Немає свободи без «Солідарності»
«Працівники узбережжя в серпні 80-го розв’язали квадратуру кола», — написав у своєму коментарі до події головний редактор найтиражнішої в Польщі «Газети виборчої» Адам Міхнік, колишній дисидент і колишній соратник Валенси. Суспільство — до того часу «Великий німий» — тоді, на його думку, вперше промовило власним голосом.
У серпні 80-го страйкуючі робітники гданських верфей домоглися від комуністичної влади підписання угоди, яка б надавала їм не лише покращення умов праці, але й елементи демократичних свобод. Далі був військовий стан у країні, жорстке правління генерала Войцєха Ярузельського, порушення всіх умов підписаної в Гданську угоди. Щоправда, Ярузельський останні роки твердив, що саме його прихід до влади й запровадження військового стану врятували країну від радянської інтервенції. Хто знає — можливо, він і має рацію.
А 1989-го відбувся знаменитий «круглий стіл» між владою та «Солідарністю», в країні відбулися перші вільні вибори, в результаті яких спочатку було створено перший некомуністичний уряд Тадеуша Мазовецького, а потім Лех Валенса став президентом країни. І тоді, ще до падіння Берлінського муру, вперше заговорили про крах комунізму в Європі, ще за «живого» Радянського Союзу з його «керівною та направляючою силою», пленумами, з’їздами та перебудовами.
Двадцять років тому поляки заклали фундамент того, що зараз інколи називають «польським дивом» — хоча насправді не було жодного дива. Просто двадцять років тому поляки — притому не традиційні інтелігенція та студентство, але представники всіх прошарків суспільства боролися за свободу, тоді, як пересічні українці, білоруси, росіяни здебільшого просто не розуміли поляків, не відали, навіщо їм та свобода. Завойованою, вистражданою свободою, як виявилося, можна розпорядитися «з головою» — хоча Валенса сьогодні й каже про розчарування тим, що суспільство ще далеко не подолало бідність, що зберігається високий рівень безробіття.
Гданські страйки, народження «Солідарності», яка зберігала популярність і в часи урядових репресій — прості свідоцтва того, що народ може перебороти рабську психологію.
Час «Солідарності» минув, її герої — в тому числі й Валенса — вже стали надбанням історії. Очевидно, президент Польщі Квасьнєвський має рацію, коли закликає свій народ перейти від «Солідарності» до солідарності. А Адам Міхнік, у свою чергу, стверджує, що в суспільстві тепер мала б відбутися «амністія без амнезії». Важко сказати, про що б вони говорили зараз, коли б не народилося «Солідарності».
