Настає вирішальний рік для ЄС

У політичному сенсі 2019 рік стане неймовірно важливим роком для Євросоюзу. Великобританія рухається до виходу з ЄС 29 березня 2019 року. А після травневих виборів до Європарламенту майже на всіх найважливіших керівних позиціях в інституціях ЄС стануться зміни. Таким чином, залежно від розподілу місць у новому парламенті, Європа може стати свідком повного перегрупування сил між країнами ЄС, а також усередині інституцій ЄС та між Європарламентом і країнами ЄС.

Новий розподіл сил усередині інституцій ЄС відбудеться насамперед щодо кадрових призначень. Будуть призначені нові голови Європейської комісії, Європейської ради та Європейського центрального банку, а також обраний новий Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки. Якщо націоналістичні партії євроскептиків виявляться найчисельнішою фракцією в Європарламенті, ці призначення цілком можуть продемонструвати різкий розрив із минулим.

Країни ЄС зараз розколені, як ніколи раніше, причому навіть із найбільш ґрунтовних питань щодо європейського проекту. На зміну широкому проєвропейському консенсусу, що існував у минулому, прийшов відроджений націоналізм. Крім того, схід усе частіше виступає проти заходу, а північ проти півдня. Є всі підстави непокоїтися, що ці розходження, які дедалі зростають, знайдуть віддзеркалення в новому складі парламенту, а це обтяжить (або зробить узагалі неможливим) формування правлячої більшості.

Велика коаліція, що сьогодні є де-факто між консервативною Європейською народною партією (EPP) і Прогресивним альянсом соціалістів і демократів (S&D), цілком вірогідно не збережеться після майбутніх виборів. Зокрема, S&D перебуває в глибокій (та ще й  екзистенціальній) кризі в багатьох країнах Європи. Крім того, на полі з’явилися нові гравці, у тому числі центристська партія президента Франції Еммануеля Макрона «Вперед, Республіко!» (La Republique En Marche!) і декілька партій радикальних євроскептиків і націоналістів.

Ураховуючи безпрецедентне піднесення націоналістичних партій у цьому електоральному циклі, звичайні формальні проблеми в європейській виборчій кампанії відійдуть на другий план. Це буде суперечка про Європу та про майбутнє європейської демократії. Останні події в цілій низці країн ЄС кидають виклик засадним принципам Євросоюзу, таким як верховенство закону та розподілення влади. По суті, на цих виборах вирішуватиметься доля демократичних інституцій, а також питання європейської солідарності та суверенітету.

Чи треба казати, що вибори до Європарламенту суттєво вплинуть на майбутнє Європи в сучасному швидкоплинному світі. Нинішній президент США виявляє таке презирство до ЄС, що багато хто зараз почав казати про «кінець Заходу». Росія, з її наростаючим реваншизмом, веде війни на європейській периферії та в Сирії. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган повів свою країну  шляхом авторитаризму. А Китай вимагає визнати його глобальною державою.

А ще гірше за все це,  що нещодавня заява  президента США Дональда Трампа про вихід США з угоди 1987 року з Росією «Про ліквідацію ракет середньої та малої дальності» створює загрозу відновлення гонки озброєння. Все це збіглося в часі з ескалацією кліматичної кризи  та початком глобальної гонки за домінування у сфері штучного інтелекту, всі ризики якого поки сповна не усвідомлюються.

На цьому похмурому тлі виникає запитання, а що станеться з Європою. Чи зуміють європейці  зберегти свій європейський суверенітет, а чи спровокована ними самими роздробленість ще більше посилить їх залежність від інших держав?

Партії, що борються за ЄС, повинні акцентувати на питанні про місце Європи у світі  в майбутній виборчій кампанії до Європарламенту. Інакше їх чекає нищівна поразка від рук нових націоналістів. Націоналісти хочуть повернутися в минуле; завдання проєвропейських сил — запропонувати відповіді майбутнього.

Не треба помилятися: перемога націоналістів наступного року підірве основи ЄС і поглине його в нову глибоку кризу. Це може бути поразкою для засадних цінностей європейського проекту. Враховуючи масштаби цієї загрози, прихильники Європи не можуть покладатися на звичні підходи. Нещодавні радикальні зміни в партійних системах багатьох країн ЄС змінили електоральні розрахунки, і проєвропейські сили зобов’язані адаптуватися відповідно.

Я, зі свого боку, передбачаю, що вибори наступного року спричинять драматичні зміни в Європі. До кращого чи гіршого, але питання про Європу виявилося заполітизованим, і тепер воно має бути вирішене. Ми побачимо або відродження націоналізму, або перемогу демократії та єдності на рівні ЄС. На жаль, проєвропейські сили не можуть сподіватися на якусь допомогу з-за кордону. Навпаки, буде правильним зворотне: Європа повинна пильно захищати від іноземного втручання свої внутрішні справи, а також  вибори.

Протягом останніх років було багато розмов про те, що ЄС страждає від «дефіциту демократії». Але боротьба за більшість у Європейському парламенті фактично є величезним шансом для демократії. Проєвропейським силам потрібно лише вчасно прокинутися, щоб скористатися ним. Або ж це зроблять вороги Європи.

Проект Синдикат для «Дня»

Йошка ФІШЕР, міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини (1998—2005 рр.)