Фантом у телеопері
Є країни, в яких усе може влада. Є країни, в яких усе може телебачення. Пострадянський простір народив феномен країн, у яких можливості телебачення та влади об'єднуються. Вільне телебачення допомагає демократичній владі — і все виходить, як слід. Навряд чи можу зарахувати себе до симпатиків блоку «Отечество — Вся Россия». Однак, принаймні, я можу багато чого розповісти про цей блок. Про Примакова. Про Лужкова. Про Шаймієва. Про те, до чого вони прагнуть, якою є їхня система поглядів. Іноді здається, що тільки цим і займаєшся... А от про славного «Медведя» сказати щось важко. Шойгу — міністр. Карелін — спортсмен. Гуров — міліціонер. Хто там ще є — ніхто не знає. Чого вони бажають — а хто його знає...
Але за них проголосував Путін. І цього достатньо.
А ось ліберали. Про них можна багато чого сказати. Чубайс! Загальноросійський алерген. Кирієнко! 17 серпня. Нємцов! У білих штанах...
Але вони підтримали Путіна. І праві легко перетнули п'ятивідсотковий бар'єр. Які проблеми?
Телебаченню необов'язково треба було пропагувати «Медведя». Виявилося достатнім лякати дітей Лужковим і Примаковим. Розраховували, звичайно, не на віддану своєму мерові Москву — розраховували на провінцію. Ось кажуть, що в Росії люблять битих. Може, й так. Однак коли б'ють мера багатої Москви — навряд чи це викликає негативні емоції в дотаційних регіонах. І виборці спокійно віддають свої голоси маловідомому їм «Медведю», не дуже турбуючись про долю «московського» блоку... Звичайно, в Башкортостані чи Татарстані все інакше. Однак там є своє телебачення та своя влада. Чи дійсно відрізняється за ментальністю регіон, який підтримує «Отечество», тільки тому, що цим регіоном керує лідер цього блоку від регіону, який підтримує Союз правих сил, бо губернатор — за правих?
Росія ще раз довела, що вона перетворюється на країну, де влада телебачення над електоратом підтверджується впливом влади на телебачення. Принаймні, це дозволяє громадянам такої країни надалі жити без особливих несподіванок. За них усе вирішать прямо на екрані.
