Гойко ДАПЧЕВИЧ: «Ми захищаємо в Косові не тільки себе, а й увесь світ»

— Які причини викликали конфлікт у Косові? Чи не призвело до нинішнього стану справ скасування Белградом автономії краю Косово 1989-го?

— Запитань завжди буває більше, ніж відповідей, і це нормально. Проте мені не подобається, як найчастіше висвітлює проблему в Косові преса. Вона не користується достовірними джерелами. У Косові немає конфлікту між сербами й албанцями — там є тероризм. Держава Югославія захищає свій народ — і сербів, і чорногорців, і албанців, і циган, і представників інших національностей. Терористи, котрі в Косові вбивають власний народ в ім’я примарної мрії про Велику Албанію, яка насправді існувала лише за доби Муссоліні, в 1941 — 1943 роках, користуються підтримкою спонсорів іззовні. Тоді їх підтримувала фашистська Німеччина, сьогодні — США.

Немає ніяких внутрішніх причин для появи косовської проблеми. Ми вбачаємо причину тільки в зовнішньому впливі. І для нас неприйнятний такий підхід до рішення, який підігрівав би сепаратизм і давав переваги якій-небудь меншині.

Край Косово й Метохія має такі самі автономні права в складі Сербії, як і інший край — Воєводина. Ми готові надати Косову найширшу автономію, яка відповідала б усім міжнародним стандартам. І нині в Косові є університет, є албанські школи, виходить близько 250 різних газет албанською мовою загальним накладом близько 2,5 млн., албанці в Косові й сьогодні мають усе. Проте дехто з них вважає за краще не користуватися цим, а займатися бандитизмом. І держава Югославія в Косові просто захищає свої суверенні права, свою територіальну цілісність. Югославія готова стати гарантом захисту прав усіх без винятку жителів Косова й Метохії. До речі, албанці в Косові не випадково вже 30 років відмовляються від проведення перепису населення — позаяк чимало з них не є громадянами Югославії. У Косові створено понад 100 центрів для розподілу гуманітарної допомоги, держава приділяє особливу увагу проблемі повернення біженців. Союзна скупщина Югославії вимагає припинити будь-які погрози, шантаж і тиск на нашу країну й наш народ.

При цьому не можна забувати, чим Косово і Метохія є для сербів. Адже ви одного разу вже писали, що Косово важить для нас не менше, ніж Київ для українців. Серби там живуть із VI століття, тим часом як албанці — з XIV. У Косові й Метохії понад 1800 православних монастирів і пам’ятників. Косово для Сербії — це як Єрусалим для євреїв. Тут, у Прізрені, була столиця держави сербського царя Стефана Душана.

— Що буде, коли переговори в Рамбуйє виявляться безрезультатними, і НАТО справді оголосить про введення міжнародних сил у Югославію? Чи було б для жителів Югославії у цьому випадку бажаніше прийняти в себе не натовських, а українських, російських, білоруських миротворців?

— Ми наполягаємо на тому, аби дійти справжньої політичної угоди, яка грунтувалася б на рівноправності всіх громадян і національних громад. Ми — за те, щоб у Косові не було панів і слуг, як би вони не називалися — албанці, серби, турки, мусульмани, цигани. Югославія погодилася на основні вимоги міжнародної контактної групи. Проте ми не можемо погодитися на інтервенцію будь-яких іноземних збройних сил на нашу суверенну територію — навіть якщо це будуть українці. Це — у принципі неможливо. Ми спроможні самі себе захистити від терористів. Нас не розуміють ті, хто не має історії, не має серця. Вони говорять про гуманітарну катастрофу в Косові, а самі надсилають нам «гуманітарну допомогу» бомбами? Це — філософія «нового світового порядку». А ми виступаємо й за те, щоб Рада Безпеки ООН і США поважали передусім самі себе. Україна може нам допомогти, якщо виступить за заборону тероризму. І ми позитивно оцінили заяву президента України, коли він засудив тероризм і сепаратизм у Косові. Ми хочемо жити на вільній землі й померти на вільній землі — а нас хочуть змусити слухати музику бомб як музику Баха. Ніякі погрози нас не налякають — з нами правда, з нами Бог, з нами люди.

— Які нині, в умовах косовської кризи, відносини Югославії з її сусідами?

— Ми завжди виступали за добросусідські відносини. З усіма сусідами — їх вісім, як нових, так і старих — ми підписали ряд угод. Ми готові співробітничати й жити в мирі навіть з Албанією, яка є базою тероризму. У нас були чудові відносини з Македонією. До речі, чи знаєте ви, що найбільша загроза від албанців чигає не на нас, а на наших сусідів македонців? У Скоп’є, столиці Македонії, живе більше албанців, ніж у Приштині, столиці Косово, і навіть, ніж у Тирані. Ми, щоправда, не цілком розуміємо, навіщо розташовувати сили НАТО на македонсько-югославському кордоні.

— Чи не здається вам, що у відносинах між Україною та Югославією більше слів, ніж реальних справ? Як ви оцінюєте перспективи відносин, які можливості ми прогледіли, які залишаються?

— Політичні відносини між Югославією й Україною — більше, ніж хороші. У нашій пам’яті залишиться те, що суверенна й незалежна Україна була першою й єдиною країною, яка в період санкцій погодилася прийняти першого югославського посла в своїй столиці. Україна втратила близько $5 млрд. через ці санкції, ми втратили приблизно $150—160 млрд. На жаль, економічні відносини — не на такому високому рівні, як політичні. Можливо, це тому, що економічна ситуація й у нас, й у вас — не вельми хороша. Однак, хоча ще 1995 року було підписано угоду про створення міжурядової комісії з питань торговельного, економічного й наукового співробітництва, досі не було жодного її засідання. Реальні можливості співробітництва лежать у царині транспорту, металургії, машинобудування, електроніки, хімічної промисловості, фармацевтики, суднобудування. Можливості співробітництва в агрокомплексі — величезні. Цікаві проекти комерціалізації українських і чорногорських морських портів зі створенням зон вільної торгівлі. Є зацікавленість у військово-технічному співробітництві. Якщо наші лідери частіше зустрічатимуться, їм буде про що поговорити. Проте, можливо, у вас є інші, більш стратегічні партнери. Певна ідеологія отруює народи, не слід їй коритися. Нас зближують і історія, і майбутнє. Ми дивимося на Київ як на центр православної цивілізації, Україна займає винятково важливе геостратегічне положення, з’єднуючи західну і східну цивілізації, як і Сербія була мостом між Західною і Східною Римською імперією. Історія знає безліч контактів між Югославією й Україною. І нині ми не повинні дозволити будь-кому розмінювати нас на дрібниці і на цьому заробляти.

— Союзна скупщина Югославії стала спостерігачем у роботі російсько-білоруського парламентського союзу. Чи свідчить це про бажання Югославії згодом увійти в російсько-білоруський союз?

— Югославський парламент вирішив, що він співробітничатиме з парламентами Росії й Білорусі в певних питаннях і братиме участь у їхніх спільних засіданнях як спостерігач. І парламентська делегація Югославії на чолі з віце-прем’єром Сербії Воїславом Шешелем повідомила про це рішення. Це ні для кого не повинно створювати ніяких проблем.

— Яке становище українців у Югославії?

— Українська меншина налічує 18 — 20 тисяч, у Нові-Саді виходить український журнал. Ми ніколи не розділяли українців і русинів, і жителі Югославії завжди ставилися до українців дуже дружньо й шанобливо, з любов’ю. Саме любов між людьми, між народами врятувала світ, а не тільки краса. Й аж ніяк — не бомби.

У розмові брали участь перший радник посольства СРЮ Мілівоє ЛОНЧАРЕВИЧ, перший секретар посольства СРЮ Чедомір ЛАБУС