Где Арса КАДЖАР: «Ми пройдемо пік кризи наприкінці року»

Зрощення державної влади й бізнесових структур, створення неможливих умов для підприємців, які не належать до правлячої еліти, придушення політичної опозиції «ненасильницькими» методами характерні не лише для далекої країни в Південно- Східній Азії. Деякі західні аналітики вважають, що, наприклад, Росія розвивається нині «індонезійським шляхом». Цей шлях завів у глухий кут саму Індонезію. Однак, здається, що щось «індонезійське» є і в сучасній Україні. Тому відповіді посла Республіки Індонезія в Україні Где Арса КАДЖАРА на запитання кореспондента «Дня» Віктора МЕЛЬНИКА можуть дозволити українському читачеві провести певні паралелі.

— Пане посол, криза в Тихоокеанському регіоні серйозно позначилася на економіці багатьох країн, у тому числі й на індонезійській. Що робиться у вашій країні для її подолання?

— Криза, яка почалася 1997 року, в Індонезії стала глибшою, ніж в інших країнах, бо захопила ще й соціальну та політичну сфери. У них усе взаємопов'язане, тому вирішувати кожне питання окремо ми не можемо, а розв'язання згаданих проблем у комплексі вимагає більше часу, ніж знадобилося, скажімо, Кореї. Уряд Індонезії, яким керує доктор Бахаруддін Юсуф Хабібі, уже запропонував низку заходів для поліпшення економічної і політичної ситуацій. У галузі економіки прийнято законодавство, спрямоване проти монополії та олігополії, а також законодавство про банкрутство. До останнього часу існувала ситуація, коли займатися бізнесом могли тільки ті люди, які або входили до так званих конгломератів, або були наближені до політичної еліти, допускалися до реальної участі в ньому. Тепер законодавство створює умови, при яких бізнесом може займатися більша кількість людей. У політичній сфері ухвалено законодавство про політичні партії та про загальні вибори. За доби президента Сухарто існувало тільки три політичні партії, тепер кількість їх зросла до 180. 7 червня проходитимуть вибори до Народної Консультативної Асамблеї, яка має вибрати нового президента і сформувати новий уряд. Ми сподіваємося, що такі демократичні вибори будуть найсправедливішими і найчеснішими, а утворений в їхньому результаті уряд викличе довіру світової громадськості. Уряд уже звільнив багатьох політичних в'язнів і проводить політику із захисту прав людини. Метою політичних змін є створення нової ситуації в країні — відкритішої, справедливішої і прозорішої.

— Як швидко слід чекати поліпшення справ?

— Певні позитивні зрушення в економічній сфері вже помітні, і насамперед це показує рівень інфляції. 1998 року він становив майже 44 відсотки, а з січня по березень цього року — всього 3 відсотки, зокрема, у березні навіть спостерігалася певна дефляція — 0,18 відсотка. Сподіваємося, що найближчим часом курс індонезійської рупії стабілізується і зміцніє. Поліпшення відбувається певною мірою завдяки допомозі Міжнародного валютного фонду — від нього ми повинні отримати $43 млрд. на трирічний термін. На сьогодні отримали пакет у $12 млрд. Решта допомоги надійшла від Світового банку, Банку азійського розвитку та інших інституцій. Звичайно, ми повинні задовольнити їхні вимоги — реструктуризувати фінансову й банківську системи, систему приватних заборгованостей тощо. Це схоже на ті вимоги, які Міжнародний валютний фонд поставив сьогодні перед українським урядом. Сказати, коли кризу буде подолано, важко. Представник Міжнародного валютного фонду в Індонезії доктор Роберт Нейс сказав, що пік кризи й початок оздоровлення припаде наприкінець цього року. Я оптиміст, тому впевнений: якщо політична ситуація в країні після загальних виборів стабілізується, то так і станеться.

— Як криза позначилась на економічній співпраці Індонезії та України? Які нині обсяги торгівлі між нашими країнами?

— Один із результатів кризи в тому, що можливість Індонезії ввозити товари з-за кордону різко знизилася. Це негативно позначилося на торговельних відношеннях не тільки з Україною, а й навіть із такими країнами, як Сполучені Штати. Якщо ми порівняємо імпорт в Індонезію з України за два останні роки, то він упав, і це логічно. 1997 року торговельний баланс становив $109 млн., Україна мала позитивне сальдо в $53,8 млн. 1998 року баланс становив $56 млн., але сальдо в розмірі $2 млн. було вже на користь Індонезії.

Звісно, з подоланням кризи наші відносини розвиватимуться в різних аспектах, особливо — в торгівлі, і цьому сприятимуть підписані між Індонезією та Україною угоди «Про співробітництво в економічній сфері», «Про уникнення подвійного оподаткування», «Про взаємний захист інвестицій».

— Три роки тому ваш попередник на посаді посла Індонезії пан Курніаді розповів про цікавий проект, у рамках якого спільне українсько-індонезійське підприємство споруджувало в Одесі п'ятизірковий готель. Чи закінчено цей проект?

— На нього покладалися великі надії, але сьогодні він заморожений. Українська сторона стверджує, що індонезійський партнер не виконав своїх зобов'язань із фінансування проекту й зверталася до мене з проханням надати допомогу в розв'язанні проблеми. Я впевнений, що причина, через яку індонезійська сторона не виконала зобов'язань із фінансування, у кризі. Коли вона закінчиться, то цей проект просуватиметься далі.

— Бомбування військами НАТО Югославії внесло нові реалії в сучасну міжнародну політику. Якої позиції в цьому питанні дотримується уряд Індонезії?

— Ми проводимо миролюбну політику й дуже шкодуємо, що НАТО, ведене Сполученими Штатами, застосувало в Югославії силу. Жертвами бомбардувань стали цілком мирні люди, і це реальність. Тисячі людей стали біженцями в інші країни, а це потребує дуже великих коштів від міжнародного співтовариства. Ми бачимо також, які протести це викликало в усьому світі. Балканська криза — велика проблема для міжнародного співтовариства. Було б набагато краще, якби всі ті гроші, які йдуть на військові дії, спрямовувалися на поліпшення життя людей.