Косово: хочеш миру – готуйся до війни?
Політики США, Західної Європи, Югославії, косовські албанці — як помірковані, так і бойовики Армії визволення Косово шукатимуть (або робитимуть вигляд, що шукають) способів розрубати вузол. Проблема Косово насправді багато серйозніша, ніж можна зрозуміти з донесених медіями слів різноманітних політиків світу. Бо йдеться про загальні правила гри в Європі та світі наступного століття, про право на самовизначення, про сепаратизм, права людини, нарешті — про історичні почуття.
На конференції в Рамбуйє, від ідеї якої так довго відмовлялися і Югославія, і лідери косовських албанців, буде, як повідомляється, представлено мирний план, вироблений контактною групою із США, Росії, Франції, Німеччини, Британії та Італії. Він у загальних рисах такий: широке самоврядування албанців у Косово, але в складі Сербії. Очолювати владу в провінції має президент (номінально ним на сьогодні вважають Ібрагіма Ругову, політика досить поміркованого). До її компетенції, зокрема, відходить збирання та використання податків. Поліція — власна, освіта — власна. Армія — ні. Через три-п’ять років, за умов нормалізації життя, передбачається проведення нових переговорів з майбутнього провінції. Без сумніву, вже й це було б надзвичайною жертвою з боку президента Югославії Слободана Мілошевича — аби тільки це відбулося мирним шляхом і без війни. Після того як у Косово загинуло близько двох тисяч осіб, а методи Белграда спричинили ненависть між сербами та албанцями, говорити про замирення важко. Албанці вимагають реалізації проголошеного світом права на самовизначення, тобто виходу з-під югославської юрисдикції, й обіцяють воювати до переможного кінця. За югославською конституцією та й за багатьма іншими моментами це — не що інше, як радикальний сепаратизм, засуджений, серед інших, і Україною. Для серба розлучитися з Косово — все одно, що для українця віддати Київ.
Світ давно завчив фразу «Балкани є пороховим льохом Європи», але з часів балканських війн та Першої й Другої світової так нічому й не навчився. ООН, ОБСЄ, ЄС, Рада Європи довели повну нездатність попереджати й залагоджувати конфлікти, мир у Боснії досі тримається лише завдяки міжнародній військовій присутності.
Цей же сценарій пропонується й для Косово. Вже повідомлено, що загалом НАТО розраховує відправити близько 30 тисяч вояків до провінції, з яких від двох до чотирьох тисяч можуть бути американські джі-ай. Iдуть суперечки, потрібен чи не потрібен для ухвали рішення мандат ООН, але не виникає жодних суперечок, на якій правовій підставі ці війська можна було б ввести. Ніхто ж чомусь у почасти подібній ситуації не пропонував міжнародної інтервенції до Росії (з Чечнею) чи до Туреччини (з курдами). Направлення військ без згоди однієї зі сторін конфлікту (зараз — сербів) було б грубим порушенням правил гри, які так болісно виробляються після зміни ситуації в світі.
Конференція з Косово навряд чи стане другим Дейтоном, на що так сподіваються американці. Бо при деякій подібності проблема Косово зовсім інша. Тільки силою вона не вирішиться. Але це означає, що конференція скоріше за все провалиться. Вона просто буде індикатором — з чим насправді ми сьогодні маємо справу.
