«На дзеркало нема чого нарікати...»

Президентські передвиборчі перегони набирають обертів, і фільми-агітки на користь кандидата від «партії влади» поступово заповнюють основний ефірний час на обох основних державних російських телеканалах. І одним із головних пропагандистських прийомів, до яких вдаються агітатори за В. Путіна, — це виставляння на перший план робітників та службовців із тих окремих заводів, які за роки його правління буцімто запрацювали на повну силу порівняно з «клятими 1990-ми роками», в які нинішня влада та її прибічники не забувають кинути камінь. Тим часом ми не випадково сказали про «окремі» заводи тому, що, як і раніше, цілі галузі й навіть групи галузей російської промисловості перебувають у глибокому занепаді, і за це мають повною мірою відповідати вже не лише Б. Єльцин та його оточення, а і його наступники, які при владі ось уже 12 років.

До однієї з таких найважливіших сфер економіки належить легка промисловість. Будь-який російський громадянин, який ще не втратив зору і розуму та не живе в телевізорі, а ходить на ринок і в магазини, бачить, як прилавки та полиці дедалі більше наповнюються всіляким одягом і взуттям із Китаю. І не дивно: як зазначено в офіційній урядовій «Российской газете», до осені минулого року наш ринок товарів легкої промисловості був уже на 60 відсотків (!) заповнений китайською продукцією. Вдумайтеся: одна-єдина країна забезпечує мало не дві третини всіх потреб російських громадян у взутті, текстильних виробах, верхньому одязі! І знов-таки, нічого дивного тут немає. Відомо, що Китай, випередивши основних конкурентів із Західної Європи, став головним торговельним партнером нашої країни. А тепер погляньмо на товарну структуру величезного російського імпорту з Китаю.

За даними Мінекономрозвитку РФ, серед китайських товарів, які завозять у Росію, перше місце посідають, що давно вже не дивно, машини, обладнання та електроприлади, частка яких становить майже половину всього китайського експорту до нашої країни. А ось на другому місці — 20 відсотків експорту Китаю до Росії — саме товари легкої промисловості. Це справді величезна товарна маса, до того ж більшість її доступна за ціною основній частині російського населення.

І якщо раптом зникне китайський імпорт із російських прилавків, нашим громадянам у прямому сенсі нічого буде вдягнути. Модельне італійське чи іспанське (а тим паче британське) взуття за ціною доступне зовсім небагатьом — так само, як і європейський одяг із дорогих бутиків чи фірмових магазинів для обраних. Отже, перед нами приклад того, як Китай — уже вкотре! — виручає доведену, як мовиться, «до ручки» Росію, яка вустами своїх керівників часто повчає найближчих сусідів, як їм жити.

А що ж сама російська легка промисловість — точніше, її залишки? Як зазначає президент Російського союзу підприємців текстильної та легкої промисловості Б. Фомін, аби наша легка промисловість «ожила», вже давно необхідно щороку вкладати в неї від 20 до 30 млрд доларів. Сьогодні ж обсяг державної допомоги цим галузям не перевищує 500 млн доларів. Як мовиться, відчуйте різницю! Мабуть, вища російська влада у своїй улюбленій манері чекає, коли в легку промисловість полинуть приватні інвестиції, але ми досі бачимо, що приватні капітали у виробництво не поспішають, а рік у рік «течуть» у зовсім протилежному напрямку — до сейфів західних банків, у лондонські особняки, в яхти на Лазуровому узбережжі Франції, в куршевельські загули. А російські текстильні та взуттєві фабрики щороку дедалі більше занепадають. Не випадково, об’єктивно оцінюючи ситуацію на російському ринку одягу і взуття, представники китайських ділових кіл не приховують, що розглядають його як один із найперспективніших щодо розширення збуту своєї продукції. При цьому готові витісняти з нього й решту західноєвропейських конкурентів, розширюючи пропозицію для різних категорій російських споживачів, зокрема тих, хто бажав би купити товар, хай і дорожчий, але якості «люкс».

Увесь цей асортимент нині до снаги підприємствам легкої промисловості Китаю, яка вийшла на перше місце в світі за обсягами виробництва. При цьому держава не планує згортати обсягів підтримки своїх текстильників і взуттьовиків, які щороку становлять не менш як три мільярди доларів. Зверніть увагу: це — постійні вкладення, які не зазнавали скорочень протягом останніх років і завдяки яким відбувається постійне оновлення та розширення виробництва, відкриваються нові робочі місця, здійснюється, таким чином, реальна, а не словесна модернізація. І, до речі, право на таку регулярну підтримку своїх виробників текстилю і взуття Китай захистив на переговорах про вступ до СОТ, які свого часу вів. А ось що записано у прикінцевих документах про вступ Росії до СОТ, наскільки — і чи буде взагалі — там узято до уваги інтереси галузей легкої промисловості, — це російська громадськість дізнається лише під час ратифікації цих документів у Держдумі.

Тим часом кандидат у президенти В. Путін говорить про якісь плани «входження до п’ятірки» найбільш високорозвинених держав. Це з таким станом промисловості, з таким рівнем залежності від імпорту! Яка там «п’ятірка», коли нас, як слаборозвинену країну, яка плентається у хвості розвинутих країн, в обмін на нафту і газ годує та забезпечує нова наддержава!

А тим моїм співгромадянам, які регулярно лякають співвітчизників «експансією китайських товарів», можна лише нагадати, як у таких випадках наші пращури трохи загрубо, але влучно казали: «На дзеркало нема чого нарікати...» Так само і з китайськими товарами: нема чого нарікати на їхнє засилля, коли влада розвалила власну промисловість і нічого не робить для її відновлення.