Олександр БОГОМОЛОВ: «У Туреччині немає щирих проросійських симпатій»
Візит президента Росії Володимира Путіна до Туреччини минулого тижня викликав багато запитань. Найголовніше серед них — чи не підірве Анкара режиму санкцій проти Москви? І чи буде вона й надалі послідовною в захисті прав кримських татар в анексованому Росією Криму? Нагадаємо, президент РФ закрив проект побудови газопроводу «Південний потік» і заявив про намір спрямувати його до Туреччини. Між тим він пообіцяв також турецькому президентові Реджепу Тайїпу Ердогану багато різних преференцій. Це, зокрема, 6% знижка на газ, додаткова поставка трьох мільярдів кубометрів газу цієї зими, а також що Росія стане купувати більше турецьких овочів та фруктів.
«День» звернувся до президента Центру близькосхідних досліджень Олександра БОГОМОЛОВА з проханням прокоментувати візит Путіна.
— Влада Ердогана намагатиметься вибудувати вигідні відносини з Росією. Очевидно, у турків є бажання скористатися кризою в регіоні і збільшити свої енергетичні можливості. Дуже вдалим був візит європейців до Туреччини, де також було досягнуто певних домовленостей. Тож турки не хочуть ставати на якийсь бік у конфлікті між Росією, з одного боку, та Україною і ЄС — з іншого. Туреччина намагається робити свої справи й отримувати вигоду від цього.
— Яку загрозу несе для України і загалом для Чорноморського регіону співпраця між Анкарою та Москвою?
— У Чорноморському регіоні завжди був прихований конфлікт. Зараз він відкрився, все стало на свої місця і не відбувається жодної співпраці. Є країни, які на одному боці, а є й такі, які на іншому. Зараз проект «Південний потік» фактично закритий, і розпочинається нова ініціатива. Спільні інтереси виникають з огляду на потреби в енергоресурсах. Крім цього, в Чорноморському регіоні немає нічого спільного.
— Ще коли Ердоган був прем’єром, він заявив, що Туреччина просто так не залишить кримських татар у скруті...
— Якщо він не буде такого казати, то почне поступово втрачати популярність у Туреччині. Звісно, громадська думка в цій країні на боці кримських татар, але очевидно, що Ердоган нічого рішучого не збирається робити.
— До речі, турецька преса пише, що під час зустрічі з Путіним питання кримських татар не розглядалося. Чи можна сказати, що Анкара ладна «забути» про це в обмін на російські преференції?
— Це не співмірні речі. Турки не хочуть дратувати Росію, бо хочуть мати вільні відносини в економічній сфері. Але це не можна називати «обміном». В англійській мові є таке прислів’я: apples and oranges — не можна їх рахувати в одному форматі. На позицію Туреччини щодо українського конфлікту впливають і проблеми безпеки — її «домашні» конфлікти. Вони для Туреччини мають більший пріоритет, і вона не може відволікатися на щось інше. Насамперед — це громадянська війна в Сирії, котра припинила функціонувати як держава і перетворилася на скупчення різних збройних формувань, які воюють між собою. Як мінімум, звідси випливає величезна криза біженців та постійна воєнна загроза. З другого боку — це і курдcька проблема, яка посилюється внаслідок потоку біженців. Для Туреччини це дуже важливо, тож вона не хоче розпорошуватися і брати активну участь в інших конфліктах навколо себе.
— Турецьке видання Zaman пише про візит Путіна: Туреччина ображена позицією ЄС, «охоплена дурманом теплого повітря, що повіяло з Москви...» Як ви це прокоментуєте?
— Це просто риторика. Відносини з Євросоюзом і НАТО — дуже важливі для Туреччини. У Туреччині немає щирих проросійських симпатій. Ці речі присутні на рівні економічних інтересів, і ніхто не відчуває якогось «теплого повітря» чи «подиху». Коли ж говорити про Євросоюз, то він становить більший інтерес для Туреччини, особливо зважаючи на те, що ЄС може більше їй запропонувати і вплинути на неї. Зараз знову повернулися розмови про турецько-європейську перспективу. Але наскільки це реально? Багато хто в Європі, з ким мені доводилося спілкуватися, каже, що Туреччина ніколи не стане частиною Європейського Союзу. Хоча є й протилежні думки. Але впродовж цих перемовин з ЄС Анкара може отримати преференції. Утім, сам президент Ердоган — не дуже проєвропейськи налаштована людина. Це помітно впливає на стиль його політики, зустрічі й контакти. Але це не може змінити реалій — Туреччина має важливі політичні та економічні зв’язки з ЄС.