Новий неліберальний порядок Трампа і занепад демократичних цінностей

Після інавгураційної промови Дональда Трампа всі крихітні надії, що залишалися, швидко розмились. Дехто ще очікував, що Трамп як президент не буде схожим на обраного президента і учасника кампанії. Його промова була достатнім підтвердженням того, що він не змінився. Навпаки, зі своїм дискурсом «Америка понад усе» він навіть зробив акцент на його найбільш неліберальних та ізоляціоністських позиціях. Його дискурс, який повністю охоплював популістські заяви, є безпрецедентним, щонайменше після часів Ендрю Джексона (7-го президента США, 1828-1837), в американській історії.

Філософія мільярдера становить пряму загрозу для демократії США. Звинувачення істеблішменту, частиною якого він є, маючи при цьому намір бути представником народу проти посередницьких органів, включно з судовою системою і Конгрес, про які він ніколи не згадував, лише сприяють всім видам себелюбства й обмеженого світогляду, він, як видається, стає основною проблемою для ліберальних сил у США. Все вказує на те, що його дискурс був більше безпосередньо натхненний його ультраправим радником Стівеном Бенноном, колишнім керівником фейкових новин на расистському сайті Breitbart News, ніж поміркованими республіканцями. Деякі з його заключних зауважень щодо різноманітності і єдності американського народу, незалежно від їхнього походження, кольору шкіри та соціального становища, та схвалення ним традиції свободи, як видається, були суто риторичними. Не дивно, що європейські крайні праві лідери аплодували цій промові, яку виголосили у власних країнах француженка Марін Ле Пен, голландець Герт Вілдерс та німкеня Фрауке.

Багато коментаторів також справедливо зазначило, що й Путін міг би висловлювати подібні речі. Деякі дуже класичні фрази, які ми зазвичай мали в дискурсах обох республіканських і демократичних президентів, ніколи не з'являються у промові Трампа: це ясно показує зневагу до свободи, прав людини та демократії вдома і за кордоном. З Трампом не тільки Америка більше не є «незамінною нацією», якою вона мала намір бути більше ніж одне століття, але він може її перетворити на одну з найбільш дестабілізуючих держав.

Проте коли йдеться про саму Америку, то порівняння з Росією, очевидно, не має значення. На відміну від Росії, США мають сильне й активне громадянське суспільство, справжню систему стримувань і противаг із судовою системою і Конгресом та з урядами штатів, а також традиції свободи і незалежності. Сполучені Штати мають здатність до опору, чого немає в автократичних країнах. Будь-яка спроба президента стати таким собі диктатором приречена на провал. Проте в найближчі тижні і місяці матиме місце стрес-тест для тих установ, на які світ повинен звернути увагу, оскільки його результати будуть вказувати на те, в якому напрямі, швидше за все, буде рухатись зовнішня політика і політика безпеки США.

По-перше, Конгрес повинен затвердити чи не затвердити деякі кандидатури Трампа на посади в уряді. Якщо Конгрес затвердить деякі з них, хто має очевидний конфлікт інтересів чи насправді не прагне просувати за кордоном ліберальні принципи, особливо щодо порушення Москвою міжнародного права, це сигналізуватиме відсутність незалежності і мужності законодавчої гілки влади і говоритиме про похмурі прогнози щодо майбутньої американської політики.

Отже, це буде передвіщати, що учасники кампанії «ніколи Трампа» у Республіканській партії програли битву всередині політичної сили. По-друге, більшість фахівців у Вашингтоні досі задається питанням: хто буде керувати? Деякі вважають, що тріумвірат Білого дому Беннон, Прібус та його зять Кушнер домінуватимуть у більшості напрямів політики Трампа з нахилом у гірший бік. Деякі додають генерала Флінна у цей список. Очевидно, існують конкуруючі погляди щодо Росії та Китаю між ними і деякими з кандидатур у кабінет, як-от міністр оборони генерал Маттіс, керівник ЦРУ Майк Помпео і посол США в ООН Ніккі Хейлі. До цього часу невідомо, чи будуть вони мати право голосу або, принаймні, впливу на ключові питання. По-третє, також є безпрецедентним те, що з боку президента немає призначень на посади старших державних службовців, а більшість високопоставлених фахівців-республіканців у сфері безпеки, схоже, не готові працювати з адміністрацією Трампа. По-четверте, тривають деякі розслідування щодо можливих зв'язків між деякими членами команди Трампа і російськими офіційними особами і агентами під час кампанії. Дехто досі очікує, навіть без великої надії, що це може призвести до процедури імпічменту.

Якими б не були ознаки того, що приховав чи підтвердив у своїй інавгураційній промові Трамп, вона є джерелом глибокої стурбованості для Європи і вільного світу. Крім того, сам факт загравання 45-го президента з Володимиром Путіним і, як показало недавнє інтерв'ю європейським газетам, повне сприйняття позиції Кремля щодо НАТО, Brexit, Європи, Сирії та України, а також його новий ізоляціонізм не додають заспокійливих перспектив.

У своїй інавгураційній промові Трамп прямо заявив, що він не має наміру захищати інші країни, що він не хоче платити за військові операції за кордоном, і, таким чином, допомога демократії, включно з правозахисниками і вільними засобами масової інформації, та захист інших країн, навіть якщо тим загрожуватимуть агресивні держави, не буде більше істинною проблемою для Америки.

Як я вже відзначав, з обранням Трампа насправді розпочалось похмуре ХХІ століття.

Нам тільки залишається очікувати, що він не тільки закриватиме очі на російську агресію, але й не буде навіть звинувачувати Москву за це, а також не буде демонструвати будь-яке співчуття та моральну підтримку. Єдина надія людей, які прагнуть свободи і демократії, покладатись на підйом Європи. Якщо європейські лідери не готові зробити цього, то це покладе край сподіванням на мирний і більш справедливий світ, про який говорили європейські ліберали після закінчення Другої світової війни і падіння Берлінської стіни. Настав час покладатись на це пророцтво.