ПОГЛЯД НА СВІТ

Рішення Узбекистану про вихід (можливо, як говорять у Ташкенті, тимчасовий) з лав організації ГУУАМ викликало поки що переважно спокійні коментарі в Києві, Тбілісі, Баку і менш оптимістичні щодо перспектив організації — в Кишиневі. Реальністю є те, що досі в повоєнній історії не було прецедентів виходу тієї чи іншої країни з успішної організації. Ташкент можна зрозуміти: антитерористична операція Сполучених Штатів, що розпочалася після подій 11 вересня, по- новому визначила його роль і місце в короткотерміновій реальності. Ташкент отримав нові можливості, які до того моменту могли видаватися, м’яко кажучи, малореальними. Це стосується і відносин зі Сполученими Штатами, і переоцінки політики в Центральній Азії, і багато чого іншого. Ташкент отримав і новий імпульс відносин iз Москвою — яку неможливо відкидати як важливий чинник процесів на всьому пострадянському просторі. Ташкент ніколи не був надто зацікавлений у ГУУАМ. Власне, в дипломатичних колах подейкують, що саме Захід, що на той час був зацікавлений у підключенні Узбекистану до неформального об’єднання Грузії, України, Азербайджану й Молдови. Змінилася ситуація, змінилися інтереси, змінилося й ставлення.

ГУУАМ не став політичною альтернативою СНД — і не міг бути такою з самого початку. ГУУАМ досі не виконав головної, як було заявлено на установчому самміті організації в Ялті, функції — він не став ні митним союзом держав-членів, ні зоною вільної торгівлі для них. ГУУАМ не містив і не містить необхідної для виживання складової реальної політики безпеки (в даному випадку — регіональної). У Києві вказують, що саме Ташкент багато зробив для того, щоб ГУУАМ залишався декларативною структурою, що не має ні спільної політики, ні спільної ідеї, ні спільно отриманих результатів. Узбекистан, таким чином, зробив вибір на користь «тут і негайно». Інші країни-учасниці отримали привід серйозно замислитися. «Слабкою ланкою» організації вважається Молдова, президент якої вже багато разів заявляв про бажаність приєднання своєї країни до Євразійського економічного співтовариства. Реальність така, що ГУУАМ сьогодні не може конкурувати з ЄврАЗЕС, який до того ж захищений організацією Договору про колективну безпеку, і не може похвалитися реалізованим у масштабних проектах інтересом західного капіталу, що б робило організацію все більш привабливiшою. ГУУАМ в сьогоднішніх умовах навряд чи матиме шанси стати політичною організацією — за такого розвитку вона позбудеться щонайменше однієї літери в назві. Кризовий стан організації пов’язаний, очевидно, передусім iз тим, що декларації про наміри випередили політичні та інші можливості. Перспективи за таких умов можуть бути більш ніж сумнівними. Або ж не такими, як очікували. Але це ще не є траурний марш. Просто констатація факту: те, що вже створено, повинно якнайшвидше отримати привабливу ідею і інструменти її реалізації (як, наприклад, Москва вчинила з ЄврАЗЕС). Інакше просто стануть законними сумніви щодо необхідності самого існування організації, яка досі себе нічим не змогла проявити. Тобто декларації і наміри, не підтримані реальними справами, завжди приводитимуть до кризи.