Нафтова «війна» Росії й Білорусі

Із 1 січня поточного року мало розпочатися функціонування Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану. Про це довго говорили, не менш довго погоджували взаємні позиції й нарешті, здавалося, про все домовилися. Щоправда, не всі угоди були підписані, але пароплав Митного союзу пустили в плавання, інакше він міг назавжди залишитися на березі безконечних узгоджень. Передбачалося, що остання крапка була поставлена на переговорах президента Росії Дмитра Медведєва та його білоруського колеги Олександра Лукашенка в грудні 2009 р. Глава російської держави тоді обіцяв «постачити не 6 млн., а всі 8 млн. тонн нафти без митних платежів».

Але слова президента якось швидко розійшлися з дійсністю. Переговори сторін не дали якогось результату як напередодні Нового року, так і після того, як білоруська делегація, до якої входили заступник міністра економіки Анатолій Філонов і голова державного концерну «Белнєфтєхім» Валерій Казакевич, 5 січня прибула до Москви. Не допомогло й те, що в завершальному раунді переговорів узяв участь перший віце-прем’єр білоруського уряду Володимир Семашко. Сторони лише обмінялися письмовим викладом своїх позицій і заявили про готовність продовжувати діалог. Як повідомила офіційний представник міністерства енергетики Росії Ірина Єсипова, деякий «час переговорний процес матиме дистанційний характер». Після цього в Мінську розпочали жорстку інформаційну війну із сусідами, звинувачуючи партнерів по переговорах в енергетичному диктаті.

Усе це до болю нагадує торішній газовий конфлікт з Україною, незважаючи на деяку умовність таких паралелей. Із Києвом Москва вже давно у ворожих відносинах, тоді як з Мінськом декларувалися братські. Їх часто наводили як приклад українські політики певної політичної орієнтації, зокрема, й під час передвиборної кампанії. Хоча жодних підстав так говорити не було. Буквально три роки тому Росія та Білорусь уже опинилися в стані нафтогазової війни («День» №6,17 січня 2007). Як тоді, так і зараз основним предметом протиріч є митні збори, які російська сторона накладає на нафту, що постачається до Білорусі.

У Мінську вважають, що в Митному союзі взагалі жодних мит між учасниками бути не може в принципі. У Москві згодні лише частину, причому меншу, нафти постачати без мита, а решту з повним тарифним запровадженням, як до третьої країни. Конфлікт три роки тому теж розгорівся через мито. Тоді Білорусь змушена була погодитися на 36% величину. Але термін цієї угоди закінчився, нова укладена не була, й конфронтація розпочалася знову. На відміну від попереднього, цей конфлікт набуває незрівнянно гостріших форм. Обидві сторони не збираються відступати, бо йдеться про значні кошти. У Москві, зокрема, стверджують, що в умовах кризи не в змозі на млрд. дотувати білоруську економіку. У відповідь у Мінську вирішили нагадати про непідписаний договір про транзит електроенергії до Калінінградської області та Прибалтики, а також пригрозили різко підвищити ставки на транзит російської нафти до країн ЄС. На підтвердження того, що Білорусь не жартує, надійшло повідомлення «Інтер РАО» про те, що «Беленерго» висунуло «неконструктивні, невмотивовані вимоги про збільшення вартості транзиту (електроенергії. — Авт.) більш як у 5,5 разу».

Елементом інформаційної війни двох сторін стали деякі подробиці перебігу останніх переговорів у Москві. Офіційне білоруське інформаційне агентство «Белта» з посиланням на членів делегації повідомило, що вже 6 січня сторонам практично вдалося домовитися. «Проте після цього російські представники взяли тайм-аут для доповіді керівництву уряду РФ. А після повернення за стіл переговорів фактично відмовилися від усіх досягнутих домовленостей і повернулися на позицію початку року», що, на думку агентства, є доказом неконструктивної позиції російського уряду. «Такі конфлікти зменшують авторитет Росії як регіонального лідера та її привабливість як партнера... Хто прагнутиме союзу з таким партнером?» — такі риторичні запитання лунають з екранів білоруського телебачення та зі сторінок місцевої преси.

Однією з причин такої позиції Росії на переговорах є невдоволеність небажанням Олександра Лукашенка погодитися на приватизацію таких бажаних для російських нафтовиків Мозирського НПЗ, «Нафтан-Поліміру» й нафтотранспортної системи Білорусі. Три роки тому про це вже була розмова, але білоруський бацько зумів відстояти ці підприємства. Хоча 50% акцій «Белтрансгазу» довелося все-таки віддати «Газпрому», але на більше в Мінську категорично не згодні.

Цікаво, що постачання нафти до Білорусі тривають. Про це повідомила прес-секретар «Белнєфтєхіму» Марина Костюченко. Цьому може бути два пояснення: або в Москві вважають, що рано чи пізно буде знайдено компроміс, як три роки тому, або Мінськ змушений буде піти на поступки й тоді за постачену нафту змушений буде сплатити на російських умовах. Якщо живих грошей там не знайдуть, що дуже ймовірно, то доведеться вдатися до приватизації, а фактично передати до рук російських компаній згадані заводи.

Уже стало недоброю традицією, що кожен рік починається з енергетичних конфліктів Росії зі своїми західними й південно-західними сусідами. Незалежно від причини їх виникнення це істотно підриває її надійність як постачальника важливих для Європи енергоресурсів. Не в останню чергу і з цієї причини нафта продовжує подаватися трубопроводами. Хоча перерва в її подачі не настільки критична, як газу, все одно на Європу це справило б украй негативне враження. Далі. Вражаюча демонстрація переваг митних союзів, єдиних економічних просторів та інших інтеграційних проектів на теренах СНД у черговий раз зазнала краху. До відома адептів таких об’єднань в Україні, які з рекламних роликів не припиняють умовляти виборців, що всі проблеми українсько-російських відносин вони вирішать за годину. Проте в черговий раз у Москві пішли на конфлікт навіть з врахуванням таких негативних чинників. Причини цього не в міждержавних відносинах, а в проблемах усередині російської влади й досить опукло відображають посилення розколу в ній.

Почнемо з того, що президент Медведєв обіцяв збільшити постачання нафти без мита. На засіданні Вищої держради союзу Росії й Білорусі він сказав: «Наша мета в тому, щоб домовитися, а не в тому, щоб поставити в незручне становище білоруських партнерів». І після цього російський уряд прем’єр-міністра Володимира Путіна дезавуював слова президента й фактично зірвав переговори. І це при тому, що саме він абсолютно несподівано заявив про створення Митного союзу Росії, Білорусі й Казахстану з 1 січня 2010 р. Усім стало зрозуміло, що та частина російської влади, яка орієнтована на Путіна, таким чином намагається перешкодити завершенню процесу вступу Росії до СОТ при президентстві Медведєва. Фактична міжнародна дискредитація президента демонструє всьому світові, хто в московському домі реальний господар. Зовсім нещодавно західна преса багато писала, поза сумнівом це був керований витік, що американські політики не розуміють, з ким їм розмовляти в Москві. Навіть ціною втрати частини свого міжнародного авторитету пропутінська частина російської бюрократії вирішила наочно показати, з ким можна й треба розмовляти в російській столиці.

При такому розкладі на берегах Москви-ріки Лукашенку буде важко. Він може збільшити тариф на транспорт нафти й електроенергії, хоча й це буде нелегко, але більше в нього жодних козирів на руках немає. Рано чи пізно Москва викрутить йому руки. Сам винен, мав би розуміти, що обійми Москви лише ведмежі. Від них кістки хрустять. У якийсь момент Путін вирішив перетворити Білорусь на шість областей Росії й починає це здійснювати. А потім з друзями Ніколя, Сільвіо й подругою Ангелою домовиться. Після Грузії це вдалося, то чом би не вдатися й після Білорусі.

ДО РЕЧIІ

Білоруська компанія передумала будувати біатлонний комплекс у Сочі. Білоруського куточка в Сочі, який кілька років тому обіцяв президент Лукашенко, схоже, не буде. Експерти вважають, що це відповідь на розбіжності двох країн з приводу постачань нафти. Як пишуть російські «Ведомости», компанія «Трайпл», близька до уряду сусідньої з нами країни, відмовилася від проекту. До Олімпіади в Сочі білоруси мали збудувати біатлонну трасу й стадіон на 20 тис. глядачів. Очікувалося, що комплекс займе територію в 40 гектарів у Червоній Галявині. Але тепер від цих планів компанія відмовилася, повідомили газеті «Ведомости» джерела в «Газпромі» й олімпійському оргкомітеті. Представник однієї з компаній, яка будує в Сочі, розповів виданню: причини відмови — політичні. Мінськ не отримав від Москви знижок до експортного мита на нафту, яка надходить до Білорусі. Росія готова продавати сусідам за пільгову ціну лише невелику частину своїх вуглеводнів. Відомості зазначають, що збільшення мита зачіпає й інтереси відмовників. Компанія «Трайпл», зокрема, постачає нафту на білоруські переробні заводи. Газпрому треба вирішувати проблему, оскільки монополіст уже будує в Сочі лижний комплекс на 16 тис. глядачів і тепер йому доведеться поєднати цю трасу з біатлонною.