Москву припекло

Давно встановлено емпіричний закон, що чорні лебеді зазвичай прилітають зграєю. І завжди найбільш неслушної миті. Причини такого явища дуже різні, але наслідки завжди однакові. Так останніми днями сталося з московською політикою та її пропагандистським наповненням.

Спочатку надійшла невтішна звістка з Амстердама. Місцевий суд ухвалив повернути колекцію «Скіфське золото» законному господареві — Українській державі. Тільки набрала повітря московська пропаганда, на федеральних телеканалах і на всю іванівську заволали про рейдерське захоплення, як із Донбасу прилетів настільки великий чорний лебідь, що вмить у Білокам'яній у всіх коридорах влада забула про скіфське золото, якісь захоплення тощо. Стало настільки не до того, що у штатних та інших пропагандистів просто перехопило дух.

Український дрон Bayraktar одним ударом знищив гаубицю російських агресорів, а вся батарея просто розбіглася. Чи то від переляку, чи то від несподіванки, а скоріше – від усього разом, але обстріли припинилися, і замість них піднялося несамовите виття. Звичайно, від начебто порушення мінських угод, перемир'я і всього, що вдалося вигадати нашвидкуруч.

У той час як вищі чиновники воліли висловлюватися дуже обережно, пропагандисти розійшлися не на жарт. І на це є цілком очевидні причини.

Для Москви украй неприємно, що український Bayraktar турецького виробництва. Попри тиск та вмовляння Кремля Анкара неухильно розширює військово-технічну співпрацю з Києвом. Зробити з цим російська влада нічого не може, а ось відкрито виступити з нападками на Туреччину дуже небезпечно. На Південному Кавказі внаслідок переможної для Азербайджану війни за Нагірний Карабах суттєво посилилися турецькі позиції. Більше того, це посилення пішло значно далі в напрямі м'якого підчерев'я Росії – до держав Центральної Азії та Афганістану.

Другий напрям турецького впливу – Сирія. Спроба Дамаска розпочати наступ за підтримки російської авіації на Ідліб практично не увінчалася успіхом, оскільки турецькі війська вийшли на передові позиції і виникла велика загроза турецько-російського зіткнення.

Третє, про що часто не згадують. Росія, зокрема щодо постачання газу на південь Європи, повністю залежить від Туреччини, через територію якої проходять нитки так званого південного газового коридору.

Тож Кремлю доводиться, зціпивши зуби, терпіти, як вони вважають, вибрики турецького президента Ердогана і через це утримуватися в офіційних заявах від притаманної Москві майданної лайки у бік дуже складного партнера.

Ось чому весь пропагандистський вогонь був зосереджений на Україні. Поки у високих кабінетах гарячково винаходили варіанти відповіді на федеральних каналах, у підвідомчій частині інтернету та телеграм-каналах криком кричали, що якщо так і далі піде, то хмари українських дронів висітимуть у небі над Донбасом і на це нема чим відповісти.

Потім тональність дещо змінилася. Почалася істерика, як взагалі Київ наважився так відповідати на обстріли з боку російських агресорів. Потрібно його терміново поставити на місце. Проблема в тому, що зробити це можна лише на словах, а насправді не дуже виходить.

Потім за відомим методом російської пропаганди почали занижувати важливість того, що сталося, і навіть заперечувати. Пішли міркування, що ніякого дрона та його удару не було. Все це постановка українських військових, і взагалі не варто всьому цьому надавати жодного значення. Не було нічого такого, і все тут.

Якщо ж дрон був, його нічого не варто збити. На сайті Газета.ру доктор військових наук Костянтин Сівков взагалі сказав, що збити турецький безпілотник нескладно. «Байрактор» – це досить проста ціль для ураження. Навіть зенітні вогневі засоби часів Великої Вітчизняної війни у вигляді зенітних автоматичних гармат 37-мм та 85-мм успішно з ними впораються». Цікаво, чому з азербайджанськими байрактарами не впоралися набагато сучасніші засоби ППО, які мала армія Вірменії.

Військовий експерт Владислав Шуригін знайшов цьому просте пояснення. За його словами, у Нагірному Карабаху торжество байракторів закінчилося, коли військові почали «вибудовувати нормальну систему ППО, після чого ці безпілотники почали збивати і їхня ефективність впала».

Тут усе відверта брехня. Армія Вірменії так і не спромоглася створити нормальну систему ППО як проти азербайджанської авіації, так і проти дронів. Їхнє використання азербайджанськими військовими знизилося після того, як для них просто не залишилося цілей. Вся військова інфраструктура була зруйнована, рухомі та нерухомі цілі знищені. Ось дрони і перестали використовувати. Втім, чого чекати від так званих російських військових експертів. Лише рік тому вони хором кричали про нову зброю, яка пануватиме на полі бою, та нездатність армії Вірменії їй протистояти. Тож дивуватися нема чому. Як кажуть, need makes the old wife trot - нужда змушує і бабусю бігати риссю. Додамо, а російському, хоч військовому, хоч цивільному, пропагандисту сьогодні повністю заперечувати те, що казав учора.

Заодно знову пішли розмови, що треба якось відповідати. Аж до ударів по українській території, подібно до того, як це робить ізраїльська авіація в Сирії по позиціях іранських формувань.

Все б нічого, але тут російська пропаганда забила інформаційний гол у власні ворота.

Москва повсюдно заявляє, що не має стосунку до так званого внутрішнього конфлікту в Україні. Почати постачати більш-менш сучасні засоби ППО на Донбас, отже – відкрито стати учасником конфлікту. Справа навіть не в світовій громадській думці. Кремль тим самим своїми руками перекреслить мінські угоди, за які він із такою завзятістю чіпляється. Таємно постачати таку зброю не вийде, оскільки її розгортання буде дуже швидко виявлено. Й тим більше у Москві не можуть і не хочуть вплутуватися в широкомасштабну війну проти України. Легкої прогулянки не вийде, а потік 200-х вантажів буде точно, й народ російський не зрозуміє.

Є ще один чинник. У США зараз розгортається кампанія в конгресі, щоб внести до бюджетних статей вимоги до адміністрації запровадити жорсткі санкції проти Росії та, що ще болючіше, проти провідних олігархів. Справа Олега Дерипаски наочно показала вузькому колу біля Путіна, що жарти скінчилися і будь-який необережний крок зрушить санкційну машину з гальма. Такий можливий розвиток подій дуже нервує Кремль, що показав виступ Путіна на Валдайському форумі.

Ще один чинник дуже напружує російських можновладців. Неважливо, з яких внутрішніх причин, але Володимир Зеленський займає дедалі жорсткіші позиції щодо російської агресії на Донбасі та в Криму. Тепер, коли новий німецький уряд проводитиме більш жорстку політику щодо московських намірів в Україні та Молдові, зовсім не з руки відкрито підтримувати ЛДНР постачанням сучасної зброї.

Все говорить про те, що випадок з українським дроном на Донбасі Москва проковтне, сподіваючись відповісти асиметрично. Чи то в газовій сфері, чи ще десь. Тож пильність втрачати ніяк не можна.