Партнерство — партнерством, а візи — візами
Причини того, що Польща називає Україну надзвичайно важливим партнером, а Квасьнєвський Кучму — давнім добрим другом, відомі. Для самого існування Польщі у відносній безпеці, тим більше — для її просування до Європейського Союзу — саме по собі існування України, що як мінімум не входить до союзів, очолюваних Москвою, життєво необхідне, і польські урядовці та експерти різного рангу цього не приховують.
Не приховують також і свого розчарування тим, що Україна, на яку покладалися великі сподівання, цих сподівань не виправдовує. Рівень розвитку як самої України, так і її відносин з Європейським Союзом через це такий, що ЄС не може дозволити українським громадянам пересуватися Європою без віз. Польща ж, пояснюють її дипломати, урядовці, експерти, прагнучи вступити до ЄС, мусить виконувати певні зобов'язання, серед яких — і візовий режим щодо країн, які не є повними чи асоційованими членами Євросоюзу, або не мають відповідних угод з ЄС. Тож поляки й пишуть у газетах і кажуть у виступах: Україна буде останньою з тих країн, щодо яких Варшава запровадить візовий режим. Але буде — в разі, коли щось на краще не зміниться в самій Україні та її стосунках з ЄС. Квасьнєвський на травневому саміті у Львові обіцяв запровадити постійно діючу конференцію з питання — як можна врегулювати цю проблему й зберегти вільне пересування громадян через кордони. Польща в цьому зацікавлена хоча б тому, що в середньому українець-турист (не заробітчанин) залишає тут рівно вдесятеро більше грошей, ніж німець.
Про нафтопровід до Гданська, на стратегічності якого теж дуже багато й довго наголошувалося, у Варшаві теж кажуть просто й коротко: для України він важливіший, ніж для нас, та й нафти, яка б ним йшла, ще немає. Ще ніхто не підраховував видатків та прибутків, які б приніс сторонам нафтовий шлях Одеса—Броди—Гданськ. Але все одно — ідея проекту дуже добра, і може стати першим прикладом реальної інтеграції, сказав «Дневі» один із радників польського уряду.
І ще одна цікава деталь нинішнього візиту Президента Кучми — запланована його зустріч з бізнесменами Свєнтокшиського воєводства. Того самого, звідки в квітні правоохоронні органи Польщі депортували понад 200 українців. Сам Кучма з приводу цієї акції ще не сказав ні слова — в разі, якби такою самою була реакція Квасьнєвського, він би, очевидно, вже не був би президентом.
Взагалі цікаво спостерігати за стратегічним партнерством держав, громадяни однієї з яких виживають часом лише завдяки незаконному заробітчанству в іншій. А взаємна неприязнь, що виникає внаслідок цього, чомусь поширюється на народи, а не на уряди.
Цікаво було б також запитати в українських можновладців: а чи усвідомлюють вони, що ще трохи — і навіть у Квасьнєвського терпець може увірватися, і не буде він більше європейським та міжнародним адвокатом України.
Польща дає безліч можливостей — наприклад, навчитися, що робити, а чого не робити. Було б лише кому засвоювати уроки.
