей в ідеології, економіці або політиці.
Росія відчула на собі вплив міжнародного тероризму набагато раніше інших країн і, отже, вона вже давно домагалася від міжнародного співтовариства допомоги у боротьбі з ним. І насправді, це не Америка залучила Росію для участі у нинішній війні в Афганістані; швидше навпаки, Росія використовує США для того, щоб розгромити терористів бен Ладена й Талібан, оскільки вони створювали нестабільність у Середній Азії, Чечні та інших регіонах Росії.
Тому нові відносини між Росією та США не є односторонньою поступкою Росії, як багато хто тут заявляє. Вони вигідні обом сторонам. Після розгрому Аль-Каїди та Талібану на південних кордонах Росії стане спокійніше. Більш того, не буде перебільшенням сказати, що допомога Америці з боку Росії — політична, військова, технічна та розвідувальна — за своєю важливістю дорівнює допомозі, наданій усіма союзниками США по НАТО разом узятими (за винятком Великобританії).
Однак все це не є підставою для ейфорії. Багато російських аналітиків стверджують, буцімто, якщо війна Америки з Талібаном закінчена та допомога їй більше не потрібна, то вона повернеться до своїх односторонніх підходів у прийнятті рішень. Такий розвиток подій можливий. Тому для того, щоб нинішні відносини між Росією і США успішно розвивалися у потрібному напрямі й надалі, необхідне виконання двох умов:
1. Узгоджена в ході переговорів структура, що виражає спільні інтереси двох країн.
2. Механізм прийняття спільних рішень для захисту цих інтересів.
Перший практичний крок, який потрібно для цього зробити — це встановити загальновизнане визначення міжнародного тероризму. Наприклад, Басаєв та Хаттаб, ватажки чеченських повстанців — вони терористи? А як щодо армії визволення Косово? Можливо, буде нелегко досягнути угоди з цього питання, але цього потрібно прагнути.
Ми повинні продовжувати здійснювати програми, що не потребують ворога, який би нас об’єднав. Спільні зусилля, спрямовані проти непоширення зброї масового ураження — ядерної, хімічної та біологічної — пропонують нам шанс для цього. Іншу можливість пропонує економічна співпраця, що зросла у ході розробки нафтових родовищ в Росії та Середній Азії. На жаль, це все ще здається мрією, оскільки існує розходження інтересів щодо розвідки родовищ нафти та цін на неї, а також проблема виплати російського боргу.
Остання проблема є життєво важливою. Борги дуже сильно обтяжують російську економіку, і цей тягар посилюватиметься в міру того, як почнуть меншати прибутки від експорту нафти. Борги Росії іноземним державам повинні бути реструктуризовані, і частина з них, наприклад, борги епохи радянської влади, мають бути списані. Позитивним знаком у цьому значенні є нещодавно прийняте Комітетом Сенату США з міжнародних справ рішення про списання більшої частини російських боргів Америці.
Дехто в Росії схильний вважати, що це нагорода для Росії за те, що вона не обурилася відкрито після прийнятого США в односторонньому порядку рішення вийти з договору ПРО 1972 року. Але справа в тому, що сенатський комітет дійшов такого рішення ще до того, як Америка оголосила про свій вихід. У будь-якому разі, з цього питання не було написано жодного законопроекту, і залишається неясним, чи буде це рішення втілено в життя. Не ясно також, чи зможе США умовити Європу наслідувати цей приклад. Справа в тому, що борги Росії Європі ще більші, ніж Америці.
Багато питань, які стояли до 11 вересня на порядку денному, такі як контроль озброєнь, розширення НАТО на Схід та інтеграція Росії у світовий ринок, досі залишилися нерозглянутими. Односторонній вихід Америки з договору ПРО, найвірогідніше, зробить складнішим процес досягнення угоди із всіх цих питань. Поспішний вихід США із договору ПРО, можливо, також змусить Росію проявити свободу дій щодо питань, пов’язаних із ядерними озброєннями.
Наприклад, договір СТАРТ II (СНВ за російською термінологією), підписаний в 1993 році, вимагає, щоб обидві країни скоротили наполовину свої стратегічні ядерні арсенали, які в даний момент за умовами договору СТАРТ I становлять не більше 6000 боєголовок. Відмова від договору СТАРТ II дозволила б Росії встановлювати по три боєголовки на свої нові ракети Тополь-М, оснащені зараз однією боєголовкою. Це важливо, оскільки ракети наземного базування з ядерними боєголовками складають основу стратегічних ядерних сил Росії. Якщо договір СТАРТ II залишити чинним, то Москва, для того щоб гідним чином відповісти Америці, змушена буде розвернути велику кількість ракет Тополь-М або збудувати атомні субмарини, оснащені балістичними ракетами.
Необхідність у цьому зникне, якщо президент Буш, як і обіцяв, скоротить американський арсенал на дві третини — в інтервалі 1700-2200 боєголовок, що було б адекватно скороченням, планованим президентом Путіним. Але президент Буш не хоче оформити цю обіцянку у вигляді офіційного договору, насправді, створюється враження, що у американського президента алергія на офіційні договори, якщо вони стосуються питань забруднення навколишнього середовища або ядерних озброєнь. Але без офіційного договору новий раунд накопичення ядерних озброєнь може відбутися не внаслідок суперництва супердержав, а внаслідок недбалості.
Хоча президент Путін не хоче робити різких кроків, спрямованих на дестабілізацію відновлених російсько-американських дружніх відносин, він як і раніше повинен забезпечувати безпеку своєї країни. Один із можливих варіантів дій — це наслідувати приклад Америки, тобто без офіційного виходу із договорів СТАРТ Путін може мовчки вирішити, що він більше не вважає себе пов’язаним деякими з їхніх положень.
Незважаючи на регрес у відносинах, пов’язаний з договором ПРО, нові відносини між Росією та США, а також Росією та НАТО можуть отримати законний статус у рамках договорів і нових механізмів співпраці. Адже Америка та її європейські союзники весь час укладають офіційні договори, однак, залишаються друзями. І таким чином небажання Америки досягнути офіційних договорів породжує підозри, що вона хоче використати сьогоднішню співпрацю як маскування для поновлення практики одностороннього прийняття рішень. Зокрема, існують побоювання, що адміністрація Буша хоче розв’язати антитерористичну війну, нагнітаючи ненависть до держав, які Америка оголосила «країнами-ізгоями». Такі дії не тільки можуть зруйнувати антитерористичну коаліцію, але й посилять антиамериканські настрої в усьому світі, в тому числі в Росії.
Сергій РОГОВ — директор Інституту США та Канади Російської академії наук
