Оманлива натура торгових угод

Одна з причин невдоволення глобалізацією полягає в тому, що вона позбавляє країни свободи захищати свою економіку й інтереси своїх громадян. Складається враження, що в індустріальних країнах основну перевагу віддають спеціальним інтересам на збиток усім іншим. Більш того, в торгових угодах такого типу часто спостерігається асиметрія, яка виявляється в тому, що Північ вимагає, щоб Південь відкрив свої ринки і припинив субсидування своїх підприємств, тоді як сам зберігає торгові бар’єри і надає субсидії власним фермерам.

Певною мірою, угода між США і Чилі ознаменовує розвиток нових відносин, але в помилковому напрямі, оскільки не дозволяє використати можливості більш відкритої торгівлі з країною, де розвивається ринкова економіка та яка характеризується хитромудрою структурою і високою якістю державної системи.

Особливо іронічною є умова, що встановлює обмеження щодо Чилі на контроль над притоками короткострокового спекулятивного капіталу. Слід відзначити, що Чилі ефективно використала контроль над рухом капіталу протягом першої половини 1990- х років. Дослідження цього питання показали, що ці обмеження ніяк не вплинули на притік довгострокового капіталу до країни. Швидше, навпаки, вони навіть сприяли його притоку, оскільки встановлювали більш тривалі терміни для знаходження у країні тих коштів, які в іншому випадку були б надані їм на короткостроковій основі.

Протягом усього періоду існування обмежень на рух капіталу, в Чилі спостерігали швидке економічне зростання (середні річні темпи зростання становили 7%). Що більш важливо, саме завдяки цим обмеженням Чилі практично не постраждала під час економічного спаду, що охопив багато сусідніх країн та переріс у депресію в другій половині 1990-х років, коли спекулятивний капітал хлинув до Латинської Америки. (Чилі, звичайно, також постраждала, але від падіння цін на мідь — усе-таки контролем над рухом капіталу неможливо вирішити всі проблеми).

Сьогодні Чилі не встановлює жодних бар’єрів на притік капіталу. Навіщо ж тоді турбуватися стосовно того, що нова торгова угода обмежує те, чого більше не існує? Справді, сьогодні проблема полягає аж ніяк не в надмірних притоках капіталу, оскільки міжнародні ринки здебільшого «відвернулися» від країн з економікою, що розвивається, що виключає необхідність обмеження притоку капіталу.

У майбутньому, однак, ситуація може змінитися. Тим часом існує безліч доказів того, що відсутність контролю над рухом капіталу є ризиком без вигоди, оскільки призводить швидше до підвищення нестабільності, ніж до підвищення темпів економічного зростання.

Більш того, країни, які мають велику короткострокову заборгованість, ризикують своєю політичною автономією. Якщо в такій країні з’явиться лідер, неугодний Уолл-Стріт, ринки можуть підняти ставки відсотка до астрономічних висот, загрожуючи країні банкрутством, якщо її народ не обере собі лідера, більш бажаного для фінансового співтовариства. Нещодавня паніка в Бразилії напередодні виборів президента Лула є прекрасним прикладом вищесказаного.

Новий договір між Америкою і Чилі виглядає сприятливим для Сант-Яго. Проте угоди про вільну торгівлю не гарантують вільну торгівлю. Це відбувається тому, що США використовують багато інших протекціоністських заходів для блокування надходження іноземних товарів на американський ринок. Після підписання Північноамериканської угоди про вільну торгівлю Америка вжила заходів з обмеження імпорту томатів та авокадо, а також вантажних перевезень. Чилі сьогодні стикається з діями з боку Америки, схожими на ті, що вже були в минулому, в зв’язку з деякими важливими для Чилі експортними товарами, як, наприклад, вино і лососина. Однак варто тільки Чилі знайти іншу продукцію, що може скласти конкуренцію американським виробникам, на неї, швидше за все, також з’являться обмеження.

Дії уряду США базуються на переконанні, що американська продукція краща за продукцію будь-якої іншої країни. Отже, якщо інша країна успішно конкурує з американськими компаніями, це може означати тільки те, що вона використовує методи нечесної конкуренції. Однак такі міркування суперечать основам економічної теорії і здоровому глузду, згідно з яким торгівля базується саме на тому, що кожна країна експортує продукцію, у виробництві якої вона має відносну або порівняльну перевагу перед іншими. Дуже багато американців проте вважають, що тоді, як торгівля — це добре, то імпорт — це погано!

Справжня угода про вільну торгівлю повинна починатися з положення про те, що не має жодного значення, в якій країні було вироблено дану продукцію, оскільки нечесні прийоми — це нечесні прийоми, незалежно від того, є виробник американцем або чилійцем. Протягом тривалого часу американські законодавці розробляли закон проти несумлінної конкуренції, який діє на території США і дає чітке визначення тому, що таке, скажімо, хижацька цінова політика і як встановити, чи було її застосовано.

Цей закон засновано на економічних принципах. І хоч він і недосконалий, він набагато кращий за так звані закони «про добросовісну конкуренцію», які використовують у міжнародній торгівлі і які є ні чим іншим, як волаючим протекціонізмом. Якби ці закони діяли в Америці, більшість американських компаній також виявилися б вимушеними звертатися до прийомів несумлінної конкуренції.

Ця ідея не є суто теоретичною: Австралія і Нова Зеландія заклали щось на зразок цього до своїх торгових угод. Очевидна й причина, через яку це не було зроблено у випадку США і Чилі: переслідуючи протекціоністські цілі, Америка мало зацікавлена в тому, щоб укладати угоди, засновані на істинних принципах вільної взаємовигідної торгівлі.

Тоді як Чилі може, в принципі, вжити таких самих протекціоністських заходів стосовно США, необхідно враховувати і нерівність сил між двома країнами. Американське антидемпінгове мито на чилійську лососину здатне розорити фірми, які займаються її виробництвом, тоді як Чилі не зможе зробити жодних дій проти США, що могли б завдати серйозної шкоди американським компаніям.

Отже, ті, хто вітає нову торгову угоду між Чилі і США, повинні бути дуже обережними, оскільки вона може позбавити Чилі можливості захистити себе від мінливості ринків капіталу, не гарантуючи при цьому по-справжньому вільну, чесну і взаємовигідну торгівлю.

Проект Синдикат для «Дня»