Головний принцип — «не різати по живому»

Підписання українсько-російського договору про державний кордон під час нещодавнього візиту президента Росії Володимира Путіна сталося для багатьох досить несподівано. Російська преса, коментуючи документ, відразу ж зазначила, що Москва змогла наполягти на своїй позиції щодо морських кордонів, оскільки в договорі вказано, що Азовське море і Керченська протока визнаються як внутрішні води двох держав. Насправді ж там вказано, що «ніщо в цьому договорі не завдає шкоди позиціям України і Російської Федерації щодо статусу Азовського моря і Керченської протоки як внутрішніх вод двох держав». Що це все означає, чи скоро українці їздитимуть до Росії тільки по закордонних паспортах, чи можна буде прорвати «шенгенську стіну», залишивши відкритим кордон з Росією, — в інтерв’ю держсекретаря МЗС України Юрія СЕРГЄЄВА, голови української делегації на переговорах з делімітації кордону з Росією.

— Що насправді означає досить несподіване для багатьох підписання договору про українсько-російський державний кордон? Адже ще років зо два тому здавалося, що переговори будуть безкінечими.

— Ми вели ці переговори з 1996 року, але прискорення переговорного процесу почалося приблизно півтора роки тому, коли нарешті стало зрозумілим, що у своїй новітній історії Україна і Росія свої сусідські відносини мають поставити на надійний правовий фундамент. Саме правові засади вирішення непростої проблеми делімітації спільного сухопутного кордону зняли всі підозри і недовіру, які були в переговорному процесі. Принциповим фактором, що сприяв роботі переговорних делегацій, стала політична воля лідерів і урядів України і Росії оформити свої прикордонні відносини цивілізовано і по-добросусідські. Дуже важливим було те, що в переговорному процесі почали брати активну участь керівники прикордонних регіонів. Губернатори по обидва боки кордону надзвичайно позитивно сприяли знаходженню шляхів вирішення проблем. Саме ними була запропонована вирішальна формула «не різати по живому», яка допомогла знаходженню розв’язки, здавалося б, безнадійних проблем, коли, наприклад, цілі українські села опинилися на території Росії.

Цим договором Україна і Російська Федерація вперше за багато віків свого співіснування закріпили лінію проходження державного кордону. Тобто, говорячи юридичною мовою, здійснили делімітацію кордону.

Ми очікуємо, що відбудеться ратифікація цього договору, і ми далі з росіянами говоритимемо про те, як зробити так, щоб існуючий кордон сприяв співробітництву, особливо у прикордонних областях, як зробити цивілізованим перетин кордону, як нам співпрацювати у боротьбі з нелегальною міграцією. Далі на нас очікують переговорні процеси з інших складових нашого прикордонного співробітництва, правову основу для яких заклала делімітація кордону. Ми маємо домовитися, яким чином забезпечити режим кордону, щоб люди, які живуть по обидва боки від нього, відчували себе комфортно, а кордон став надійним заслоном для нелегальної міграції з третіх країн, для кримінальних елементів.

— Чи можна говорити й про просування на переговорах з морських кордонів? Адже вже зараз було чимало спекуляцій з приводу змісту даного договору, в тій частині, де йдеться про суміжні морські простори.

— Предмет цього договору визначається його першою статтею — це лінія державного кордону від точки стику кордонів трьох країн — України, Білорусі і Росії — до Азовського моря. Це описано у багатьох документах, координатах проходження кордону і більш як у сотні карт. Отже, предметом договору є сухопутний кордон. Але в п’ятій статті цього документу фіксується наше бажання продовжити переговорний процес з тим, щоб домовитися, я підкреслюю — саме домовитися про те, яким чином виглядатиме кордон по суміжних морських просторах — Азов, Керченська протока, Чорне море. Ця стаття фіксує позиції наших країн, які, як мені здається, вже зближаються. Але попереду ще переговорний процес. Я думаю, тут є оптимістичні перспективи, такий настрій обох сторін.

— Як може виглядати майбутній режим кордонів?

— Я і мій колега в Москві, перший заступник міністра закордонних справ Вячеслав Трубніков, очолюючи підкомісію з прикордонних питань, в ході переговорів з делімітації кордону обговорювали й співпрацю по таких складних проблемах, як боротьба з нелегальною міграцією, з контрабандою, обігом наркотиків, проблеми реадмісії, відкриття і облаштування пунктів перетину кордону. Проекти цих угод уже в роботі.

Це все те, що формує юридичну базу режиму кордону. Також і відкриття і облаштування пунктів перетину кордону — минулого року такий пункт європейського типу був відкритий між Харківською та Бєлгородською областями. Це все має сприяти нашій двосторонній торгівлі, обмінам між людьми, особливо — в прикордонних областях.

— Чи є якась допомога з боку Заходу в облаштуванні кордону з Росією?

— Модернізація цих пунктів спрямована на те, щоб зробити комфортною всю процедуру перетину кордону, щоб забезпечити технічну можливість швидкої ідентифікації людей, товарів, транспортних засобів, щоб людей не затримувати на кордоні довше, ніж визначено стандартами в цивілізованих країнах. В нас є проблеми огляду на залізничному транспорті — великі затримки, бо не зовсім досконала система ідентифікації. Звичайно, до цієї модернізації будуть залучатися кошти міжнародних організацій, у першу чергу — ЄC. Вони також зацікавлені в тому, щоб знизити загрозу нелегальної міграції, щоб допогти нам домогтися таких самих стандартів обслуговування громадян, які перетинають кордон.

— З чим, на ваш погляд, були пов’язані нещодавні заяви в Москві, в яких говорилося про запровадження з 1 липня перетину українсько-російського кордону за закордонними паспортами?

— Мені це важко коментувати. Я не знаю джерела, з якого це все пішло. Швидше за все, бажане було видане за дійсне. Тим більше, що російська сторона вже дезавуювала цю інформацію. Проблема полягає в тому, що в нас дуже велика протяжність кордону і з Білоруссю, і з Росією, дуже багато людей мешкає по обидва боки кордону. Потрібен час, щоб вони отримали ці паспорти.

— Чи хоча б теоретично реально виконати умови виключення України з «чорного списку» Шенгенської угоди, і разом з тим зберегти відкритий кордон з Росією?

— Питання непросте. Ми і в Україні, і в Росії зацікавлені в тому, щоб створити такий режим кордонів, який би задовольняв дві важливі вимоги. По-перше, щоб кордони не стали бар’єром для спілкування двох народів. І по-друге, щоб кордони стали бар’єром для нелегальної міграції, контрабанди, криміналу. Оскільки таке бажання є в обох сторін, уклавши цілий пакет угод, ми фактично йдемо до того, що від нас — і від України, і від Росії — очікує європейська спільнота. Я думаю, що можна говорити про прозорий кордон в тому плані, щоб громадяни України і Росії не мали проблем у своїх двосторонніх контактах, але щоб він був непрозорим для криміналітету.

Досягнення прозорості інших кордонів — теж абсолютно реально, це питання домовленостей. Адже наші сусіди вже зараз ставлять питання про лібералізацію візового режиму для українських громадян. Вони відчувають, що інакше й вони колосально втрачають. До речі, ще 10 — 15 років тому з деяких країн, які вважаються розвиненими, була трудова міграція до інших, більш комфортних. Зацікавленість у трудових ресурсах — це об’єктивна реальність, на яку зараз інші країни зважають і, до речі, пропонують непогані домовленості щодо квот.