Емоції й життя
«Ускладнення» у відносинах між Україною і НАТО, або, як сказав міністр закордонних справ України Анатолій Зленко, з одним iз членів НАТО, були для Києва визначальною подією минулого тижня — хоча ці «ускладнення» виникли і не минулого тижня, і не за тиждень перед тим, і навіть не цього року. Офіційний Київ відреагував демонстрацією образи, українські телеканали — спробою дещо перекрутити прості факти, представники Заходу зберігали цілковитий спокій. Окрім того, Президент Кучма у Сімферополі, можливо, мимоволі зізнався, чого він очікує від висновків групи американських та британських експертів, які скоро мають бути нарешті оприлюднені, і, можливо, він мав підстави припускати, що експерти заявлять про недостатній доступ до інформації, непереконливі докази й таке інше. Отже, з одного боку, емоції у великій політиці, як свідчить приклад останніх кількох років, все ж таки дещо вирішують — але не так, як би цього, можливо, бажалося. І з іншого боку — емоції залишаються поза кадром, коли йдеться про конкретні справи. Рішення Північноатлатичної Ради про доцільність проведення зустрічі Комісії НАТО—Україна на рівні міністрів свідчить про те, що в очах Заходу Україна та її лідери — поняття не тотожні. Змиритися з цим, можливо, не так просто, як здається.
І тут чудовою ілюстрацією загальної ситуації є інформація польської «Газети Виборчої» про те, що, на думку керівництва Сполучених Штатів, Словенія, Латвія і Болгарія не виконують своїх зобов’язань з приєднання до НАТО. Вони, вважає міністр оборони США Дональд Рамсфельд, легковажать порадами членів Альянсу. У Пентагоні вважають, що така ситуація може призвести до послаблення НАТО, збільшення фінансового тягаря, який несуть інші країни-члени НАТО і до ускладнення необхідних реформ. Пентагон навіть зажадає виключення цих країн зі списку запрошених до вступу на Празькому саміті — і особливе обурення американців викликає те, що, зокрема, Любляна поводить себе так, нібито має вже запрошення в кишені. Зокрема, словенський уряд, замість необхідних військових закупок, придбав собі літак. «Виборча» припускає, що Білий дім, можливо, й не скорочуватиме число країн, запрошених до вступу. Але сенатори можуть і не ратифікувати угоди про приєднання цих країн — отже, їхні проблеми з Празьким самітом можуть лише початися.
Сполучені Штати мають можливості і підстави вимагати від союзників виконання «генеральної лінії», добра вона чи погана. Власне, Вашингтон уже довів, що в разі потреби в стані обійтися без військової допомоги з Європи — тоді як Європа не має жодного іншого механізму забезпечення безпеки своїх країн. При цьому загальнополітична атмосфера стосовно Латвії, Словенії, Болгарії на Заході в останні роки в цілому була позитивною, на відміну від ситуації з Україною.
Серйозність намірів мала б підтримуватися не емоціями, а очевидними аргументами на свою користь — а їх сьогодні чомусь бракне. Пропри всі питання з приводу далекоглядності сучасної американської політики (а їх вистачає), вибір в України дуже небагатий. Або відкинути думку про приниження і працювати далі, визнавши, що правила гри встановлюються в даному випадку не в Києві. Або ж — переорієнтація, після чого про послідовність, передбачуваність і прогнозованість уже не йдеться. І, відповідно, про якийсь нормальний статус відносин.
