Подолання стереотипів,

Литва — одна з небагатьох пострадянських країн, яка може похвалитися успішним подоланням тоталітарного минулого. 2004-го Литовська Республіка однозначно визначила своє майбутнє, разом зі своїми сусідами — Латвією і Естонією, вступивши до НАТО і Європейського Союзу.

На відміну від України, ця невеличка балтійська країна пробула у складі СРСР «не так вже й багато», як кажуть самі її жителі. Старше покоління литовців легко розмовляє російською, а у Вільнюсі все ще впадає в око радянська архітектура. А втім, легка ностальгія за тими часами зберігається. Про її наявність свідчить успішний результат на останніх парламентських виборах до сейму соціал-демократів та Партії праці, керованої мільярдером російського походження Віктором Успасських. Проте прем’єрського портфеля, який йому пророкували деякі експерти, він так і не отримав.

«Чому Литві вдалося?», «За що її прийняли до європейської сім’ї?» — ці запитання, подібно до надокучливої мухи, не полишали мене протягом усього часу, що я перебував у цій балтійській державі. Але й чотирьох днів насиченої програми з чисельними зустрічами, здається, не достатньо для вичерпної відповіді. Неозброєним оком видно, що литовці пишаються своєю країною: її історією, своїми співвітчизниками, урядом. Певно, має значення невелика кількість населення: за даними литовського департаменту статистики, на 2012 рік у країні мешкає 3 млн 199,8 тис. осіб — наскільки відомо, що менше людей, то вони більше об’єднуються. І ще одна річ: мої нові знайомі зазначали в розмові, що Литві довелося з «нуля» створювати армію. Для них це велике досягнення, адже армія боєздатна, сучасна й інтегрована в НАТО. Можна додати: у нову систему цінностей і бачення життя.

ЛЮСТРАЦІЯ І КОМУНІСТИ-ХАМЕЛЕОНИ

Експерт Східно-Європейського центру досліджень Лауринас КАСЧУНАС зізнається, що 1989-го навіть не думав, що Литва, Латвія і Естонія стануть незалежними. «Навпаки, на той час лише й говорили про реформування СРСР, — зазначає пан Касчунас. — Америка ставила на горбачовську «перебудову» і трансформацію Радянського Союзу. У це також «інвестували» Коль та Міттеран. Проте Ландсбергіс (голова Верховної Ради Литви. — Ред.) йшов далі. Ключовим моментом стало 13 січня 1991 року — сумнозвісні події поблизу вільнюської телевежі (розстріл радянськими десантниками литовської демонстрації, в результаті якого загинуло 14 осіб. — Ред.)». Після цього у світі почали визнавати Литву, яка веде відлік своєї незалежності з лютого 1918 року.

«У 1992 році в Литві вже думали про закон про люстрацію, але Саюдіс (литовський демократичний рух. — Ред.) програв вибори, і соціал-демократи повернулися, — веде далі Касчунас. — Заслуга ж у забороні комуністичної символіки — належить лише Ландсбергісові. Якби не він, цього б не сталося». Утім, «радіти зарано», як писав поет.

«У нас немає комуністичної партії, але є партії, які задіюють її електорат, заграють з ним. Це, наприклад, ті ж самі соціал-демократи і Партія праці. Змінилися лише методи: немає червоних прапорів і комуністичної символіки». Литовські комуністи, за його словами, поділилися на дві гілки: одні «стали соціал-демократами», інші так і «залишилися комуністами».

ЛИТВА, НАТО й УКРАЇНА

Литовці пишаються своїм членством у НАТО. Про це розповів Вітаутас НАУДУЖАС, посол з питань енергетики і транспорту при цьому відомстві. У стінах МЗС він розповів групі українських журналістів, експертів і студентів про інфраструктурний вимір співпраці з Альянсом. Зокрема, Литва транспортер натівських вантажів до Афганістану. «Ми також зацікавлені в будь-якій співпраці з Україною. У нас вона існувала упродовж століть, зокрема й у військовій сфері, яка зачіпає низку аспектів», — додав НАУДУЖАС. — Україна, навіть не будучи членом НАТО — важлива країна для нього, оскільки бере участь чи не у всіх його військових операціях, — вважає він.

Заслуги українських військовиків відзначають і в оборонному відомстві Литви. «Стратегічних партнерів не змінюють. У нас цей курс визначений. І навіть у Східному партнерстві Україна посідає особливий щабель. ПолЛитУкрбриг — спільна бригада з поляків, литовців і українців, яка діє в Афганістані, — слугує прикладом того, як можна працювати з партнерами, що не є членами ЄС», — каже радник міністерства оборони Литви Андрюс ПУРВАНЕСКАС. За його словами, окрім «політичної ситуації» і «правових питань» в Україні, Литва має з нею «чудові відносини». «Наша спільна робота в Афганістані свідчить, що українські збройні сили повністю відповідають тим вимогам, які висуваються на рівні Західної Європи. Участь українців в операціях під егідою НАТО, ООН, ЄС — наочний приклад цього», — вважає він. До речі, український медик врятував торік життя пораненому литовському солдатові в Афганістані.

Що більше я перебував у цьому міністерстві, то більше переконувався, що литовці пишаються своєю військовою реформою, участю в операціях НАТО і наданням будь-якої допомоги, що потрібна Альянсові. Зокрема, окрім ISAF, литовці беруть участь у програмі «Балтійська повітряна поліція» і надають свої аеродроми та авіабази для літаків Альянсу. Одна з них розташована неподалік Шяуляя, де також побувала українська делегація.

Процес підготовки до вступу до Альянсу тут пам’ятають дуже добре. «З тодішніх опитувань було зрозуміло, що частина литовців вважає вступ до НАТО надто дорогим. Ми пояснювали людям, що колективна безпека — завжди дешевша, аніж самостійна оборона», — розповідає прес-секретар відомства Маріус АЛЕКНА. Але, попри ці та інші стереотипи, урядові Литви таки вдалося переконати населення, і тепер воно, схоже, не шкодує про досягнуте. Я цікавився в литовців щодо престижності служби в армії. Усі відгукуються про неї позитивно, служба — престижна. Проте я зустрів також і скептиків. Як євроатлантичної співпраці, так і членства в ЄС. Гуляючи величезним торговельним центром «Європа», я познайомився з дівчиною Олександрою. Вона продавала вироби ручної роботи: браслети й сережки. За її словами, з ЄС в Литві стало жити важче. «Оскільки я приватний підприємець, мені треба платити більше податків. Тому маю намір зараз переїхати до Білорусі...». Зізнаюся, відповідь мене дещо здивувала. «Чому ж до Білорусі?!» — запитую. «Там у мене живе хлопець, та й менше податків треба платити. Відкрию свій бізнес і працюватиму», — відповіла дівчина.

«ЛИТВА — ДРУГ УКРАЇНИ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТРУКТУРАХ»

«У програмі нового литовського уряду дуже багато обіцянок, але немає ніякої концепції: куди ми йдемо, яку країну ми створюємо і де наша спеціалізація, — каже Лауринас Касчунас. — Здається, що всі опозиційні партії узяли мішок і повкидали в нього свої обіцянки і створили програму. Приміром, вони кажуть, що хочуть узяти інвесторів з-за кордону й одразу ж додають, що мають намір збільшити податки на прибуток. Я логіки тут не бачу жодної». Водночас, на його думку, якихось стратегічних змін у політиці нового уряду щодо ЄС не буде. «Можливо, уряд Буткявічюса спробує поліпшити відносини з Росією упродовж першого року свого правління. Це, як зазвичай, не вдасться. У наших політичних партій немає альтернативних європейських бачень», — додає він.

Незважаючи на багатовекторність політики України, у Вільнюсі «дуже добре ставляться» до нашої країни. «Ми всі розуміємо, що у вас відбувається, як і те, що Україна — не Росія. Ми також розуміємо й те, що потрібно робити все можливе, аби Україна вийшла на європейську орбіту. Литва — друг України в європейських структурах. Якщо хтось і захищає там Україну, то це Литва і Польща», — запевнив Касчунас.

Хоч би що відбувалося в політиці, європейський вибір Литви очевидний і безальтернативний. Навіть попри ностальгію деяких литовців за СРСР і активні дії одного з сусідів, який намагається за рахунок постачань газу натиснути на Вільнюс. На стінах міністерства закордонних справ Литви я натрапив на колаж із фотографій і вирізок з різних журналів. Його автор — відомий американський режисер литовського походження Йонас Мекас. Заголовок до колажу — «Литва і колапс СРСР». Чи можливе щось подібне у стінах українських міністерств?

Автор висловлює вдячність Центру інформації та документації НАТО в Україні, а також Міністерству закордонних справ Литви за організацію поїздки.