«Поки CNN не оголосило про перемогу американських військ, перемоги немає»

— Пане Бернат, що в Пентагоні вкладають в поняття «робота з журналістами»? Як би ви коротко сформулювали завдання вашої служби?

— Передусім повинен відзначити, що з боку Пентагона з громадськістю в США контактують люди, які самі добре знають армію зсередини — я, наприклад, до призначення на цю посаду 21 рік відслужив офіцером. Говорячи про громадськість, ми маємо на увазі як забезпечення інформацією цивільних ЗМІ, так й інформування самих військовослужбовців — через військові видання.

Головний принцип роботи інформаційної служби — це правдивість. Зрозуміло чому: як самі військові у випадку «дези» одразу розпізнають каверзу, так і цивільні журналісти не настільки безглузді, щоб не відрізнити брехню від істини. У той же час правдивість наших повідомлень є гарантом довіри до нас. Хто нам повірить, одного разу викривши брехню? Тому ми прагнемо максимально відкрито і оперативно інформувати суспільство про діяльність армії, і намагаємося робити це на високому професійному рівні. Єдине, що необхідно брати до уваги при цьому — інтереси національної безпеки.

— Відома приказка американських журналістів про те, що поки Сі-Ен-Ен не повідомило про перемогу армії США, перемоги немає. А чи доводиться вислуховувати докори з боку ЗМІ в недостатній інформації з боку військових відносно своєї діяльності?

— Необхідно зрозуміти той факт, що цивільні мас-медіа і міністерство оборони якоюсь мірою конкурують між собою, в них різні інтереси. Наші засоби масової інформації на підставі першої поправки до Конституції США вважають, що їм зобов’язані надавати інформацію за будь-яким фактом або проблемою — якнайшвидше і в повному обсязі, нічого не приховуючи. Ми ж, як я вже говорив, повинні, крім цього, враховувати й вимоги національної безпеки. Тому у відносинах між ЗМІ і військовим керівництвом постійно зберігається деяка напруженість. Частіше за все це, так би мовити, здоровий антагонізм. Але бувають і випадки, коли ми просто фізично не можемо оперативно надати необхідну інформацію — наприклад, під час недавнього вибуху на борту американського військового корабля біля берегів Йємену. Адже необхідний час, щоб з’ясувати обставини випадку. А представники ЗМІ вимагають «все й одразу» — але ми ж не можемо давати неперевірену інформацію або видавати припущення за факти! В таких ситуаціях журналісти і скаржаться на те, що ми ніби щось приховуємо.

— Проте існує стереотип, що американський журналіст досить легко здобуває потрібну йому інформацію. У одному з своїх інтерв’ю російському виданню ви розповідали, що представники ЗМІ мають вільний доступ до Пентагону. Невже так легко потрапити до святая святих армії США?

— Дійсно, в коридорах Пентагону можна зустріти журналістів. Демонструючи свою відвертість, військове керівництво не просто легко йде на контакт з мас-медіа — воно відкриває їм двері своїх кабінетів. Але це стосується не всіх журналістів. В нас є 45 ЗМІ — газет, телеканалів, радіо, інформагентств — які постійно акредитовані при Пентагоні, їх ми вважаємо «своїм» журналістським корпусом. Представники інших мас-медіа, а їх тисячі, також в певні дні мають доступ до Пентагону, однак їх при цьому супроводжують наші співробітники.

Повинен зауважити, що всі журналісти, які мають постійну акредитацію, пройшли перевірку у встановленому порядку, — як я, мій помічник, будь-який працівник Пентагону. Тобто було з’ясовано, чи не були вони судимі, чи не проходять по лінії поліції і т.д.

У присутності журналістів в Пентагоні, повинен відмітити, є свої позитивні та негативні моменти. Позитив, безумовно, в тому, що люди, які постійно з нами працюють, стають фахівцями, більш професійно розуміються на військовій справі. Плюс це у величезній мірі сприяє нашій обопільній довірі. Негативна ж сторона — журналісти мають необмежений доступ до всіх службових приміщень, шукають джерела інформації серед посадових осіб, які не є фахівцями із зв’язків з громадськістю. Так що бувають випадки, коли вони отримують й секретну інформацію.

— Які заходи вживає військове керівництво в цьому випадку?

— Згідно з першою поправкою до нашої Конституції, будь-яка інформація може бути опублікована, якщо вона була здобута законним шляхом. Тобто в такому випадку ми до журналіста претензій не маємо, а шукаємо ту посадову особу, яка дала таку інформацію, і вже вона несе відповідальність за розголошування секретних відомостей. Можливо ви знаєте, що зараз наш Конгрес розглядає законопроект, згідно з яким такі посадові особи будуть платити величезні штрафи...

— Наскільки відомо, законопроект, про який ви говорите, передбачає й ув’язнення до трьох років для посадових осіб МО США за розголошування в пресі військової таємниці. А хіба раніше це не вважалося карним злочином?

— Звичайно, вважалося, як і в будь-якій країні. Однак щоб подібні порушення не набули системного характеру, необхідно було посилити покарання за них. Це питання підіймалося давно, і тільки зараз набуває форми конкретного закону. Правда, на момент мого відльоту в Україну проект був переданий в Сенат і ще не затверджений Президентом. Тож про конкретні покарання говорити рано.

— Однак і журналісти, якщо вони незаконно добули інформацію, несуть відповідальність. Можливо, у вас є статистика притягнення за подібними фактами представників ЗМІ до суду?

— Чесно кажучи, таких фактів за всю історію нашої країни — одиниці. Останній, наскільки я пам’ятаю, був ще в 60-і роки. Тоді була порушена справа проти кореспондента «Нью-Йорк Таймс». Та газета суд виграла — за цим фактом в США навіть була видана книга. Бачите, навіть якщо ми упевнені в тому, що журналіст порушив закон, але не маємо вичерпних доказів, зробити нічого не можна. Потрібно враховувати й те, що свобода слова і преси в Америці — поняття фундаментальні. Тому журналісти мають величезний спектр прав і свобод, які дуже широко використовують у своїй діяльності.

— Відомо, що в структурі Пентагону є безліч військових видань, які публікують лише позитивну інформацію. І лише одна військова газета, призначена в основному для поширення в Європі — «Зірки і смуги» — може критикувати військове керівництво. Який сенс вам утримувати таке видання, що публікує негатив, та ще й винести його за межі країни?

— Хороше запитання. Газету «Зірки і смуги», редакція якої, як і всіх американських військових видань, підкоряється безпосередньо мені, я вважаю нашою гордістю. Адже цю газету можна назвати унікальною. А в тому, що вона критикує і мене, і військове керівництво, публікує негативну інформацію про наше міністерство оборони, — в цьому величезне значення. Бо газета призначена для контингентів американських військ за межами США — зокрема, в Європі. Їх військовослужбовці мають право на отримання повної інформації. Однак та невелика кількість американських видань, які до них надходять, як правило, не висвітлюють широко військову сферу. Тому, видаючи газету «Зірки і смуги», ми даємо їм можливість отримувати неупереджену, об’єктивну інформацію і, таким чином, реалізовуємо їх права як американських громадян. І хоч, треба зізнатися, часом виникають неприємні емоції — кому приємна критика? — ми дозволяємо цій газеті публікувати негативні матеріали, а часто й заохочуємо редакцію за це.

— В завданнях вашої служби значиться допомога приватним фірмам в зйомці теле- та кінофільмів на військову тематику. Однак істотна частина продукції Голлівуда, доступна українському глядачеві, розповідає про різні секретні військові експерименти, протизаконну діяльність військових. Як пояснити створення такого сумнівного іміджу?

— Це бізнес. Безумовно, ми потрібні кінокомпаніям — адже, наприклад, авіаносець з палубною авіацією їм ніде взяти, крім як у військових. Однак в цьому випадку ми прагнемо до того, щоб фільм відповідав дійсності. Ми укладаємо з фірмою договір і нам надають сценарій для вивчення. Знімаючи патріотичні військові фільми, ми в цьому випадку маємо свій інтерес. Адже, наприклад, після показу в прокаті фільму «Top Gun» була просто хвиля бажаючих піти служити в армію. У той же час, якщо нас якісь фрагменти в фільмі, що знімається, не влаштовують, ми просимо змінити сценарій. Трапляється, що фірма відмовляється. Тоді ми приходимо до висновку, що подібна співпраця нас не влаштовує і розходимося, як кажуть, друзями. За законами бізнесу, кожна сторона переслідує свої цілі, і ніхто не може її примусити діяти собі на шкоду.