«Не варто висміювати людей, які підтримують популістів»

Дедалі очевиднішою останнім часом стає тенденція на збільшення підтримки популістських та антисистемних сил, що пропонують виборцям прості способи розв’язання їхніх проблем. Однак досить мало уваги в медійному просторі приділяється тому, яким чином владі та експертам варто працювати з виборцями, щоб роз’яснити їм справжню природу таких партій та їхніх, здавалося би, «простих» гасел, а також допомогти їм зробити свідомий вибір у майбутньому. Очевидно, що уникнути цього «тренду», що поширюється всім світом, складно, але першим та очевидним висновком зі спостережень за країнами, де популісти набирають популярність, є те, що переможені політики вміють визнавати свої помилки і працювати над ними.

Досить показовим у цьому плані є досвід Естонії, де перед виборами 2011 року було створено фіктивну партію «Єдина Естонія», що насправді була театральним проектом. Естонці настільки повірили популістським гаслам, що готові були насправді віддавати голоси за партію на справжніх виборах, доки не з’ясувалося, що це була, фактично, театральна постановка. Досить детально про акцію театральної групи NO99 розповідається в документальному фільмі «Звідки береться пил і куди діваються гроші». «День» також уже писав про цей випадок у матеріалі «Анатомія однієї маніпуляції». Але очевидно, що виборці в інших країнах поки що не досить ретельно вивчили уроки Естонії.

«ЗАНЕПОКОЄННЯ ГРОМАДЯН ПОТРІБНО СЛУХАТИ, НАВІТЬ ЯКЩО МАГІЧНОГО РОЗВ’ЯЗАННЯ ЇХНІХ ПРОБЛЕМ НЕ ІСНУЄ»

Тож у зв’язку з цим ми вирішили продовжити розмову з доктором філософії та політичних наук в Університеті Тарту (Естонія) Майлі ВIЛСОН, тепер — щодо того, яким чином владі та експертам варто надалі працювати з виборцями, які віддають перевагу популістським політсилам на противагу традиційним.

— Як естонський уряд працював з тими людьми, які готові були голосувати за «Єдину Естонію», чи намагалися вони після інциденту «перетягнути їх на свій бік» і яким чином?

— «Єдина Естонія» не брала участі у виборчих перегонах як партія, за них неможливо було проголосувати. Люди, які купили квиток і пішли дивитися шоу... я думаю, більшість із них пішла заради шоу, і воно було настільки приголомшливим, що дехто сумнівався в тому, чи це насправді, чи ні. (Ідеться про славнозвісний «з’їзд партії», на який було продано квитки більш ніж 7 тис. людей. — Ред.) Реакція більшості політичної спільноти була досить негативною, наскільки я пам’ятаю. Прихильники та коментарі «Єдиної Естонії» стали темою для дискусій у газетах, справжні політики писали відповіді на їхні авторські статті та інтерв’ю, коментували їх. Була також деяка негативна реакція — критика їхніх ідей, так ніби ви бачите конфронтацію у справжній виборчій кампанії. Але також було цікаво, що «Єдина Естонія» включила у свою кампанію відносно добре знану в Естонії особистість, колишнього юриста і канцлера юстиції Алара Йикса, який також у певний момент зазначав, що може бути зацікавлений у тому, щоб піти в політику (пізніше, 2016 року, він навіть брав участь у президентських виборчих перегонах в Естонії). Дуже ймовірно, Йикс знав, що це був перформанс, але зіграв свою роль переконливо, висунувши свою кандидатуру на пост глави партії проти головного партійного лідера (директора перформансу), — Йикс не був обраний, і таким чином, всю «несправедливу виборчу процедуру» було розіграно під час перформансу, що також послужило уроком для суспільства щодо недоліків демократії чи навіть корупції. Включення його до команди зробило перформанс більш правдоподібним, а в обмін він мав озвучити критику щодо якості демократії в Естонії — чесно чи ні.

— Які висновки зробили уряд, експерти і політологи після цього експерименту? Чи зробили вони роботу над помилками?

— Не думаю, що було зроблено багато серйозних висновків. Після того як перформанс закінчився і стартувала справжня виборча кампанія, було дуже мало інформації про внесок «Єдиної Естонії». Я також думаю, що ми не можемо приписати якісь зміни в явці виборців або підтримці певних партій «Єдиної Естонії». З огляду на сьогоднішні тенденції в Естонії, ми можемо сказати, що найбільш домінуючі політики/партії більшою мірою проігнорували ба навіть висміяли спроби змінити щось значною мірою. Це ж було зроблено з Консервативною партією (EKRE). Після «Єдиної Естонії» були певні ініціативи, такі як Harta 12, і після цього 2012 року Ice Cellar Initiative, запущена президентом Тоомасом Гендріком Ільвесом, щоб внести пропозиції щодо вдосконалення естонської демократії. Проте, по суті, це також не призвело ні до значного результату, ні до суттєвих змін у політичних інституціях або практиках.

— Все-таки, на вашу думку, наскільки важливо працювати з людьми, які довіряють популістам? Які варто при цьому застосовувати методи?

— Гадаю, дуже важливо працювати з людьми, які підтримують популістів, але це потрібно робити обережно, особливо, якщо популісти вже при владі, наприклад урядова коаліція. Люди, які підтримують популістів, роблять це зазвичай, тому що розчаровані в минулих та нинішніх урядах, можливо, їхні очікування щодо життєвих стандартів і життя загалом не відповідають реальності — ми можемо спостерігати маргіналізацію, розчарування, поляризацію та інші колізії. Не все це є провиною уряду, але уряд може і мусить пропонувати комплексні рішення для великих соціальних груп (не швидке рішення для кількох осіб ба навіть людей, які працюють на одній фабриці чи компанії), і він може робити це тільки в середньо- чи довгостроковій перспективі. Проте у випадку економічного спаду чи кризи це нормально, що люди мають менше терпіння. Важливо залучати людей, які підтримують популістів, але не висміювати їхні проблеми. Доки ми бачимо, що попередні уряди не беруть відповідальності за свої дії (тобто не визнають, що вони зробили щось неправильно і просто займають неконструктивну позицію щодо нових урядів, яких вони сприймають як некомпетентних), — як ми можемо очікувати, що вони повернуть собі довіру у громадян? Сьогодні ми можемо спостерігати в соціумі багато незадоволення, і на це потрібно зважати, навіть якщо магічного розв’язання їхніх проблем не існує.

— Загалом, чому по всьому світу антисистемні та популістські рухи стають настільки популярними і набувають різних форм? Якими є загрози цього?

— Я схиляюся на користь соціо-психологічних або соціо-економічних пояснень. По всьому світу проблеми людей однакові — вони вважають, що про них забули, що їхнє життя не настільки успішне, може бути розчарування, невдоволення, почуття неприйняття. І існують сили, які пропонують швидке розв’язання проблем: «Якщо ми зробимо це, тоді все стане краще» (наприклад, якщо ми вийдемо із ЄС, то повернемо назад контроль над нашою країною, ваше життя буде кращим). І це нормально для людей — сподіватися на те, що їхнє життя зміниться на краще. Але, звичайно, я вважаю це дуже тривожним, тому що не існує простих рішень — ми маємо глобалізований світ, ми залежимо одне від одного; конфронтація не може бути довготерміновим рішенням. А якщо ми підірвемо цілу (державну, світову, міжнародну) систему, сподіваючись на якесь покращення, — найімовірніше, що все буде так само, можливо, просто розчарування чи незадоволення відчуватимуть інші люди. Тож у цьому сенсі, я думаю, нам варто більше зосереджуватися на діяльності на місцевому рівні, підтримці місцевих громад і створенні відчуття приналежності й можливості впливати на власні умови життя. Політики повинні балансувати між довготерміновими планами та викликами і занепокоєннями на місцеву рівні. Іноді реформи та певний вибір є необхідними, навіть якщо цей вибір є непопулярним і може не гарантувати перевиборів, але це не причина не здійснювати такі реформи тощо. Я вважаю, що важливо не підривати систему: якщо всі політичні сили гратимуть одну гру (демократії), це з більшою вірогідністю принесе продуктивні результати.