Нафтова лихоманка: ще не трусить, але вже страшно

Прямим наслідком цієї заяви стала тенденція стрімкого зростання цін на нафту, що зміцнилася в останні два тижні. Другого квітня вона перевершила навіть найсміливіші прогнози аналітиків. За підсумками вечірніх біржових торгів ціна нафти Brent (за травневими контрактами) на лондонській біржі IPE виросла на $1,74 (у порівнянні з ціною закриття попереднього дня) і становила $27,66 за барель. Нафта Light Sweet на нью-йоркській біржі NYMEX за аналогічний період часу подорожчала на $0,83 до $27,71 за барель. Такого бурхливого зростання цін світовий ринок нафти не переживав з 21 вересня, коли після терактів у США вартість «чорного золота» перевищила позначку $26 за барель. Але тоді ажіотаж на ринку швидко змінився різким падінням цін, яке було викликане прогнозами уповільнення темпів зростання американської та загальносвітової економік. Для стабілізації цін були потрібні консолідовані зусилля всіх світових виробників нафти. ОПЕК умовила незалежних від неї виробників істотно скоротити нафтопостачання у першому кварталі 2002 року, а потім пролонгувати це рішення на другий квартал. Останньою тоді «здалася» Росія. При цьому, згідно з досягнутими учасниками ринку домовленостями, припустиму цінову кон’юнктуру нафти було встановлено від 22 до 28 доларів США за барель.

Можна припустити, що деякі країни ОПЕК, що отримують безперечну вигоду від зростання цін на нафту, грають на межі фолу. Однак чи дійсно можна говорити про консолідовані зусилля заради «допомоги» палестинцям? Це питання цікавить зараз більшість провідних економістів-аналітиків. Одного разу арабські країни вже оголошували західному світу «нафтовий бойкот» — це трапилося у 1973 році, тоді ціни на нафту виросли в чотири рази й економіки країн Європи та США зазнали серйозних втрат. Безперечним переможцем виявився СРСР, який, проте бездарно розпорядився нафтодоларами, що виникли практично з повітря. Сьогодні, щоправда, багато експертів стверджують, що кон’юнктура ринку інша, і тому ситуація не повториться. Залежність бюджетних надходжень країн ОПЕК від експорту нафти ставить під сумнів імовірність введення ембарго на експорт «чорного золота». Як передає Рейтер, представник нафтового картелю у Відні заявив, що «нафту не можна використати як зброю» і «питання так не стоїть».

До речі, вельми цікаво, що «непоставлене питання» співпало з падінням рівня запасів сировини у США. Згідно з доповіддю Американського інституту нафти (API), запаси нафти у країні знизилися минулого тижня на 6,2 млн. барелів — до 312,5 млн. барелів, запаси бензину скоротилися на 2,08 млн. барелів — до 205 млн. барелів. Цей стан речей, що співпав iз сорокавідсотковим зниженням експорту нафти до США Іраком минулого тижня, призвів до падіння фондових індексів акцій американських транспортних компаній Nasdaq і Dow Jones, які, за підсумками торгів 2 квітня, знизилися на 58,22 (-3,1%) і 48,99 (-0,5%) пунктів відповідно.

Сьогодні можна лише припускати, що нафтові ринки не заспокояться до хоча б відносної стабілізації на Близькому Сході, і що ситуацією обов’язково скористається Росія. У будь-якому випадку це повинно б змусити Україну зайнятися нарешті довгостроковими прогнозами.

КОМЕНТАР

Олексій БАКУН , старший економіст Міжнародного центру перспективних досліджень:

— Підвищення цін на нафту на світовому ринку, яке спостерігаємо останнім часом, навряд чи слід пов’язувати тільки із загостренням ситуації на Близькому Сході. Відомо, що ціни на ф’ючерси по нафті почали зростати ще задовго до появи чуток про можливість арабо-ізраїльського конфлікту, і пов’язано це, передусім, із пожвавленням світової економіки. При цьому, слід звернути увагу, що це підвищення стосується тільки короткострокових домовленостей, скажімо, на два- три місяці. Цінова кон’юнктура, що склалася на ринку нафти, зараз не підкріплена попитом. Зрозуміло, що підвищення ціни на нафту вигідне нафтотрейдерам, країнам ОПЕК та Росії, і вони успішно цим користуються, граючи на очікування. Країни-експортери, у свою чергу, у зв’язку із зниженням поставок нафти окремими країнами (наприклад, Іраком) виявляють логічну обережність. Проте говорити про можливу нову «нафтову війну» явно не випадає. По-перше, за винятком, в принципі, неоднозначної заяви міністра закордонних справ Ірану та позиції Іраку, жодних кроків щодо зниження поставок нафти з боку інших учасників картелю не робиться. Крім того, оголошення «нафтового бойкоту» завдало б серйозного удару по економіці країн ОПЕК. Слід зазначити також, що багато із цих країн (наприклад, найбільший експортер нафти — Саудівська Аравія) перебувають у серйозній залежності від США. До конкретних справ, таким чином, справа навряд чи дійде. Проте я не виключаю, що подальше загострення арабо-ізраїльського конфлікту може призвести до подальшого зростання цін на нафту і вони перевищать показники $30 за барель.

Якщо казати про можливий початок «нафтової війни», то потрібно враховувати, що явні резервні запаси нафти США (не кажучи вже про приховані) є досить значними і вони дозволять витримувати цінову війну певний час, якого, думаю, буде достатньо, щоб економічна домінанта на ринку нафти взяла гору над політичною. Не треба забувати, також, про ряд чинних контрактів по нафті між США та європейськими державами з одного боку та арабськими країнами — з іншого. Зміна їхніх параметрів або односторонній розрив може призвести до більш серйозного конфлікту. Країни ОПЕК на це явно не підуть.