Міжнародний «танець» навколо сирійського вогню
Місяць березень — сумний час для сирійців, адже він символізує початок глибокої кризи, якій цьогоріч виповнюється п’ять років. Більш ніж чверть мільйона загиблих, майже півтора мільйони ранених, практично половина населення (понад 11 млн) стали біженцями та переселенцями. Сусідні країни, які прийняли на себе найбільше навантаження з їхнього прийому, вже давно волали про цю проблему. Однак впливова світова спільнота по-справжньому звернула увагу на трагедію лише тоді, коли кількість біженців до Європи наблизилася до мільйона осіб. І це — не межа.
ЯК ЦЕ БУЛО
На хвилі «арабської весни» сирійські підлітки написали на паркані мирні антиасадівські гасла. Режим їх знайшов. Деяким дітям живцем видерли нігті і пізніше розстріляли. Це спровокувало масовий підйом населення в різних містах. Однак режим президента Башара Асада застосовував розгін демонстрацій силовими методами. Як і в Небесній Сотні на Майдані у Києві, в багатьох великих містах Сирії з’явилися свої «небесні сотні». З кожним днем загиблих демонстрантів ставало все більше. Наростала сирійська опозиція, яка була змушена виборювати права у кривавому протистоянні. Міжнародні організації висловлювали «глибоку стурбованість». У Женеві під егідою ООН відбулося кілька переговорних зустрічей представників сирійської опозиції із представниками влади, однак на практиці вони були безрезультатними.
2013 р., після застосування Асадом хімічної зброї проти населення, Рада Безпеки ООН нарешті спромоглася одноголосно (бо попередні рішення Росія завжди ветувала) ухвалити резолюцію з вимогою знищити хімічну зброю, і це було виконано. Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун навіть назвав цю резолюцію «першою новиною по Сирії, що дає надію за довгий час».
Утім, на арену в тривалому протистоянні режиму та опозиції вийшла третя сила, яка ще більше поглибила кризу — так звана Ісламська держава, яку оголошено терористичною. Її тогочасна популярність базувалася на протистоянні сунітської та шиїтської гілок ісламу: попри позірно світський характер Сирії у минулі півсторіччя, реально влада перебувала у руках алавітської меншості (напрям шиїзму), представленої кланом Асадів та підтримуваної Іраном. Хафіз Асад (попередній президент) та його син Башар Асад (нинішній президент) активно поширювали шиїтський вплив у державі. Своєю чергою «Ісламська держава» ґрунтувалася переважно на найбільш реакційних сунітських угрупованнях, які вважали себе «захисниками сунітського ісламу». Насправді їхня ідеологія близька до темного середньовічного харіджизму, згідно з якою тільки харіджити вважалися «правовірними», а інші мусульмани — інакодумцями і невірними, яких треба знищити.
Змучені алавітським режимом, який тепер «показав зуби», деякі сирійці повірили псевдосунітській «Ісламській державі». І лише з часом зрозуміли, що втрапили в пастку кровожерливого терористичного угруповання, верхівка якого насправді не має нічого спільного з мусульманськими цінностями. Члени «Ісламської держави», поділені на різні угруповання, часто розрізнені і нескоординовані між собою, масово вирізали помірковане мусульманське, курдське та християнське населення, піддавали тортурам дорослих, захоплювали жінок у рабство та знищували дітей. Християнські церкви та культові споруди інших релігій підривали. Це спровокувало новий виток міграції і масова хвиля емігрантів, які шукали порятунку від вогню та терористів, заполонили ближнє і дальнє зарубіжжя. Відступати було нікуди: світова спільнота мусила нарешті реально зайнятися сирійським питанням.
РОСІЯ: НІ ДНЯ БЕЗ ВИГОДИ ДЛЯ СЕБЕ
Росія, яка упродовж усього періоду протистояння активно підтримувала режим Башара Асада, використала і цю ситуацію для себе. В умовах світової ізоляції, посилення санкцій у зв’язку з анексією українського Криму та невиконання мінських домовленостей, а також на тлі терактів у Європі (за якими стояла та сама «Ісламська держава»), РФ вирішила покращити свій імідж і показати себе активним борцем з тероризмом. Під приводом «боротьби з «Ісламською державою», російська авіація вторглася в Сирію і почала військово підтримувати Асада. Тут виник такий-собі шиїтсько-російський альянс, адже на боці Асада, крім Росії, воюють іранські бойовики та шиїтське ліванське угруповання «Хізбола». От тільки точкові удари проти терористів виявилися мінімальними, порівняно з просуненням асадівської армії, підтримуваної росіянами «з повітря». Так, відповідно до інформації міжнародних спостерігачів, замість терористів «Ісламської держави» знищується поміркована опозиція. Режиму вдалося повернути під свій контроль понад 30% території, які було втрачено раніше і саме зараз триває протистояння під Алеппо (друге за величиною місто після Дамаска). У той же час Саудівська Аравія та Туреччина неодноразова заявляли про свій намір ввести у Сирію власні війська для підтримки опозиції. Однак вони чекають на мовчазну згоду США на такий крок. А її, поки що немає.
Після російського втручання в конфлікт, 14 листопада 2015 року у Відні відбулася зустріч, де утворилася так звана Міжнародна група підтримки Сирії, до якої ввійшло 17 держав, включно з Францією, Йорданією, Саудівської Аравією, Катаром, Китаєм, Росією та ін., яка покликана разом з ООН та ЄС допомогти вирішити сирійську кризу. Резолюція Віденських зустрічей передбачала перемир’я і лягла в основу Резолюції Ради Безпеки ООН № 2254 згідно з якою упродовж 18 місяців має бути розроблена нова конституція, і тут відображено дорожню карту щодо врегулювання сирійської кризи. Протягом шести місяців необхідно створити «легітимний, інклюзивний та світський уряд», який і займеться розробкою головного закону Сирії. Утім, Росії вдалося добитися того, що в тексті резолюції немає жодного слова про перспективи свого давнього союзника Башара Асада. Йдеться лише про те, що майбутнє країни в руках самого сирійського народу. А це можна трактувати по-різному. Російська сторона неофіційно не заперечує того, що з Асадом щось треба вирішувати, однак вашингтонське та лондонське з одного боку та московське — з іншого, бачення цього питання відрізняється. Тим часом, на території Сирії буде діяти спеціальна комісія, що моніторитиме режим припинення вогню. 27 лютого перемир’я розпочалося. Припинено атаки на цивільні об’єкти (школи, лікарні). Однак згідно з Віденськими домовленостями атаки на угруповання «Ісламської держави», які «Міжнародна група допомоги Сирії» оголосила терористичними (наприклад Джебхат Ан-Нусра» та ін.), припинятися не будуть.
СИРІЯ: СЬОГОДНІ І ЗАВТРА
Загалом моніторингова група заявляє про переважне дотримання умов перемир’я. Виглядає так, наче в кінці тунелю сирійської кризи замерехтів слабкий промінь світла. Утім, зберігається багато «якщо»: зокрема, питання переходу влади й усунення диктатора Асада залишилося відкритим. Отже, «шиїтсько-російський альянс», за умови відхилення від їхнього сценарію, може відновити військові атаки. Це може бути зроблено під приводом боротьби з терористичними угрупованнями «Ісламської держави». Пролунав і ще один тривожний сигнал: схоже на те, що сирійські території будуть поділені. Зокрема, заступник міністра закордонних справ Російської Федерації С. Рябков у спілкуванні з журналістами заявив, що: «якщо в ході консультацій щодо майбутнього Сирії... прийдуть до думки, що така (федеративна) модель спрацює для збереження Сирії як єдиної світської незалежної і суверенної держави, хто буде заперечувати проти цього?» Є підстави припускати, що й так де-факто поділена за релігійною, етнічною та іншими ознаками Сирія, за умов федералізації, у близькому майбутньому розпадеться на квазісуверенні утворення. Вони матимуть своїх «кураторів» далеко за межами сирійських територій.
Це, без сумніву, похитне усталений порядок на Близькому Сході, який і так перебуває у дуже нестабільному становищі (ізраїльсько-палестинський конфлікт, шиїтсько-сунітське протистояння на прикладі Ірану та Саудівської Аравії, війна в самій Сирії, війна в Ємені, фактичне безвладдя в Лівії тощо). А будь-які «гарячі точки», існуючі чи потенційні, особливо в нафтоносних регіонах Перської Затоки — вигідні для Росії. Можемо припускати, що вона бажає, щоб шиїтсько-сунітське протистояння в Сирії захопило весь близькосхідний регіон і переросло у ірансько-саудівську війну, в яку також втягнуться сусідні Катар, ОАЕ та ін. Далекострокова стратегія полягає і в тому, щоб газовий потік з Катару через Туреччину в Європу, план якого активно обговорювався до цієї війни, не реалізувався через військові дії. Тоді в Європи не буде особливого вибору, де купувати газ. Хіба що, як і раніше, переважно в Росії. РФ вважає, що має за що «мститися» саудітам, адже саме їхніми зусиллями обвалено ціну на нафту, що призвело до інфляції і зубожіння в самій Росії. Відтак, «мир там тільки сниться».
УКРАЇНА: СИРІЙСЬКИЙ УРОК
На превеликий жаль для України, сирійський урок для неї виглядає не дуже втішним. Це потрібно розуміти, щоб не впадати в надто оптимістичні ілюзії, а методично грати «на випередження», уникнувши написання сценаріїв свого подальшого розвитку за кордоном. По-перше, втручання Росії у військовий конфлікт має шанси закінчитися так, як планувала Росія. Як і дискусійні мінські домовленості, так і документи щодо Сирії, приймалися винятково зі згоди Росії і прописані так, як це було їй вигідно. Імплементація, відповідно, відбувалася згідно з прописаним. По-друге, для Російської Федерації вже напрацьованим сценарієм є замороження конфлікту або його затухання в такому стані, щоб за певних умов він міг бути знову переведений у гарячу фазу. Тобто, Росія бажає не вирішувати кризу, а постійно управляти нею. Зазвичай, у прийнятих документах для цього залишаються неточності або прямі підстави, які можна «нашукати» за потреби. По-третє, Росія, сама будучи де-юре федерацію, полюбляє «наполегливо пропонувати» цю модель територіального устрою й іншим державам. Саме зараз лунає тема поділу Сирії на кантони. Україна — на черзі?
Відтак, вирішення сирійської кризи, яка лише зараз починає набувати певної планомірності, важко назвати реальним політичним процесом. Відмінності у положеннях сирійської опозиції та режиму занадто очевидні. Кожна із сторін спирається на тези міжнародних документів, які вважає вигідними для себе. Пролито занадто багато крові і найближчим часом врегулювання кризи виглядає примарним.
Сирія палає, а всі зусилля гравців міжнародної арени радше нагадують не справжнє гасіння пожежі, а танець навколо цього вогню. І скільки він триватиме? Найімовірніше доти, доки «танцівники» насправді не втомляться і щиро захочуть відпочити.
Фарід АЛВАШ, доктор філософських наук, ГО «Дослідницький центр «ДАР» (Демократія. Аналітика. Результат)
