Криза, яка переходить у розкладання

Президентові Сирії Башарові Асаду не позаздриш. Щодня новини одна гірша за іншу. Результат з його оточення приймає загрозливий характер.

Прем’єр-міністр Сирії Ріяд Хіджаб утік до Йорданії разом зі своєю родиною. «Я оголошую, що полишаю смертоносний терористичний режим і приєднуюся до революції свободи і гідності. З сьогоднішнього дня я — солдат цієї благословенної революції», — таку заяву від імені Хіджаба зачитав телекомпанії «Аль-Джазіра» його представник Мухаммад Ель-Етрі. Державне телебачення Сирії раніше повідомило, що Хіджаба звільнено з його посади — без оголошення причин відставки, а його обов’язки тимчасово покладено на заступника прем’єра Омара Галаванджі.

Хіджаб очолював уряд з 6 червня. До цього він був міністром сільського господарства, входив до правлячої партії БААС, хоча й не належав до найближчого кола президента Башара Асада. Хіджаба призначили прем’єром після парламентських виборів. Напевно вирішальним у цьому призначенні було те, що Хіджаб — сунніт. Його призначення мало стати сигналом розширення соціальної і конфесійної бази режиму. Ніхто в це не повірив, тому й не вийшло.

Звичайно, якщо уряд полишає його глава і міністри, то це вельми серйозно. У цьому ж ряду перебуває і втеча до Туреччини першого сирійського космонавта Мухаммеда Фаріса, який літав до космосу 1987 року.

Проте, це чинник скоріше політичний та інформаційний, який серйозно дискредитує владу в Дамаску. Представляється, проте, що є набагато важливіші складові.

Одночасно з втечею Хіджаба Agence France-Presse повідомила, що полковник Яраб аль-Шараа, який очолював департамент інформації підрозділу політичної розвідки в Дамаску, попрохав притулку в Йорданії. Разом із полковником до Йорданії втік його брат Мохаммад Канаан, що також служив у розвідці. Брати аль-Шараа, повідомляє агенція AFP, належать до того ж клану, що й перший віце-прем’єр уряду Сирії Фарук аль-Шараа. Останній полишив країну відразу після вибуху 18 липня, коли загинуло декілька високих урядовців.

Прем’єри, міністри, дипломати, вчені, космонавти — все це ознаки кризи, яка перетнула точку неповернення. Коротка лава запасних у Асада змушує його перетасовувати поріділу колоду. А ось коли на бік противника переходять армійські офіцери середнього і вищого рангу, а за ними розвідники, то це вже початок розкладу режиму. Тут простим перетасовуванням не обійдешся.

Офіцери, які поповнили лави збройної опозиції, принесли з собою знання стратегії і тактики урядової армії. Цього дуже бракувало противникам режиму на першому етапі. Тепер становище вирівнялося. І це наочно показали бої в Дамаску та Алеппо.

Раніше урядовій армії було досить просто оточити бунтівне місто, почати його артилерійський обстріл і бомбардування з повітря, а опозиції доводилося відступати. Позначалася і розрізненість її загонів, що часто діяли без зв’язку один із одним. Значною мірою це було і під час диверсії в Дамаску. У Алеппо бої були вже зовсім іншої якості. І те, що урядовим військам потрібно було зосередити перед вирішальним штурмом понад 20 тис. осіб, говорить про те, що збройна опозиція набуває іншої якості.

Другий аспект. Офіцери розвідки, які пішли, забрали з собою просто безцінну інформацію про структуру, склад і агентурну базу спецслужб. Просто так їх не заміниш і роботу не перебудуєш. Є дуже багато тонкощів у роботі спецслужб, які напрацьовуються роками, і потрапляння такої надважливої інформації до рук противника є дуже сильним ударом.

Третє. Мало того, що все це потрапить до опозиціонерів. Не менш важливо й те, що інформацією скористаються іноземні спецслужби, і їхній список буде досить довгим. Про наслідки можна лише здогадуватися.

Особливо слід турбуватися Ірану. Із урахуванням тісних зв’язків сирійських спецслужб та ісламської республіки. Головними зацікавленими будуть поза сумнівом американці та їхні колеги з Туреччини. Загалом, клубок зав’язується досить складний, і дезертирство офіцерів розвідки настільки важливий і болючий удар по Асаду, що на його тлі втеча прем’єра просто тьмяніє.

Геополітична обстановка на Ближньому та Середньому Сході змінюється настільки швидко, що за нею не встигають не лише в Дамаску, Анкарі й Тегерані, але й в інших столицях.

Нам вже доводилося відзначати («День», 31 липня 2012), що сирійський конфлікт безпосередньо впливає на ближніх й далеких сусідів. Іран і Туреччина безпосередньо втягнуті в конфлікт. У першому проблеми наростають і обтяжуються міжнародними санкціями. У другій — виникають внутрішні проблеми.

Політика Анкари щодо сирійської проблеми призвела до зростання протиріч у правлячій Партії справедливості й розвитку. Цілком можливо, що тандем президента Абдулли Гюля та прем’єр-міністра Реджепа Ердогана на межі розпаду. Якщо це станеться, то політика Анкари не лише стосовно Сирії та Ірану може дещо змінитися. Не кажучи вже про внутрішньополітичне становище.

Іран з падінням Асада опиниться в повній міжнародній ізоляції навіть із урахуванням дещо ухильної позиції Іраку. Природно, що в Тегерані вельми стурбовані цією обставиною і зараз гарячково шукають можливість трохи зменшити втрати, що виникли. Все це штовхає Тегеран на підтримку украй радикальних організацій. Напад на КПП «Карм — Абу — Салем», ізраїльська назва «Карем Шалом», на кордоні Єгипту й сектору Газу вчинили бойовики з його ж складу за допомогою радикалів з єгипетського боку. Цікаво, що нападаючі на захоплених бронеавтомобілях намагалися сховатися на території Ізраїлю, але велика частина з них була знищена ізраїльськими прикордонниками й авіацією.

Цей напад викликав в Єгипті суперечливу реакцію. Ісламізм у всьому звинуватив Ізраїль і зажадав введення армії на півострів Синайський. Каїр зробити це не може, оскільки такі дії забороняються Кемп-Девідськими угодами. Президент Єгипту Мурсі потрапив до своєрідної пастки. У політичному сенсі це було метою нападу бойовиків. Але не тільки це.

Хоча лідер палестинської організації ХАМАС Ісмаїл Ханійя оголосив, що жителі сектору Гази не причетні до спроби теракту, й засудив вбивство єгиптян. Інший лідер ХАМАС в секторі Гази Махмуд аз-Захар був менш категоричним. Він не виключає, що бойовики могли прибути з Гази, але закликав дочекатися висновків офіційного розслідування.

Враховуючи, що радикальні палестинські організації в секторі Гази фінансуються і прямують із Тегерану, поява іранського сліду в диверсії на КПП цілком можлива. Посол Ізраїлю в США Мікаель Орен вже оголосив, що до атаки причетний «екстремістський іранський режим». І це теж результат сирійських подій, оскільки тепер Тегеран почне активно дестабілізувати внутрішнє становище в арабських країнах.

На Близький та Середній Схід чекають великі зміни. І вони стосуватимуться не лише ближніх сусідів Сирії, але й далеких. До цього слід готуватися вже зараз.

ДО РЕЧІ

Під час нещодавнього візиту до Дамаска секретар Вищої ради національної безпеки Ірану Саїд Джалілі заявив, що Сирія є частиною регіонального альянсу, який він назвав «віссю опору». Джалілі звинуватив у розв’язуванні війни США, підкресливши, що те, що відбувається в Сирії, зумовлено не внутрішніми проблемами країни, а зовнішнім конфліктом між цією віссю опору та її ворогами в регіоні та в світі. «Якщо подивитися — так усе це просто змова проти Сирії, всі ці політичні та економічні санкції. Вони завдають неймовірних страждань сирійському народові», — сказав Джалілі. Як повідомляє Euronews, Тегеран вочевидь не має наміру залишатися байдужим спостерігачем того, що відбувається в сусідніх із ним країнах.