Економічна реальність бере своє
Практично щодня ми дізнаємося про черговий випадок змови жадібного голови ще однієї американської корпорації з бухгалтерами, адвокатами і менеджерами інвестиційних банків із метою ввести в оману широкі кола вкладників. Однак замість того, щоб обговорювати черговий скандал, люди повинні намагатися краще розібратися у мінливій натурі сьогоднішніх фінансових ринків. Різкі й значні коливання стабільних до цього курсів цінних паперів на фондових ринках, а так само валютних курсів, що відбуваються час від часу, можуть серйозно відбитися на розподілі робочих місць, продуктивності й інвестиціях. Однак фінансові аналітики, які розмірковують про ці тенденції у засобах масової інформації, не в змозі дати їм реалістичну оцінку.
Візьмемо, наприклад, падіння долара США відносно євро. Зі середини 90-х років і донедавна мало місце різке підвищення курсу долара відносно курсів європейських валют. Коли у січні 1999 року вперше ввійшло в обіг євро, його обмінний курс відносно долара становив $1,17. Потім курс євро став стабільно знижуватися, впавши до позначки в $0,83. Зовсім нещодавно вартість євро знову почала підійматися, практично сягнувши рівня долара.
Для професорів економіки в нещодавньому підвищенні курсу євро немає нічого дивного, оскільки відомо, що після серйозних коливань вартість валюти часто відновлюється на своєму багаторічному середньому рівні. Таким чином, незвичайне підвищення курсу долара в останні роки повинне було згодом «дати зворотний хід», що нині й відбувається.
Зрозуміло, якщо між темпами інфляції в двох країнах існує стійка різниця, то не спостерігатиметься і тенденція повернення обмінного курсу валюти однієї країни відносно валюти іншої країни на історично сталий рівень. Однак рівень інфляції в Європі та США був приблизно однаковим. Вартість валюти може не відновитися на багаторічному середньому рівні і у випадку значних структурних змін в економіці. Такі зміни, проте, відбуваються набагато рідше, ніж багато хто передбачає. Таким чином, минуле (за умови його правильної інтерпретації) може слугувати хорошим керуванням на майбутнє.
Коли слухаєш фінансових експертів, часто створюється враження, що історія більше не має жодного значення. Коли після 1999 року сталося підвищення курсу долара відносно євро, фахівці з інвестицій навперебій намагалися подати власні пояснення того, чому ця тенденція триватиме. Вони вказували на стабільність американської економіки, засмучувалися щодо передбачуваних слабостей економіки Європи і робили заяви щодо поганого управління євро. Одним словом, вони надали дуже великого значення короткочасному пожвавленню на ринку, представивши його як довгострокову тенденцію.
На жаль, фінансові аналітики переважно недостатньо досвідчені в економіці. Їхня робота полягає в тому, щоб вимовляти розумні промови перед телекамерами. Їхні думки базуються не на реальній інформації, а на останніх чутках і пристрастях широкого загалу. Звичайно, якщо такі пристрасті носять загальний характер, і якщо їм не призначено проіснувати вічно, розумні інвестори можуть використати їх для отримання пристойних прибутків (скажімо, зігравши на пониженні долара в останні місяці).
Деякі інвестори дійсно досягають успіху в цьому, але зробити це складніше, ніж здається. Як попереджав сімдесят п’ять років тому великий британський економіст Джон Мейнард Кейнс: «ірраціональність ринку може тривати довше, ніж ваша платоспроможність». Іншими словами, навіть якщо ви знаєте, що курс долара згодом впаде, ви можете збанкрутувати до того, як з’являться докази вашої правоти, якщо всі інші й надалі ставитимуть на його підвищення.
Тому часто буває безпечніше іти за натовпом, навіть якщо вважаєш, що натовп рухається у неправильному напрямку. Про це й говорив Кейнс у своєму знаменитому порівнянні фондового ринку з конкурсом краси, де кожен із членів журі вибирає не ту конкурсантку, яку вважає найкрасивішою, а ту, на яку, за його припущеннями, впаде вибір інших членів журі!
Справді, коли наприкінці 90-х років ціни на акції в Сполучених Штатах піднялися до астрономічних висот, фінансові експерти і представники інвестиційних банків не скупилися на безглузді пояснення й теорії. Сьогодні ми знаємо, що деякі з цих пояснень були свідомим обманом. Багато брокерів прагнули збільшити прибутки інвестиційних банків за рахунок зростання комісійних iз боку компаній, чиї акції вони продавали публіці, яка нічого не підозрювала. Проте у більшості своїй експерти просто «ішли за натовпом». У міру того, як зростали ціни, вони винаходили теорії, що реабілітують це зростання, тоді як більш глибокий аналіз ситуації міг би показати, що підвищення цін на акції довго не триватиме.
Лише небагато аналітиків правильно оцінили ситуацію. Економіст із Йельського університету Роберт Шиллер запропонував у своїй книзі дуже точне пояснення, чому потрібно чекати падіння цін на акції в Сполучених Штатах. Провідний економічний оглядач Financial Times Мартін Вулф вже вкотре виявив себе як хороший аналітик, настирливо і безпомилково попереджаючи, що фондові ринки США в кінцевому результаті повернуться на більш нормальний історично сталий рівень.
Проте викликані стадним інстинктом реальні витрати у вигляді переплат при купівлі акцій і невикористання альтернативних інвестиційних можливостей виявилися досить великими. Надмірний підйом ділової активності на американському фондовому ринку призвів до дуже великого обсягу інвестицій у США і економічного спаду, після того, як мильна кулька, нарешті, лопнув. Аналогічно високий курс долара призвів до неправильних інвестиційних рішень, а надмірні коливання валютних курсів у країнах із економікою, що розвивається, зробили свій внесок до циклів підйомів і спадів, що спостерігалися в країнах Азії і Латинської Америки протягом останніх п’яти років.
То що ж робити? Очевидно, що провідні інвестиційні банки повинні набагато серйозніше підійти до питання навчання і ліцензування своїх аналітиків для того, щоб останні могли ділитися знаннями, а не говорити дурниці у своїх публічних заявах. Засоби масової інформації повинні критично розглядати економічні тенденції, а не потурати громадській думці. Професори економіки, у свою чергу, повинні приділяти більше уваги поясненням того, як основні економічні принципи знаходять відображення в цінах на фінансовому ринку, навіть якщо цей зв’язок виявляється не відразу. І, нарешті, більш жорстке регулювання фінансових ринків, можливо, могло б сповільнити деякі потоки так званих гарячих грошей, що підвищують імовірність різких підйомів і спадів.
На жаль, Кейнс вказував на ті ж недоліки ще багато років тому, а отже, сподіватися на які-небудь чудові зміни практично не доводиться. Так що, інвестори, будьте обережні!
Джеффрі Сакс — професор економіки, директор Центру Міжнародного Розвитку Гарвардського університету.
