Iспанія: переможний марш під прапором лібералізації
Лібералізація, що супроводжується економічним зростанням, виявилася рушійною силою в процесі трансконтинентального розширення. Протягом останніх чотирьох років темп зростання економіки Іспанії тримався на відмітці 3 відсотки і до сьогодні досяг 4 відсотків. За час зростання дефіцит бюджету був скорочений в п’ять разів і зараз складає близько одного відсотка від ВНП; рівень безробіття впав з 23 до 15 відсотків. Не випадково, що стійке зростання викликало інфляцію, яка зараз на рівні, співвідносному допустимому (згідно із нормами Європейського Центрального Банку). Проте іспанці, усвідомлюючи той факт, що країна вже давно не мала подібних показників, нещодавно знову обрали главою уряду Хосе Марія Аснара — заснувавши незалежність для більшості парламентарів від партнерів по коаліції та від мандата — з наміром модернізувати Іспанію і надалі.
Іспанський шлях до лібералізації виглядає більш схожим на ліберальну британську модель, але ніяк не на модель, типову для Франції, що було традиційним в Іспанії. За попередній період правління прем’єра Аснара його Народна партія приватизувала велику частину державного сектора. Новий уряд обіцяє консолідувати зусилля, направлені на зменшення державного дефіциту і пониження безробіття. Уряд також обіцяє скоротити податок на прибуток, змінити систему соціального страхування і знизити витрати на скорочення зайнятості. Ще одне завдання, поставлене перед урядом — це впровадження реальної конкуренції у галузі енергетики і телекомунікацій, галузях, яких ледве торкнувся процес приватизації.
Програма Аснара як розумна, так і амбіційна. Але чи буде уряд, що доклав величезних зусиль для того, щоб прийти до консенсусу відносно реформ, що проводяться, здатним вирішити ряд непередбачених завдань, прихованих сприятливими тенденціями в економіці і стриманням зростання зарплат?
Як і уряд Тетчер у Британії у свій час, команда Аснара припустилася одного серйозного прорахунку. У ході приватизації, принаймні на першому етапі, була збережена і укріплена стара олігополістична структура ринку. Це призвело до порушення процесу конкуренції. Урок, який отримав уряд, полягає в тому, що великі приватизовані компанії, що не залучені у дійсний світ конкурентного ринку, концентрують невиправдану за своїми масштабами владу.
У щойно оголошеній програмі лібералізації уряд ясно дає зрозуміти, тим самим визнаючи свої минулі помилки в приватизаційному процесі, що в хрестовому поході проти монополізації в сферах нафти, газу і телекомунікацій перевага влади буде на його стороні. Телеком, наприклад, буде «відкритий» для конкуренції на регіональному рівні вже в січні 2001 року. Взаємне розміщення акцій — вигідний інструмент влади монополій — так само буде істотно обмежено у цих сферах.
Створення могутньої конкуренції — завдання першорядної справи. Іспанія повинна розвиватися швидше, ніж навколишні її європейські сусіди, і не може дозволити собі переймати старі методи, які раніше були прийнятні на континенті. Щоб досягнути континентального рівня добробуту, Іспанія повинна рішуче діяти у наступних чотирьох основних напрямах:
— Керівні структури і органи, що займаються розвитком конкуренції, повинні стати формально і матеріально незалежними від державного контролю. Такого роду сучасна система керівництва буде сприяти зміцненню інтернаціональної ролі Іспанії. Адже тільки активна конкуренція на міжнародному рівні зробить іспанські компанії досить гнучкими, що послужить запорукою успіху на повному ризику сучасному ринку.
— Через те, що втручання політиків послаблює конкурентну спроможність компаній, уряд зобов’язаний відмовитися від контролю інфляції і корпоративної діяльності. Ні для кого не був вигідним недавній конфлікт між урядом і Теlefonica, який в кінцевому результаті спричинив відхід Хуана Вільялонга з поста глави компанії. Цей диспут не тільки перешкодив об’єднанню — до якого, видно, ринок був цілком готовий — з голландською фірмою KPN, це також поставило Комісію з Безпеки і Обміну, яка в свою чергу виконувала функцію брокера, між урядом і впливовим босом, у невигідне становище.
— Іспанія повинна визначитися з необхідністю вкладати свій внесок у сучасний глобальний інноваційний процес. Без інвестицій в дослідження і розвитку (R&D) розрив між Іспанією і домінуючими країнами світу буде зростати. Уряд обіцяє підвищити витрати на R&D з одного відсотка ВНП до двох відсотків до 2004 року. Але навіть це може не привести до бажаного результату. Питання не в збільшенні фінансування, а в зміні підходу до організації досліджень. Творчість і професіоналізм повинні винагороджуватися відповідно до міжнародних стандартів.
— Для підтримки зростання, стан соціальної сфери — в основному пенсійного забезпечення і охорони здоров’я — повинен бути реструктуризований з метою підвищення ефективності і сприяння справедливості. Однак урядом Аснара плануються лише зміни у витратах на охорону здоров’я, а не в фундаментальних структурах загального добробуту. Більш того, лібералізація ринку праці повинна пройти паралельно з цим і реформами. Без поліпшень в даній сфері не буде в повній мірі одержана користь з комерційної конкуренції. Державний адміністративний сектор так само підлягає перебудові — необхідно заохочувати продуктивність і якість праці на противагу робочому стажу і роздутим кадрам.
Навіть якщо прем’єру Аснару вдасться провести всі його сміливі реформи, урядова програма може втратити свій потенціал, якщо місцеві політичні сили не будуть досить сміливі в своїх діях. Необхідні неординарні рішення щоб привести неспокійні регіони, зокрема Каталонію і Країну Басків, у згоду з центральною владою і всією Іспанією. Участь Каталонії в проекті модернізації Іспанії була б гарантована, якби Барселона отримала статус «другої столиці» Іспанії.
