Після «Бурі»

Створення незалежної Хорватської держави починалося не з війни і не війною закінчується. Політичний конфлікт Загреба та Белграда за 30 років суттєво видозмінився. Але сутність його є незмінною. Вона полягає в різних відповідях на питання — чи має право Хорватія та всі її громадяни на незалежну та суверенну політику, чи сербська меншина — як і колись — має бути частиною проекту «Великої Сербії», а не лояльними громадянами Хорватської держави?

ЧЕРЕЗ 30 РОКІВ

Рушієм розбудови незалежної Хорватії три десятиліття тому були політичні перетворення — відхід від комуністичної однопартійності, національне відродження, курс «на Захід»... Але трансформація соціалістичної республіки, частини федеративної держави, в повноцінну самостійну країну, повернення до власної мови замість югославського сербохорватського гібрида, вступ до європейських та євроатлантичних структур і відмова від «політики неприєднання», яка традиційно об’єднувала країни другого та третього світу, призвели до неминучого конфлікту із «метрополією» — Белградом.

Наприкінці 1980-х протистояння хорватських та югославсько-сербських лідерів було політичним, на початку 1990-х сторони увійшли в стадію військового конфлікту. Після завершення бойових дій політичні суперечки Загреба та Белграда, хорватів та сербів нікуди не поділися. Вони просто вийшли на інший рівень.

Югославії давно немає, незалежність Хорватії або існування такого народу, як хорвати, вже ніхто в Сербії і ніхто з сербів не піддає сумніву (принаймні цього немає в публічному дискурсі), белградська влада і сама демонструє лояльність до західних інституцій, і відповідно, не оспорює право Загреба бути частиною і Європейського Союзу, і НАТО... Але сербсько-хорватські відносини, які стосуються саме питань двосторонніх стосунків, відносин між народами, оцінок Белградом політики загребської влади по відношенню до сербів, залишається конфліктної. До примирення за німецько-французьким зразком ще далеко.

Виграна хорватами війна за свою незалежність в цьому контексті є приводом для збереження гострих кутів. Факт перемоги — саме беззаперечної перемоги, а не компромісного припинення військового конфлікту на підставі політичного компромісу — не є прийнятним для сербської сторони. Белград не збирається брати всю вину за війну на себе, серби не відчувають себе, і лише себе, винними в загибелі тисяч людей. І тому конфлікт, який почався тридцять років тому, все ще не можна вважати в повністю завершеним.

ПОСТВОЄННИЙ БАРОМЕТР

Гаряча стадія хорватсько-сербського протистояння вже 25 років як в минулому. Навіть справжньої «Холодної війни» між сторонами насправді наразі немає. Але такий собі «поствоєнний холодок» у відношеннях двох держав та двох народів все дуже відчутний.

Втім, на минулому тижні можна було спостерігати, як стрілка «політичного барометру» перемістилася ближче до зони нормального тиску.

На цьогорічному відзначенні річниці військової операції «Буря» 5 серпня в Кніні вперше був присутній сербський політик, представник сербської меншини Хорватії.

Поява етнічного серба, віце-прем’єр-міністра Бориса Мілошевича, відповідального за соціальні питання та права людини і права меншин в хорватському уряді, на заходах на честь 25-річчя перемоги хорватської армії, без перебільшення стало віхою в новітньої історії Хорватії. При чому йдеться не просто про символічний акт, «картинку без змісту».

Присутність представника сербів на офіційних заходах на честь розгрому сепаратистського утворення «Республіка Сербська Країна» в колишній столиці РСК, Кніні, в будь-якому разі було б важливим сигналом, але само по собі не було б аж настільки значущим. Особливої ваги цієї події надає публічна позиція державних керівників Хорватії, озвучена ними під час урочистостей. І президент країни Зоран Міланович, і глава уряду Андрій Пленкович — представники різних політичних сил, лівого та правого спектру — в один голос заявили: Хорватія хоче відкрити нову сторінку у хорватсько-сербських відносинах.

Президент Зоран Міланович наголосив на необхідності покращення відносин між Хорватією та Сербією, які, за його словами, є складними вже більше 100 років. «Були конфлікти, кровопролиття, війни, громадянські війни, агресія, і після цього ми ніяк не можемо вступити у фазу нормальних відносин, в якій пануватимуть повага та конструктивність. ...Наша добра воля та віра існують, ми хочемо співпрацювати та співробітничати», — зазначив він.

Прем’єр-міністр Андрей Пленкович зробив акцент на необхідності вшанування всіх невинних жертв війни незалежно від національності. «З сумом і шанобливістю ми пам’ятаємо всіх вбитих при захисті Хорватії, цивільних жертв та жертв воєнних злочинів, скоєних в ім’я ідеології Великої Сербії, тим більше, що за багато цих дій ніхто не притягувався до відповідальності. Ми все більше сумуємо за жертвами військових злочинів, скоєних хорватською стороною, які, на жаль, мали місце. ...Давайте мати мужність і людяність однаковою мірою проявляти повагу до всіх жертв. Щире примирення може будуватися лише на істині», — зазначив керівник уряду Хорватії.

І це не просто слова, але і дії.

КРОКИ НАЗУСТРІЧ

Вперше в цьому році ми побачили не тільки серба на заходах на честь «Бурі», але і побачимо хорватів-високопосадовців на місцях загибелі сербських мирних мешканців після переможної військової операції.

Прем’єр Пленкович у вересні буде присутнім на вшануванні пам’яті сербських мешканців села Вариводе. В 1995 році тут були вбиті — здебільшого пострілами в голову у своїх будинках чи на подвір’ях — дев’ять селян віком від 55 до 84 років. Ця трагедія вважається найгіршим злочином проти мирних мешканців після повернення хорватського контролю над окупованою сербськими силами територією.

Справа розслідувалася на державному рівні, але конкретних виконавців не було засуджено. У 2012 році Верховний суд визнав, що Хорватська держава несе відповідальність за вбивства мирних жителів Вариводе. Діти загиблих змогли отримати матеріальну компенсацію за смерть батьків — але лише наприкінці липня цього року, за два тижня до 25-річчя «Бурі».

Відвідування керівником хорватського уряду місця, де стався моторошний злочин, віддання шани загиблим стареньким сербам, буде в деякий мірі моральною компенсацією родинам жертв та усієї сербській громаді. Хорвати ніби офіційно оголошують — ми теж не все робили правильно. Загреб готовий визнавати свої помилки, не ставлячи при цьому під сумнів справедливість та легітимність війни за Незалежність, Вітчизняній війни в цілому. «Законне право на захист не є і не може бути приводом для правопорушень. Будь-який такий вчинок — потворний шрам на справедливому обличчі та оборонному характері Вітчизняної війни. Щире примирення може будуватися лише на істині», — підкреслив Пленкович.

Міланович, в свою чергу, під час відзначення 25-річчя «Бурі» наголосив: сербсько-хорватські відносини повинні бути кращими, тому що відносини цих двох народів є дуже важливими для цієї частини Європи. Він зазначив, що, зі свого боку, зробить для покращання відносин усе, що може і що повинен, і на іншому боці також нехай спробують.

СЕРБСЬКИЙ РОЗКОЛ

Між тим у відповідь на сигнали з Хорватії про необхідність налагодження дружніх стосунків між сербами та хорватами, з Сербії та Республіки Сербської (сербська частина Боснії і Герцеговини) почали лунати доволі недружні заяви політиків, які на різні голоси сварили Бориса Мілошевича за його позицію та його рішення відправитися до Кніну.

При чому — що показово — офіційний Белград обурювалися не тільки тим, що серб взагалі з’явився в колишньої столиці розгромленої Сербської Країни і «святкував перемогу хорватів». Сербський президент Александар Вучич розкритикував хорватських сербів за те, що такий крок було зроблено... без погодження із сербськими центрами влади поза межами Хорватії! Таке «рішення мало бути прийняте разом із Сербією та Республікою Сербською», заявив Вучич.

Обурення можна пояснити: самостійні політичні рішення сербських політиків Хорватії наочно продемонстрували — «Велика Сербія» нарешті остаточно втрачає свій вплив на сербів із хорватськими паспортами. Сербська меншина Хорватії дуже чітко дала зрозуміти — вона орієнтується на Загреб, а не Белград. Це і стало ознакою абсолютно нового етапу розвитку хорватської держави, держави не тільки хорватів, але і сербів; інших національних меншин (в тому числі, до речі, і українців), які відчувають себе повноправними громадянами Хорватії. Але це стало і симптомом чергової стадії розпаду проекту «Великої Сербії» — тепер вже не у вигляді спільного державного утворення всіх сербів колишньої Югославії, як замислювалося на початку 1990-х, а віртуальної «держави», що мала «поверх кордонів» об’єднувати всіх сербів колишньої Югославії незалежно від їхнього фактичного місяця проживання чи громадянства.

Через кілька днів після урочистостей в Кніні Вучич практично так прямо і сказав: після неузгоджених кроків сербських хорватських політиків в Белграді зрозуміли, що серби «не є єдиними», в сенсі не є об’єднаними.

Але віртуальна «Велика Сербія» так просто не здається. І якщо політики раптом десь помилилися, десь схибили, на порятунок та захист єдності всіх сербів Балкан приходить головна об’єднуюча сила — Церква.

9 серпня в інтерв’ю белградському виданню «Політика» Патріарх Сербської православної церкви звернувся до хорватів та сербів із закликом до примирення — але у визначених рамках. Позиція Церкви: співробітничати та взаємодіяти із Загребом потрібно, і навіть, за для благополуччя сербів в Хорватії, необхідно. Але «Буря» — це «геноцид», і кожен серб має саме так трактувати хорватську перемогу у війні за незалежність. (Хоча Міжнародний суд ООН в Гаазі і відкинув всі звинувачення в геноциді на адресу Хорватії, але це використанню цього гучного визначення не заважає).

«Минуло більше двох десятиліть, і обидві нації все ще живуть із наслідками війни: соціальними, психологічними, економічними. Нехай кожен робить свою справу, хай святкують, якщо вони думають, що у них є що святкувати, але я благаю і закликаю хорватське державне та церковне керівництво, а також політичних та духовних лідерів нашого народу зробити все можливе для ліквідації ненависті та для миру між двома народами», — зазначив предстоятель СПЦ.

«Складається враження, що влада Хорватії демонструє початкові ознаки того, що така політика можлива. Якщо це дійсно так, то наші національні лідери, як представники людей, які постраждали в геноциді, повинні, зберігаючи національну свідомість та гідність свого народу, приймати будь-яку можливість, яка може сприяти більш спокійному сну та кращому життю нашого народу в Хорватії. ...Це не означає, що вони повинні святкувати з ними, але співпраця потрібна тим, хто хоче нормального життя і благополуччя для всіх людей. Тут, у Сербії, ми прагнемо та заохочуємо владу задовольнити всі розумні потреби хорватської меншини. Ми також вважаємо, що це досяжні цілі для уряду Хорватії», — наголосив Патріарх.

Першочерговим завданням в СПЦ вважають забезпечення електроенергією сербські села в Хорватії — в деяких немає світла з часів війни, що, звісно, не сприяє поверненню біженців. Цю мету як пріоритетну називають і сербські лідери Хорватії, і хорватський уряд. Практичні і прагматичні питання, як виглядає, наразі дійсно стали платформою для переходу сербсько-хорватських стосунків на новий рівень — і не тільки в рамках власне Хорватії, але і на рівні міждержавних відносин.

Белград — як «центр всіх сербів» не тільки в політичному, але і духовному сенсі — здається, оговтався після шоку, викликаного «неузгодженою» появою серба на відзначенні «Бурі». Наразі стратегія змінюється — «центр» буде всіляко підтримувати прагматичні стосунки сербської меншини із владою, але — Боже збав! — більш без святкування разом із хорватами перемоги Хорватії у війні. Таким чином Белград і вплив на хорватських сербів збереже (напевно), авторитет у сербів в Сербії та Республіці Сербської не втратить.

Отже, складне та багатогранне протистояння незалежної Хорватії та «Великої Сербії» продовжується на новому рівні — набагато менш «гарячому», ніж колись, але все ще занадто «холодному», і занадто проблемному як для сторін, які декларують прагнення повного та остаточного примирення.