Готовність до війни чи пошук шляхів для відступу?

...Якщо їй негайно не нададуть необхідних гарантій безпеки, що виражаються в юридичному зобов’язанні нерозширення НАТО на Схід та ліквідації військової інфраструктури Північно-Атлантичного блоку на територіях держав, що вступили до нього після 1997 року. А щоб ще більше розпалити пристрасті, у солідній іспанській газеті El Pais було опубліковано текст письмових відповідей США та НАТО на російські пропозиції щодо гарантій безпеки Москві. Якщо це справді витік реальних документів, у чому не залишив сумнівів Держдепартамент США, підтвердивши справжність публікації, щось мені підказує, що він стався не з Вашингтона чи Брюсселя. І це при тому, що США та їхні союзники особливо просили не оприлюднювати їхні конфіденційні відповіді. Путін ніби каже партнерам з переговорів: «Я взагалі переговорник ненадійний, запросто обдурити можу. Тому краще не марнувати зі мною часу, а одразу погодитися на всі мої умови. А вам дешевше вийде». До того ж влаштував добре контрольовану істерику під час прес-конференції після переговорів з прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном, дуже емоційно висловившись про рух НАТО на Схід. Але спочатку російський президент повторив цілком демагогічну вимогу про «неподільність безпеки» — ще радянський винахід часів Гельсінської наради з безпеки та співробітництва в Європі: «Ігноруючи наші занепокоєння, США та НАТО загалом посилаються на право держав вільно вибирати способи забезпечення своєї безпеки. Але справа не лише в тому, щоб комусь надати право вільно вибирати спосіб забезпечення власної безпеки. Адже це тільки одна частина відомої формули неподільності безпеки. Друга невід’ємна частина говорить про те, що не можна допускати зміцнення чиєїсь безпеки за рахунок безпеки інших держав». Однак, якщо дотримуватися путінської формули, виходить, що жодна держава у світі не має права укладати військово-політичні союзи з кимось. Адже тоді, з укладанням такого союзу, автоматично зменшиться безпека держав, що не входять до союзу, сусідять з тими, хто цей союз уклав. До речі, за такого трактування «неподільності безпеки» не лише НАТО, а й ОДКБ втрачає право на існування, оскільки самим фактом наявності союзного договору зменшує безпеку сусідніх держав, зокрема України та Грузії. Але найбільший перл пролунав під час відповіді на заздалегідь заготовлене запитання: «І як можете описати ситуацію з безпекою навколо України? Адже в офіційному Києві вже лунають заяви, що якщо Мінські домовленості виконати, країна розколеться». Тут Володимир Володимирович нагнав страху на аудиторію: «Як відомо, нам було дано обіцянки не просувати інфраструктуру блоку НАТО на схід на жодний дюйм. Усім це добре відомо. Сьогодні ми бачимо, де міститься НАТО — Польща, Румунія, країни Прибалтики. Сказали одне — зробили інше. Як у нас кажуть у народі, кинули, просто обдурили. Ладно, добре. Згодом США вийшли з Договору з протиракетної оборони. Ми довго умовляли цього не робити. Це один із основоположних фундаментальних договорів забезпечення безпеки у світі. Проте Сполучені Штати зробили те, що зробили, — вийшли. І тепер пускові установки ПРО містяться в Румунії і в Польщі створюються, скоро будуть, напевно, якщо ще не зробили. А там стоять пускові установки МК-41, на які можна встановлювати «Томагавки». Тобто це вже не протиракета, а ударні системи, які покриватимуть нашу територію на тисячі кілометрів. Хіба це не загроза для нас? Тепер, кажуть, наступний крок — це Україна, її треба прийняти до НАТО. Слухайте, що я скажу, уважно. Адже у доктринальних документах самої України написано, що вони збираються повернути Крим, зокрема військовим шляхом — не те, що вони говорять на публіку, а в документах написано. Уявімо, що Україна є членом НАТО: напхана зброєю, стоять сучасні ударні системи, так само, як у Польщі та Румунії, — хто завадить — і починає операції в Криму, зараз не кажу навіть про Донбас. Це суверенна російська територія. Питання для нас у цьому сенсі закрите. Уявімо, що Україна — країна НАТО і розпочинає ці військові операції. Нам що, воювати з блоком НАТО? Хтось про це хоч щось подумав? Схоже, що ні».

Скажімо, ніхто Росії обіцянки не розширювати НАТО не давав. А військову інфраструктуру блоку в країни Східної Європи просувати, і то дуже обережно, розпочали лише тоді, коли Росія анексувала Крим та анексувала частину Донбасу. Путін свідомо залякує і росіян, і весь світ перспективою війни Росії з НАТО через Крим, свідомо забуваючи про те, що Північно-Атлантичний альянс — це оборонний союз. Тому, якщо Україна стане членом НАТО, то вона в жодному разі не зможе розпочати військову операцію щодо повернення Криму, оскільки не отримає в цьому випадку підтримки з боку союзників щодо блоку. А у війні віч-на-віч з Росією Україна, звичайно, не має шансів повернути Крим. Путіну подальше нагнітання напруженості знадобилося тому, що він відчув, що США та їхні союзники все більше дивляться на загрозу російського нападу на Україну як на блеф досвідченого шантажиста. Невипадково речник Білого дому Джен Псакі заявила, що США більше не вважають російське вторгнення в Україну «неминучим». І ця заява супроводжувалася повідомленням про те, що 2 тис. американських військовослужбовців найближчими днями вирушать до Німеччини та Польщі, а 1 тис. американських солдатів, які зараз дислоковані в Німеччині, перемістяться до Румунії. Також надати додаткові сили готові Франція, Іспанія, Данія та Нідерланди. Представник Пентагону також не виключив, що американські військовослужбовці можуть бути спрямовані в Україну — поки що лише для сприяння в евакуації американських громадян. Але ще вчора це здавалося немислимим. Для того, щоб залякати західні держави та переконати їх не надавати військову допомогу Україні, Путіну потрібні страшилки про війну Росії з НАТО та загрози у бесідах із західними лідерами. Останнім у цій черзі поки що став британський прем’єр Борис Джонсон, який щойно побував у Києві. На черзі — німецький канцлер Олаф Шольц, який оголосив, що може зустрітися з російським президентом найближчими днями. Путін, згідно з повідомленням кремлівської прес-служби, звернув увагу співрозмовника на нібито «хронічний саботаж Києвом Мінських домовленостей. Відзначено неготовність НАТО адекватно реагувати на обґрунтовані російські занепокоєння, прикриваючись при цьому посиланнями на так звану політику відкритих дверей альянсу, що суперечить основоположному принципу безпеки». Але на Джонсона слова Путіна, як здається, не справили жодного враження. За словами його представника, «прем’єр-міністр висловив глибоку занепокоєність у зв’язку з нинішньою ворожою діяльністю Росії на українському кордоні. Він наголосив на необхідності знайти шлях уперед, який поважав би як територіальну цілісність України, так і право на самооборону. Прем’єр-міністр наголосив, що будь-яке подальше вторгнення Росії на територію України було б трагічним прорахунком. Прем’єр-міністр наголосив, що, відповідно до політики відкритих дверей, яку проводить НАТО, всі європейські демократії мають право прагнути до членства в НАТО. Це повною мірою стосується й України. Він також повторив, що НАТО є оборонним союзом. Лідери погодилися з тим, що загострення не відповідає нічиїм інтересам. Прем’єр-міністр наголосив на важливості діалогу та дипломатії, а також на необхідності залучення України до переговорів».

Тут не зовсім зрозуміло лише, в якому саме форматі мислить Джонсон залучення України до переговорів із Росією, але навряд чи в нормандському, на який все ще покладає надію Шольц. Набагато важливішим є те, що британський прем’єр фактично створив союз Англії, Польщі та України, до якого також неминуче тяжітимуть країни Балтії. Це серйозний крок на шляху стримування Росії. Англія — єдина країна НАТО, крім США, яка має практично весь набір сучасних військових технологій і зможе постачати Україні відповідні озброєння. Усе це ще більше знижує ризик російського вторгнення до України. До речі, варто згадати ще один важливий фактор, який має утримати Путіна від воєнної авантюри. Якщо Росія все ж таки вторгнеться в Україну, важко сумніватися в тому, що Фінляндія та Швеція негайно подадуть заявки на вступ до НАТО і будуть прийняті туди за прискореною процедурою, оскільки вже зараз відповідають усім критеріям альянсу. У Фінляндії нарешті, у зв’язку з українською кризою, кількість тих, хто виступає за вступ до Організації Північно-Атлантичного договору, зрівнялася з кількістю супротивників цього кроку. Якщо ж російсько-українська війна справді розпочнеться, то й у Фінляндії, й у Швеції прихильники вступу до НАТО виявляться у явній більшості. А такий розвиток подій створить для Росії величезні стратегічні проблеми. Адже у разі будь-якого конфлікту за участю Росії НАТО легко зможе замкнути російський Балтійський флот у східній частині Балтики, як у 1943—1944 роках зробили Німеччина та Фінляндія, побудувавши мережеві та мінні загородження між естонським та фінським узбережжям та блокувавши радянські підводні човни у Фінській затоці.