Комісія у справі з’ясування правди як помилка президента Коштуніци
З одного боку, орган, призначений президентом Воїславом Коштуніцею для розслідування злочинів нещодавнього минулого Югославії, є подібним до вдалої моделі Південної Африки: він називається «Комісія у справі з’ясування правди та примирення». Але на цьому подібність закінчується.
У Південній Африці комісію у справі з’ясування правди та примирення було створено законодавством після ретельного розгляду в парламенті і широкого обговорення по всій країні. Чотирнадцять місяців минуло відтоді, як міністр юстиції Дуллах Омар оголосив про намір уряду створити комісію, до її затвердження президентом Нельсоном Манделою. Повноваження і регламент роботи комісії були ретельно продумані. Було встановлено розклад для звітів комісії. Було прийнято заходи для забезпечення того, щоб комісія отримала свідчення не тільки жертв, але й злочинців.
Хоча південноафриканський кабінет вирішив, що слухання, на яких злочинці свідчитимуть про свої злочини, повинні бути закритими, парламент вніс застереження з вимогою, щоб вони проходили публічно. Комісія мала у своєму розпорядженні кошти та інші необхідні засоби для своєї роботи. Після підписання закону президент Мандела призначив комітет сприяння визначенню тих, хто працюватиме в комісії. Було подано 229 прізвищ. Комітет провів публічні слухання і передав 25 прізвищ на розгляд президента Мандели. Він вибрав 17 чоловік, призначивши головою комісії архієпископа Десмонда Туту — людину, визнану всіма совістю Південної Африки.
Контраст, якщо порівнювати з Югославією, очевидний. Югославську комісію було призначено президентом Коштуніцею з досить неясними повноваженнями, без регламенту роботи, бюджету, розкладу і голови. І без участі парламенту. Югославський президент діяв сам по собі. Про призначення комісії мало згадувалося в югославській пресі. Безцеремонний спосіб створення комісії Коштуніцею став сигналом для народу.
Нещодавня відставка двох найбільш шанованих членів комісії розкрила суттєві недоліки цього органу. Постало запитання, чи може комісія, не будучи наділеною повноваженнями, аби забезпечити отримання свідчень жертв, просунутися вперед до реального усвідомлення скоєних злочинів, а також причин воєн у сусідніх Хорватії, Боснії, Герцеговині і Косово. Ці відставки також засвідчили, що авторитетні серби мають певні сумніви з приводу непродуманого підходу Коштуніци.
Справжня комісія із з’ясування правди могла б відіграти важливу роль для Югославії. Міжнародний суд, що розглядає кримінальні справи колишньої Югославії в Гаазі, публічно звинуватив Слободана Мілошевича і деяких інших колишніх керівників Сербії, Республіки Сербської в Боснії та колишніх польових командирів у масштабних злочинах. Чи подобається це йому, чи ні, але президентові Коштуніці, ймовірно, не вдасться ухилитися від виконання своїх зобов’язань щодо передачі Міжнародному трибуналу обвинувачених. Його не повинна ввести в оману обіцянка, яку дав Югославії президент Буш після арешту Мілошевича за обвинуваченням у корупції.
Насправді міжнародна і внутрішня підтримка Гаазького трибуналу зростає, і Мілошевичу, генералові Ратку Младічу та іншим обвинуваченим, яких нині прикриває югославський уряд, доведеться постати перед судом за обвинуваченням у скоєнні жахливих злочинів під їхнім керівництвом у війнах, що були розпочаті протягом минулих десяти років. І все ж, більш поглиблене розслідування, яке проводиться добре організованою комісією у благородній справі з’ясування правди, могло б багато що зробити для доповнення кримінальних судових справ, допомагаючи сербам усвідомити їх власну політичну відповідальність за скоєні злочини.
Незрозуміло, якими повинні бути дії югославської комісії у справі з’ясування правди. Найскладнішим її завданням буде отримання свідчень жертв. З якого б то доброго дива хорвати, боснійські мусульмани і косоварі-албанці поїдуть у Белград, щоб повідомити світові про злочини, скоєні проти них військовими та воєнізованими силами, що контролюються Белградом? Що переконає їх дати свідчення? Чи могла б комісія отримати їхні свідчення за межами Югославії? У тому випадку, якщо комісія не зможе отримати свідчення жертв — які інші засоби буде використано для документування злочинів, що мають бути розглянуті комісією? Комісії із з’ясування правди в деяких країнах Латинської Америки відіграли важливу роль навіть тоді, коли вони не могли отримати свідчення винних, але ще не було такої комісії, що відіграла важливу роль, яка б не змогла отримати свідчення жертв.
У середині травня в Белграді відбудеться публічна конференція, присвячена комісіям у справах з’ясування правди, під патронатом радіо Б-92 — белградської радіостанції, що вирізнилася своєю прямотою за часів правління Мілошевича і досі продовжує свою незалежну трансляцію. Дехто з тих, що відіграли ключові ролі в південноафриканській комісії та інших комісіях у справах з’ясування правди в усьому світі, буде присутній і на цій конференції. Президент Коштуніца також внесений у списки кандидатів для участі в конференції. Йому можна було б порадити усунути від справ комісію, призначення якої було помилковим, послухати учасників конференції, що проходить під патронатом Б-92, і тільки після цього взятися за створення комісії із самого початку.
