«Переможна нічия»

Сьогодні в Польщі настане тиша... Передвиборча. Завтра в цій країні відбудеться другий тур виборів президента. Вибирати полякам доведеться з двох кандидатів — Леха Качинського та Дональда Туска. Обоє належать до правих партій, що виграли нещодавні парламентські вибори: Дональд Туск представляє партію «Громадянська платформа», Лех Качинський — «Право і Справедливість».

Програми й обіцянки обох кандидатів дещо подібні передусім у тому, що не декларують радикальних змін. Подібність простежується, зокрема, в напрямку закордонної політики Польщі. Вона й надалі буде проєвропейською та проамериканською — кажучи словами Леха Качинського, це буде «зміцнення співпраці з США при одночасному збереженні добрих відносин із європейськими партнерами». Тішить той факт, що Польща й надалі має намір підтримувати Україну. Обидва кандидати декларують розвиток стосунків із нашою державою як пріоритет східної політики. Різниця між ними полягає, мабуть, лише в тому, що Дональд Туск більш «радикальний» у цьому плані. Лех Качинський загалом підтверджує необхідність підтримки демократичних перетворень в Україні та Білорусі, зважаючи проте на стосунки з Росією, які випливають із державних інтересів Польщі. Дональд Туск на це ж запитання відповів, що Польща мусить підтримувати демократію в Україні та Білорусії, навіть ціною загострення відносин із Російською Федерацією. Зауважимо, що один із пунктів виборчої програми Дональда Туска має назву «Підтримка європейських амбіцій України». В цій частині президентських зобов’язань зокрема зазначається: «Як президент зобов’язуюся до продовження однієї з найсвітліших карт нашої сучасної політики, якою є підтримка незалежності та демократії в Україні. Подібно до мільйонів поляків, симпатії яких до помаранчевої революції були помітними не так давно, я переконаний, що вінцем успіху польсько-українського сусідства має стати членство цієї країни в ЄС. На користь цього працюватиму з усіх сил, як на європейському форумі, так само в діалозі з українськими партнерами. Україну не можна полишити на узбіччі політики континенту, це визначає не лише моральний обов’язок підтримки тих, хто хоче свободи й успіху своєї країни, але також політичний здоровий глузд».

Стосовно внутрішньої політики обоє кандидатів у президенти декларують зокрема необхідність підтримки сільського господарства коштами з бюджету держави, а не лише унійними доплатами. Стверджується продовження приватизації (Лех Качинський переконує в необхідності приватизації більшості з близько 1600 державних підприємств; Дональд Туск вказує на потребу прискорення приватизаційних процесів). Обидва учасники президентських перегонів погоджуються, що Польща поки не готова впроваджувати євро, оскільки для економіки держави кориснішою зараз є власна грошова політика; на європейську ж валюту Польща може перейти приблизно в 2009—2010 роках. На цьому подібності декларацій не закінчуються, однак їх усі можна підвести під спільний знаменник — стабільна держава з соціальною підтримкою найбідніших верств, боротьбою з безробіттям, міцною позицією в Європейському Союзі та активною закордонною політикою.

Різниця між Дональдом Туском і Лехом Качинським полягає передусім у тому, що перший є ліберальнішим у своїх задумах із облаштування країни. Лех Качинський навіть протиставляє себе, як захисника суспільного миру, «ліберальній революцій» Дональда Туска. «Мій контркандидат, — твердив Лех Качинський на одній із зустрічей з виборцями, — говорить зі свого боку, що буде пригамовувати співпрацю з урядом, накладати йому віжки, притримувати ПіС («Право і Справедливість». — Авт. ), він із гори закладає конфлікт, є президентом конфлікту, а не президентом співпраці Польщі потрібна нова суспільна угода, уряду, профспілок, організацій працедавців. Я хочу бути патроном такої угоди».

Уже в цих словах одного з кандидатів виявляється увесь драматизм і запеклість передвиборчої боротьби, якими відзначалися останні тижні. На публіку витягуються факти, які мають компрометувати учасників перегонів. Так, наприклад, нещодавно виборчою «сенсацією» стало те, що дід Дональда Туска був солдатом Вермахту. Противники Леха Качинського також прагнуть знайти якість компрометуючі «гаки» на нього. Часом стверджується, що країна штучно поділилася на «Польщу ліберальну» та «Польщу солідарну». Штучність того поділу полягає в тому, що, як пише публіцист газети «Жечпосполіта» Боґуміл Люфт, «все це для того, аби урвати якісь голоси, якихось виборців, на які вказали вчені експерти виборчих штабів».

Президентські перегони в Польщі окреслюються як «боротьба правих із правими». Соціологічні опитування виявляють, що першість у цій боротьбі має Дональд Туск. Але ситуацію загалом можна схарактеризувати окресленням результату телевізійних дебатів між двома головними претендентами на крісло президента, як «переможна нічия». На чию користь — Леха Качинського чи Дональда Туска — це покаже недільне голосування.