Михайло КАСЬЯНОВ: Я хотів би бачити Україну повноправним членом Євросоюзу
У Росії дуже мало людей, які вийшли з влади й можуть публічно критикувати Кремль і заявляти, що країна заживе без Путіна. Одним із таких політиків є екс-голова уряду РФ (з 17 травня 2000 року до 24 лютого 2004 року) Михайло Касьянов, голова Російського народно-демократичного союзу. Багато хто спокійно пішов би на пенсію після того, як його «пішли» з владних структур. А Касьянов вирішив боротися з владою, що взяла, за його словами, в 2005—2006 роках курс на фактичний демонтаж політичних і громадянських прав. 1 червня 2006 року він очолив загальноросійський громадсько-політичний рух Російський народно-демократичний союз. Касьянов заявляє, що його мета — щоб Росія розвивалася як сучасне цивілізоване суспільство. У ексклюзивному інтерв’ю «Дню» російський ліберал пояснив, на чому грунтується його впевненість, що Росія знову заживе без Путіна, чому ліберальні демократичні сили в Росії дуже слабкі і як можна змінити моральний клімат у країні.
«...ПОСТАНОВКА ПИТАННЯ: «ПУТІН ЧИ МЕДВЕДЄВ?» ПРОСТО ПРИНИЗЛИВА»
— Михайле Михайловичу, на презентації книжки-діалогу «Без Путина» ви висловили переконаність, що країна знову заживе без Путіна. На чому грунтується ваша впевненість? Адже всі вважають, що чергові два президентські терміни вже забезпечені саме Путіну, а це означає, що він правитиме країною до 2024 року. Чи це не так? Чи у Медведєва мало амбіцій, аби боротися з Путіним і впроваджувати своє бачення розвитку Росії?
— Дивно, що ви теж мислите в рамках цієї нав’язаної, абсолютно хибної дилеми — або Путін, або Медведєв. Моя відповідь — ні один, ні другий. Тим паче, що після того як Медведєв зайняв свою посаду, він своїми діями не дав жодної підстави стверджувати, що між політичними поглядами існують хоч би якісь відмінності. У країні стовідсотково триває політика Путіна. Тому сама постановка питання: «Путін чи Медведєв?» просто принизлива, ніби нічого іншого Росії не дано. Кому очолити країну — це мають вирішувати не декілька людей у своєму вузькому колі, а громадяни Росії на виборчих дільницях. Але такої можливості влада їх позбавила, знищивши інститут виборів.
Що дає мені підстави вважати, що країна незабаром заживе без Путіна? З кожним днем все очевидніше — навіть для тих людей, які раніше підтримували його політичний курс, спрямований на руйнування демократичних інститутів і згортання конкуренції в економіці, що цей курс суперечить національним інтересам країни й веде її у прірву. А для розв’язання реальних довгострокових проблем країни — демографічної, інфраструктурної, соціальної — за останні роки не зроблено геть нічого, а ризики тим часом зростають. Упевнений, що не варто сприймати всерйоз припущення, ніби країна в такому режимі гниття спокійно доживе до 2024 року.
— Хотілося б почути вашу думку, чи зацікавлені Путін і Медведєв у тому, щоб Росія дійсно стала модернізованою країною, здатною запропонувати світу не лише сировину, а й передові технології, цікаві ідеї розв’язання не тільки європейських, а й світових проблем, і при цьому позбутися іміджу корумпованої країни з погіршенням показників тривалості життя росіян?
— Усі гарні слова, що з цього приводу виголошувалися, залишилися не більш як словами. А практично Путін і його команда штовхали країну абсолютно в протилежну сторону, руйнуючи конституційний простір і зворотні зв’язки між суспільством і владою і на очах ліквідуючи конкурентну економіку — єдине можливе джерело інновацій. Достатньо пригадати, що з початком кризи податковий тягар був полегшений лише для нафтогазової галузі, а решту економіки, навпаки, чекає неминуче зростання податків.
— Як можна вирішити, на вашу думку, це надзавдання, що можуть запропонувати в цьому плані російські ліберали?
— Рецепти модернізації зрозумілі — й нічого нового я вам не скажу. Треба відновити громадянські свободи й розпочати наново будувати основні демократичні інститути, щоб примусити державу працювати в інтересах суспільства, а не чиновників, як зараз. Треба максимально лібералізувати умови економічної діяльності, адже останніми роками Росія неухильно погіршувала свої позиції в рейтингах економічної свободи. Треба повернутися до реалізації програми диверсифікації економіки — наш уряд затвердив таку програму, але після моєї відставки 2004 року й зростання цін на нафту, диверсифікація виявилася нікому не потрібною.
«Я АБСОЛЮТНО НЕ ЗГОДЕН З ТИМ, ЩО ПЕРЕСІЧНІ РОСІЯНИ ВІДКИДАЮТЬ ЛІБЕРАЛЬНІ ІДЕЇ»
— Михайле Михайловичу, чи можете ви пояснити, чому ліберальні демократичні сили в Росії дуже слабкі? Чому вони скочуються на узбіччя політичного життя, чому їм не вдається об’єднатися в альтернативну урядовим партіям впливову політичну силу?
— Мушу визнати, що демократичні сили за минулі роки припустилися немалої кількості політичних помилок і нерідко йшли на компроміси зі своїми переконаннями. Однак набагато серйознішу роль зіграла політика влади, спрямована на витиснення ліберальних ідей і їхніх представників з політичного простору. У цьому сенсі дуже показовими є й демонстративні відмови влади реєструвати незалежні політичні партії, й нещодавні події в Москві, коли всі представники демократичної опозиції навіть не допущені до участі у виборах, що перетворилися, в результаті, на цілковитий фарс.
У нинішніх умовах тотальної несвободи громадсько-політичної діяльності й нестримних маніпуляцій громадською думкою за допомогою брехливої пропаганди в офіційних ЗМІ говорити про реальну популярність або непопулярність тих чи інших політичних сил просто не варто. Далося взнаки й радянське минуле — люди бояться ідентифікувати себе з опозицією.
— Чи бачите ви причину, чому прості росіяни не підтримують ліберальні ідеї?
— Я абсолютно не згоден з тим, що пересічні росіяни відкидають ліберальні ідеї та демократичних політиків. У країні чимало людей, для яких цінності свободи й демократії — не пустопорожній звук. І ці люди хочуть, щоб їхній голос був почутий, а їхня думка врахована при виробленні політики. І ми домагатимемося того, щоб так це й було — тим паче що адекватних відповідей на виклики часу за межами ліберальної парадигми немає.
— Невже після стількох років путінської стабільності, підвищення життєвого рівня населення, головним чином забезпеченого зростанням цін на нафту й газ, більшість росіян віддає перевагу хлібу й видовищам перед демократією, правами людини, свободою слова, зборів і фактично однопартійній системі? Чи є у вас бачення, як можна розбудити росіян, аби вони повірили, що демократія забезпечує громадянам більш високий рівень життя, ніж авторитарний режим?
— Мені здається, що ситуація потроху змінюється. У свідомості багатьох людей стає непристойним співпрацювати з владою. Представники бізнесу бачать, що в рамках збудованої системи немає можливості для створення чесного й ефективного бізнесу: їх чекають тільки побори й корупція. Навіть бувалі люди дивуються нестримному розгулу антизахідної пропаганди й масштабам фальсифікації виборів. Дуже важливо, щоб еліти понесли своє розуміння того, що відбувається, в широкі маси — тоді в країні зміниться моральний клімат і можна буде говорити про тиск на владу з метою зміни чинної системи. Рано чи пізно більшість людей зрозуміє, що, узурпувавши владу в країні, Путін і його оточення обдурили їх.
«РОСІЯ ДУЖЕ ШВИДКО ЗІСКОВЗУЄ ПО ПОХИЛІЙ ПЛОЩИНІ ДО ТОТАЛІТАРИЗМУ»
— До речі, не могли б ви прокоментувати події навколо журналіста Олександра Подрабінека? До чого все це може призвести?
— Це далеко не перша спроба Кремля використати підшефні молодіжні рухи в боротьбі проти політичних опонентів. Раніше «нашисти» за безперечної підтримки силових структур переслідували послів Естонії та Великої Британії. А 2008 року ці «активісти» декілька місяців чергували біля мого будинку, ганялися за мною по всій країні й кидали граблі під колеса моєї автомашини. Усе це сумні свідчення того, як у нинішній Росії ставляться до будь-якого інакомислення. Особливо погано, що в дусі ідеалів СРСР-КДБ сьогодні владою Росії «муштруються» дуже молоді люди.
— Чи не вважаєте ви обгрунтованими побоювання деяких експертів щодо відродження неоімперської Росії, що прагне привілейованих відносин на пострадянському просторі?
— Був би дуже радий вважати ці побоювання необгрунтованими, але, на жаль, не можу. Якби мені п’ять років тому хто-небудь сказав, що Росія стане такою, як сьогодні, я вважав би це крайнім песимізмом. Але дійсність набагато перевершила всі мої найнегативніші очікування: Росія зі зруйнованим конституційним ладом, зі знищеними виборами дуже швидко зісковзує похилою площиною до тоталітаризму. А це, в свою чергу, матиме відповідне зовнішньополітичне заломлення.
«У РОСІЇ ЗАРАЗ ВІДСУТНЯ НОРМАЛЬНА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА...»
— Як ви думаєте, чому російський президент Володимир Медведєв спілкується зі своїм українським колегою Віктором Ющенком листами, а не хоче говорити прямо? На вашу думку, як мають російські керівники будувати відносини з Україною? Адже з української сторони постійно підкреслюється, що Київ готовий будувати відносини з Москвою на умовах взаємної поваги та довіри.
— Пояснення дуже просте. На жаль, у Росії зараз відсутня нормальна зовнішня політика в повному розумінні слова. Усе, що робиться на міжнародній арені у відносинах з іншими державами, — все це є складною похідною політики внутрішньої. Постійне формування образу ворога, спроба перекласти внутрішні проблеми на «вороже оточення», розігрівання націоналістичних почуттів — у цьому немає нічого нового й оригінального. Більше того, оскільки ці «п’ятихвилинки ненависті» повторюються досить часто, то рано чи пізно межа між реальністю й вигадкою цілковито стирається, й нинішні керівники самі починають вірити в те, що говорять. До того ж, не думаю, що в Кремлі й у МЗС готові остаточно відмовитися від ролі «старшого брата» й дійсно вважати країни колишнього СРСР повною мірою незалежними суверенними державами.
— Як ви думаєте, чи втручатиметься Кремль у президентську кампанію в Україні й на кого в цьому випадку робитиме ставку? Якого ви чекаєте результату від підтримки Кремлем якогось або якихось українських кандидатів?
— Сподіватимемося, що гіркий урок спроб втручання в попередні українські президентські вибори все-таки був Кремлем засвоєний: у Москві зараз, мабуть, розуміють, що будь-який новообраний президент буде не проросійським, а передусім проукраїнським, і що спроби відкрито підтримати якогось кандидата, швидше, будуть контрпродуктивними (це аж ніяк не означає, що не робитимуть спроб «завербувати» або «купити» того чи іншого українського політика). Зрештою, у Кремля просто не повинно бути іншого виходу, крім прийняти вибір українського народу як належне.
«...Я НЕ ВВАЖАЮ, ЩО В УКРАЇНІ КОЇТЬСЯ «БАРДАК»
— Якою ви бачите Україну зараз і якої ви хотіли б її бачити в майбутньому?
— Зараз я бачу Україну, що болісно намагається знайти політичний і суспільний консенсус суворо в рамках конституційних процедур. Однак, на відміну від багатьох російських спостерігачів, я не вважаю, що в Україні коїться «бардак», який приведе сусідню країну до катастрофи. Навпаки, цінним є вже те, що тим самим напрацьовується культура політичного діалогу й дотримання встановлених демократичних правил всіма — й владою, й опозицією. Я впевнений, що в майбутньому це дозволить Україні розвиватися набагато швидше за Росію, де політичний діалог, а власне й сама політика відсутня й суспільству нав’язується точка зору діючої влади як єдино правильна.
А в майбутньому я хотів би бачити Україну повноправним членом Євросоюзу. Думаю, що це може статися раніше, ніж сьогодні багато кому уявляється. Тоді я буду спокійний за подальший розвиток України. Я впевнений, що за будь-якого розвитку подій Україна залишиться дружньою й близькою Росії державою.
