Кандидати на розчарування

Країни Центральної Європи, які ще зовсім недавно, радо вірили у свій якнайшвидший вступ до Європейського Союзу, мимоволi змушені миритися з думкою, що цей процес може відтягнутися на необмежений термін. А може й взагалі ніколи не завершитися... Побоювання з цього приводу серед населення країн, які прагнуть вступити до ЄС, настільки сильні, що представники окремих країн на офіційному рівні почали заявляти про необхідність більш прихильного ставлення Брюсселя до своїх союзників (поки що асоційованих). Інакше, якщо виходити з логіки подібних висловлювань, увесь переговорний процес із розширення зазнає краху, не встигши навіть по-справжньому розпочатися. Міністр закордонних справ Словенії Димитрій Рупель твердить, що країни Центральної та Східної Європи розчаровані повільним ходом переговорів про їхній вступ до ЄС. За його словами, через це постійно падає підтримка ідеї про приєднання до Союзу, і виною цьому — неготовність Заходу вести конструктивний діалог про розширення. Фактично в унісон зi словенським міністром прозвучали цими днями слова його угорського колеги Януша Мартоні, який підкреслив, що Брюссель не повинен створювати більше перешкод для країн, що бажають вступити до ЄС. На його думку, реформування річ потрібна, однак пріоритет має все-таки віддаватися інтеграційним процесам. Такими поглядами Мартоні ділився у Дубліні під час відвідин Ірландії, в якій у цьому році відбудеться референдум щодо ухвалення документів, опрацьованих на минулорічному саміті в Ніцці. У них якраз і йдеться про деталі європейського розширення. У випадку, коли ірландці не зголосяться на ухвалення документів, можна буде поставити хрест і на всіх попередніх зусиллях ЄС щодо об’єднання.

У Центральній Європі це добре розуміють. Очевидно, тому почастішали прогнози, нібито перша хвиля кандидатів на вступ приєднається до ЄС вже не в 2003, а в 2004 році. Серед чеських журналістів ходять чутки, що Чехія, досить благополучна країна в економічному плані, взагалі може не увійти до першої хвилі приєднання. Існують і інші побоювання: нібито країни таки увійдуть до ЄС, проте деякий час (років із сім-десять) не користуватимуться певними правами, передбаченими для нинішніх 15 учасників єврооб’єднання. На подібній ініціативі наголошують особливо Австрія та Німеччина, які мають безпосередні кордони з майбутніми членами, а тому непокояться, що при приєднанні кандидатів на їхні території станеться тотальний наплив дешевої робочої сили. Для країн Центральної Європи такий підхід, звісно, мало приємний (обмежуючи у правах, їх тим самим ніби відносять до другосортних).

Тому, окрім вступу до ЄС, країни-кандидати змушені вимагати ще й рівності. А така поки що лишається хіба що на папері. Утім, iнколи вiдсутня й на ньому. На саміті у Ніцці, скажімо, обговорювався склад майбутнього Європейського Парламенту, кількість членів якого має зрости відповідно до розширення ЄС. На частку Чехії та Угорщини згідно з документами припадає по двадцять депутатів. На країни-члени ЄС із саме такою ж кількістю населення — 22 парламентарії. Можливо, це і є рівність, демократія. По-європейськи...