На зміну «адвокатству» — партнерство й реалізм
«Я хочу, щоб Україна знайшла в Німеччині саме партнера, якого вона очікує», — сказав голова Німецько- українського форуму, член правління компанії «Даймлер-Крайслер» Маттіас Кляйнерт під час міжнародної конференції «Україна після виборів», організованої Німецьким товариством Східноєвропейських досліджень у Берліні. Державний міністр МЗС Німеччини Крістоф Цьопель визначив два головних напрямки, за якими має відбутися поглиблення співпраці між Україною та ЄС — по-перше, безпека, по-друге — економіка. Конференція в Берліні стала ще однією ознакою того, що до України мало-помалу повертається увага Європейського Союзу, і передусім, Німеччини — чи не єдиної країни-члена ЄС, яка характеризувалася наявністю східної політики. І з виступів учасників, і з кулуарних розмов, дискусій, політичних консультацій можна робити висновок, що перші, нехай і невеликі, зрушення у відносинах готуються. Але після того, як багато шансів було втрачено, навіть повернути попередні позиції буде дуже нелегкою справою. Певною мірою — словами держсекретаря МЗС Олександра Чалого — Україна заявила й про деякі зміни у своїй офіційній позиції. Тобто, Київ, як і раніше, переконаний у тому, що українсько-німецькі стосунки не кон’юнктурні за своєю основою, й тому результати виборів на них вплинути не можуть. Але в Україні уникали б при цьому визначення Німеччини як свого адвоката — бо, сказав Чалий, «адвокат допомагає за гроші».
В тому, що стосується проблем співробітництва в галузі безпеки — то саме в ці дні триває визначення його рамок, після відомого рішення Ради національної безпеки і оборони України про вироблення стратегії, метою якої є приєднання до системи безпеки, в основі якої буде НАТО. На сьогоднішньому самміті НАТО — Росія в Римі відбудеться підписання договору про утворення Ради НАТО — Росія, що має остаточно змінити сам характер відносин між Заходом і Сходом, що може створити нові можливості і для України. Особливо з урахуванням двох моментів. Питання безпеки, що взагалі були дуже чутливими для подальшого розвитку Європи, після 11 вересня обговорюються вже в іншому ключі. І, як зазначали учасники конференції, не випадковим є те, що практично всі транспортні перевезення німецького бундесверу до Афганістану в рамках антитерористичної коаліції було здійснено українською авіацією. Але є й інший аспект проблеми: ЄС прагне захиститися від напливу нелегальних мігрантів, запроваджуючи більш жорсткі норми прикордонного та іншого контролю. Україні дають зрозуміти, що дуже багато залежатиме від того, наскільки вона зможе гарантувати безпеку на своїх кордонах з розширеним ЄС — і це теж є, серед іншого, питанням співробітництва.
В тому, що стосується економіки, тут багато хто відзначає величезний простір для можливостей. Німецький бізнес не дуже охоче говорить про свої проблеми в Україні, його представники заперечують, що увага до України прямо чи непрямо залежить від того, як розвиваються відносини з Росією і що увага бізнесу до Росії є непропорційно великою порівняно з активністю німецького капіталу в Україні (наприкінці минулого року було чимало повідомлень про те, що німецький бізнес — на порозі інвестиційного прориву до Росії). Пер Фішер, член правління «Коммерц- банку», одного з найбільших у Німеччині, і член правління Німецько-українського форуму, стверджує, що можна говорити про «тверде, добре друге місце» України в сфері інтересів німецького капіталу на пострадянському просторі, і це є добрим показником, оскільки Росія — просто більша. Крім того, німці не настільки активно працюють в Казахстані та Азербайджані як інші країни, оскільки переконані, що швидка віддача від вкладень до енергетичної сфери — це ще не все. Інвестиційна привабливість України збільшиться з розширенням ЄС, переконують представники німецького бізнесу. Але при цьому зазначають, що Україна сьогодні не готова до масштабних німецьких інвестицій: не створено необхідного законодавчого поля, необхідної інфраструктури, дуже слабкою є банківська система, яка сьогодні просто не в стані працювати з потенційними інвесторами. Можливо, ці питання було б дуже доречно обговорити керівництву Німецько-українського та Українсько-німецького форуму (його очолює прем’єр-міністр Анатолій Кінах). До того, що прем’єр- міністр Кінах не зміг приїхати на засідання німецько-українського форуму і на конференцію, німецька сторона поставилася з розумінням. До того, що взагалі не було представників керівництва Українсько-німецького форуму (Україну на засіданні представляв віце-прем’єр Володимир Семиноженко, який поки що до складу керівництва Форуму не входить) — ні. Відразу виникли питання — а чи дійсно Україна зацікавлена в сталому співробітництві. Не кажучи вже про елементарну повагу — про це ввічливі німці вголос не говорили. Між тим, серед 130-ти членів Форуму з німецького боку — «Даймлер-Крайслер», «Коммерц-банк», інші потужні корпорації, університети, спілки, відомі політики, які цілком могли би стати до певної міри частиною українського лоббі в Німеччині. Особливо враховуючи, що сьогодні заявлено про інтерес до зв’язків між регіонами, містами. Заявлено, зокрема, про інтерес до транспортних коридорів, не все втрачено, вважають експерти, і в можливостях співпраці у промисловості, в тому числі — військовій. «Ми готові до серйозного військово- технічного співробітництва з Німеччиною», — сказав посол України в Німеччині Анатолій Пономаренко, не розкриваючи деталей. Партнерів в Україні шукає земля Саксонія-Ангальт. Восени, після того, як відбудуться вибори у Бундестаг, планується проведення громадського форуму під назвою «Німеччина і Україна в Європі», повідомив щойно переобраний голова Німецько-українського форуму Кляйнерт. Отже, «лобіювання України», як натякають, величезною мірою залежатиме від того, як до цього поставиться сама Україна.
«Правда, що Україну довгий час в Європі недооцінювали», — сказала голова Товариства Східноєвропейських досліджень Рита Зюсмут, екс- спікер бундестагу. Щоправда, тут же вона додала: «Україна є дуже важливим партнером серед країн, які не є кандидатами на вступ до Європейського Союзу». «Бути реалістами» і «укладати угоди про справжнє партнерство» закликав державний міністр Цьопель. «За п’ять років Україна буде членом Світової Організації з торгівлі і асоційованим членом ЄС», — впевнений радник прем’єр-міністра України Богдан Гаврилишин. «Договір про асоціацію з Україною був би цілком закономірним явищем», переконаний депутат бундестагу від зелених (яких в уряді представляє міністр закордонних справ Йошка Фішер) Гельмут Ліппельт. Але, за його словами, шлях буде досить далеким і довгим, «ми забуваємо, що і Європі потрібно змінитися, і процес розширення ЄС буде проведено не без маленьких катастроф». Він пропонує «знайти якусь сходинку посередині, спрямовану на Україну». Приблизно в тому самому ключі висловюються й представники опозиційних нині правоцентристських сил — блоку ХДС/ХСС, який має великі шанси прийти до влади в Німеччині після виборів. Отже, на перший погляд, у ставленні провідних німецьких політичних сил до України немає великої різниці — відчувається необхідність зміни акцентів і характеру відносин, відчувається бажання йти назустріч, зберігаючи при цьому можливість свободи маневру і не пов’язуючи себе (принаймні, на цьому етапі) чіткими зобов’язаннями. Напевно, стверджують в українських дипломатичних джерелах, знайти спільну мову з приводу українських європейських перспектив з німецькими правими може бути навіть легше, ніж з нинішнім урядом. Але й зараз, принаймні, в німецькій дипломатії, вже, за деякими даними, серйозно розглядають можливість офіційної підтримки надання Україні статусу асоційованого члена Європейського Союзу — останні консультації з цього приводу були позитивними для Києва.
Німеччина дійшла до висновку, що ізоляція не приносить плодів, говорив «Дню» один iз німецьких експертів. Тому зараз шукаються нові підходи і новий смисл відносин, але не все буде просто.
