Кінець зростання населення
За даними Відділу народонаселення ООН, 31 жовтня поточного року населення Землі досягло 7 млрд осіб. Як і завжди, коли ми наближаємося до якоїсь віхи, ця подія спричинила проведення безлічі конференцій, семінарів і написання безлічі наукових статей, зокрема й у стилі звичайних похмурих мальтузіанських прогнозів. Крім того, ООН прогнозує зростання світового населення до 9,3 млрд осіб до 2050 р. і перевищення межі в 10 млрд осіб до кінця цього століття.
Проте за подібних прогнозів неправильно тлумачиться нинішня демографічна динаміка. У майбутньому нас чекає не надмірно високе, а надмірно низьке зростання населення.
Більшість країн провели торік національний перепис населення, й дані свідчать про те, що коефіцієнт народжуваності в більшості з них різко падає. Рівень народжуваності в розвинених країнах уже певний час є низьким, але тепер він нестримно падає й у більшості країн на шляху розвитку. Китайці, росіяни та бразильці вже не відтворюють себе, а індійці тепер заводять менше дітей. Узагалі, світовий рівень народжуваності знизиться до рівня відтворення трохи більш ніж за десятиліття. Населення може продовжувати зростати до середини століття завдяки збільшенню тривалості життя, але в репродуктивному сенсі наш біологічний вид більше не може розширюватися.
Під загальним коефіцієнтом плодючості (ЗКП) демографи розуміють середню кількість народжених живими дітей на одну жінку протягом її життя. У довгостроковому плані кількість населення вважається стабільною, якщо ЗКП перебуває на рівні коефіцієнта відтворення, що становить трохи більш як 2,3 для всього світу в цілому, і дещо нижче — 2,1, для розвинених країн унаслідок нижчого рівня смертності дітей першого року життя.
У більшості розвинених країн ЗКП зараз набагато нижче рівня відтворення. Середній показник для країн ОЕСР — 1,74, але в деяких країнах, зокрема Німеччині та Японії, народжується менш як 1,4 дитини на одну жінку. Проте найбільше зниження ЗКП за останні роки сталося в країнах на шляху розвитку. У 1950 р. ЗКП у Китаї та Індії становив 6,1 і 5,9, відповідно. Тепер у Китаї він досяг 1,8 унаслідок агресивної державної політики «однієї дитини», а в Індії через стрімку урбанізацію та зміни соціальних установок ЗКП знизився до 2,6.
Знизити майбутній рівень народжуваності в Китаї та Індії може ще одна причина. Згідно з переписом населення Китаю, в країні на кожних 100 дівчаток народжується 118,6 хлопчика. Аналогічно, в Індії співвідношення статей при народженні становить 110 хлопчиків на кожних 100 дівчаток з великими коливаннями в різних регіонах. Порівняйте це з природним співвідношенням: 105 хлопчиків на 100 дівчаток. Це відхилення зазвичай пояснюється традиційною перевагою народження хлопчиків, що створить додаткове навантаження на населення обох цих країн, оскільки майбутній шлюб жінок передбачає, що ефективна відтворна здатність цих двох країн буде нижчою, ніж за природного ЗКП.
Узагалі, після коригування з урахуванням нерівності в рівні народжуваності статей виходить, що реальний коефіцієнт плодючості (РКП) Китаю дорівнює приблизно 1,5, а Індії — 2,45. Іншими словами, китайці вельми далекі від відтворення самих себе, а індійці лише трохи вище коефіцієнта відтворення. У світі в цілому РКП перебуває на рівні 2,4, тобто трохи вище коефіцієнта відтворення. Судячи із сьогоднішніх тенденцій, людський рід припинить відтворюватися на початку 2020-х рр. Після цього приріст населення буде здебільшого забезпечуватися довшим життям людей — чинником, значення якого зменшиться, починаючи з середини цього століття.
Ці зміни мають велике значення для забезпечення світу трудовими ресурсами. Китай старіє дуже швидко, і найближчими роками його працездатне населення почне скорочуватися. Ослаблення політики «однієї дитини» може мати певний позитивний ефект у дуже далекій перспективі, але Китай уже пройшов через переломний момент через спільну дію дисбалансу рівнів народжуваності статей і вкрай асиметричного вікового складу.
Кількість жінок дітородного віку (15—49 років) у Китаї зменшиться на 8% з 2010 до 2020 р., ще на 10% — до середини 2020-х рр. і, якщо нічого не буде зроблено, почне зменшуватися навіть іще швидше. Таким чином, Китаю доведеться вилучати дедалі більшу кількість жіночої робочої сили та використовувати її для відтворення й догляду за дітьми. Навіть якщо Китай зможе це організувати, все одно це означає прямий відплив робочої сили, а вигода стане помітною лише років через 25.
Тим часом, у більшості найбільших економік кількість робочої сили дійшла до піку або наближається до нього. У Німеччині, Японії та Росії кількість робочої сили вже почала скорочуватися. США — одна з небагатьох розвинених країн, кількість робочої сили в яких зростає завдяки відносній відкритості для імміграції. Але це може змінитися зі зростанням добробуту рідних країн іммігрантів і стрімким зниженням у них рівня народжуваності. Тому багатьом розвиненим країнам доведеться подумати над тим, як зробити так, щоб люди могли ефективно працювати ще довго після досягнення 70-річного віку.
Індія, єдина велика економіка, кількість робочої сили якої зростатиме в достатніх масштабах протягом наступних трьох десятиліть, може частково збалансувати скорочення, очікуване в інших великих економіках. Але зважаючи на те, що зниження рівня народжуваності відбувається і в Індії, сьогоднішні тенденції свідчать про те, що її населення, ймовірно, стабілізується на рівні 1,55 млрд осіб на початку 2050-х рр., тобто на ціле десятиліття пізніше й на 170 млн осіб більше, ніж прогнозує ООН.
Зважаючи на це, цілком імовірно, що населення світу досягне свого піку (9 млрд) у 2050-х рр., тобто на півстоліття швидше, ніж очікують, після чого буде його різке скорочення. Хтось може сказати, що це добре, зважаючи на обмеженість ресурсів нашої планети. Але коли демографічна динаміка поверне назад, світ зіткнеться з безліччю інших проблем.
Санджив САНЬЯЛ — фахівець у сфері глобальної стратегії Deutsche Bank.
