Позбутися страху

Безпека країни складається з дуже багатьох речей і всіх їх треба брати до уваги тепер уже новому керівництву нашої держави.

Газета «День» неодноразово спілкувалася з екс-мером Луганська, екс-головою ОДА Луганської області, а нині керівником Громадської організації «Суспільне око» Олексієм Даниловим. Зокрема предметом бесід був аналіз ситуації в країні, адже ця організація займається збором статистики з усіх куточків держави та з різних секторів, а його власний досвід є джерелом досить критичних та глибинних висновків. Цього разу зустріч із Олексієм Мячеславовичем відбулась у його офісі напередодні інавгурації нового Президента — Володимира Зеленського. Чого чекати країні на новому політичному етапі? І чи знаємо ми — громадяни України — достатньо про себе та нашу країну для того, щоб робити усвідомлені кроки?

«СУСПІЛЬСТВО НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ ЩОДЕННИМ АНАЛІЗОМ, А РЕАГУЄ ЛИШЕ ТОДІ, КОЛИ ТРАПЛЯЄТЬСЯ ВЕЛИКА БІДА»

— Чи здатне суспільство усвідомлено робити свій вибір? І чи достатньо воно для цього обізнане?

— Складно давати відповідь за все суспільство. Кожен громадянин має сам робити все, щоб отримувати достовірну та всебічну інформацію. Крім того, громадянин має не просто знати, але пам’ятати для того, щоб визначати відповідні тенденції. Це особливо важливо ще з тієї причини, що ми живемо в досить цинічному світі. Україна фактично перебуває в стані війни з РФ, а юридично вона не може це артикулювати, чим і користується окупант. Ба більше, так звані наші західні партнери — країни ЄС — зацікавлені в спокої й у невизнанні реалій. Вони не бажають конфліктувати з РФ. У таких геополітичних умовах ми живемо і робимо свій вибір. А отже, це вимагає посиленої пильності.

— Виходить, що західний світ не відчуває відповідальності за те, що своєю латентною поведінкою дає можливість укотре розгорнутись на повний зріст злу.

— Свого часу був термін «німецько-фашистські загарбники». Згодом слово «німецькі» кудись зникло з вживання. Так ось насправді в мене є великі сумніви, що Німеччина, яка є, як то кажуть, локомотивом європейської економіки, достатньо відчуває згадану вами відповідальність. І наше суспільство не займається щоденним аналізом ситуації. Воно реагує лише тоді, коли трапляється велика біда, коли наслідки зволікань і помилок уже очевидні. Сьогодні, після того як український народ зупинив російську навалу, ми маємо стан «не миру — не війни».

У нас у суспільстві відбувається багато начебто дивних речей і не завжди можна зрозуміти чому люди поводяться саме так, а не інакше. І багато піар-акцій, які проводять деякі державні діячі, відбуваються за наші з вами спільні кошти. Проблема в тому, що в самому суспільстві відсутнє розуміння, що в держави немає власних грошей. Усі ці гроші є нашими спільними. Хоча деякі пани вважають, що це їхні власні, а не державні гроші, і розпоряджаються ними на власний розсуд із позицій своїх інтересів. Для них вигідно, щоб українці й надалі не мали достеменної інформації про реальний стан речей, про кошториси, про все, що насправді їм належить. Наприклад, 36 млн грн було витрачено на рекламу діяльності Кабінету Міністрів на чолі з Володимиром Гройсманом. Скажіть, будь ласка, кому потрібна реклама Кабміну за 36 мільйонів? «Рекламою» їхньої діяльності має бути результат роботи конкретних чиновників. Кожна родина ці результати бачить і відчуває на собі, на своєму добробуті. Ця інформація є в платіжках, у заробітній платні, в цінах тощо. В іншому суспільстві після озвучення згаданої цифри піднявся би ґвалт, адже ці 36 мільйонів — це наші з вами гроші, а не пана Гройсмана. Якщо він воліє рекламувати свої досягнення, то нехай замовляє білборди з власної кишені. І таких прикладів багато.

На жаль, у нас досі лишилася система управління радянських часів. Був Обком партії, а нині — обласні держадміністрації. Кількість депутатів, яка є в нашій країні, — це суцільне божевілля. Ба більше, ми маємо недолугу децентралізацію. Ніхто не порахував чи заробляють так звані ОТГ із їхнім апаратом ті кошти, які витрачаються для їхнього утримання. Візьмемо будь-яку сферу. В нас, наприклад, немає власників доріг, що й призводить до того, що більшість із них у ганебному стані. Є компанія, яка обслуговує дороги, але при цьому не є її власником. Усе це є прикладом, як я вже казав, старої радянської системи управління, де все нібито спільне, але при цьому ніхто не відчуває своєї відповідальності. В нас багато об’єктів перебуває просто в «космосі», немає відповідального власника державної землі. Тобто ми маємо багато земель начебто в державній власності, але інституції, в якої ця земля має бути на обліку, немає.

«УКРАЇНА МАЄ ІСТОРИЧНИЙ ШАНС ЗРУШИТИ ВПЕРЕД»

— Що нас очікує після вступу на посаду нового Президента?

— Усе це залежатиме від багатьох чинників, робити висновки ще зарано. Треба почекати й уважно стежити за першими кроками нової команди. Насправді, Україна зараз має історичний шанс зрушити вперед. Але перше від чого ми маємо позбутись — це страху. В нас не має бути страху. Я наголошую на цьому. Страх сковує і зупиняє суспільство в своєму розвитку. Ми маємо робити перетворення, які дають позитивний результат. Треба накопичувати позитивний досвід. І треба розмовляти з суспільством. Розмовляти через конкретні цифри не загально по країні, а в розрізі конкретної адміністративно-територіальної одиниці. Наприклад, у США рівень безробіття вимірюється майже автоматично. Там на кожний день є відповідна цифра. Чи можна таку саму систему запровадити в Україні? Можна.

— Чому ж не роблять?

— У мене дві версії. Або це недолугість, або просто небажання. Якщо все відкрити, то декому буде дуже сумно. Дивіться, ми є першою в світі країною з постачання дров. Згідно з офіційною статистикою більше нас у світі дров ніхто не постачає. Насправді, везуть діловий ліс, але оформлюють як дрова. І таких прикладів безліч.

— Аферисти є в кожній країні, але виходить проблема в системі в цілому.

— Дійсно, аферисти є всюди. Але суспільству треба усвідомити, що якщо козел з’їв вашу капусту, то це не проблема козла, а ваша проблема. Треба було поставити огорожу, щоб козел туди не заходив. Вибачте, але в нас «козли», які їдять державну «капусту», на кожному кроці.

— І що слід зробити, щоб побудувати цей тин?

— Це буде можливим тоді, коли ми станемо цифровою країною, коли буде публічна інформація про економіку та стан речей у країні в усіх сферах. Нам це обіцяють, але ніхто не робить. «Суспільне око» намагається зібрати таку інформацію. Ми спілкувалися з багатьма представниками влади, але всі від такої ідеї тікають, як «чорти від ладану». Наприклад, «Суспільне око» може показати на яких конкретно дільницях і наскільки були сфальсифіковані вибори. Коли на тій чи тій дільниці явка становить 95%, то тут має місце явна фальсифікація. І це лише сфера виборів. У країні, насправді, немає обліку. На сьогодні можна закрити Держстат і від цього нічого не зміниться.

«УКРАЇНЦІ САМІ ЗДАТНІ КЕРУВАТИ СВОЄЮ КРАЇНОЮ»

— Часто говорять про те, що Захід надає Україні потужну фінансову підтримку. Відповідно вони мають право вимагати і ясного звіту.

— Існує так звана сфера надання грантів. Насправді, це все «танці з бубнами». На Заході конкретні організації кажуть, що допомагають Україні на сотні мільйонів доларів, але куди ці кошти потрапляють? Де результат цієї допомоги? В дійсності, вони самі вигадують якісь проекти й починають із нашими місцевими шахраями їх освоювати. Тому жодних результатів бути не може. Є просто конкретні люди, які мають доступ до цих фінансів і які не пускають до «годівниць» інших. Якщо ви не маєте стосунку до певної групи людей, то ви ніколи грант не отримаєте. Тому, коли в Україну заходить грант, то за це велика вдячність грантодавцям, але треба ж показати всім куди і на що він був витрачений. Адже результатом цих грантів є симпозіуми, колоквіуми, прес-конференції, зустрічі, а не конкретний ефект із розбудови держави. В нас немає жодної інституції, яка сказала б точно скільки грантів працює в країні і які результати від використання цих грантів. До суспільства доходять лише загальні фрази про демократизацію, ще щось, а не конкретні цифри. Потрібна максимальна публічність цих процесів.

— Але це ще й питання якості роботи державних кадрів, яких у нас більш ніж достатньо?

— Ми живемо в країні, де раніше головою СБУ та міністром оборони були громадяни РФ. І це не поодинокий приклад. Він зараз не в Україні, але чи поділись кудись кадри, які працювали з ними? Другий момент. Я категорично проти, коли на високі посади в Україні запрошують кадри з-за кордону. Українці самі здатні керувати своєю країною. Інакше ми просто втрачаємо час. Слід додати, що коли закрити на кілька місяців багато установ, які працюють за державний кошт, то ми не відчуємо особливої втрати. В країні нічого від того не зміниться. Наприклад, можна прибрати обласні державні адміністрації (зауважу, що я не маю на увазі Військово-цивільні адміністрації — там інша ситуація в умовах війни). Але при цьому і хліб буде продаватись, і транспорт їздити, і т.д. У нас, повторюю, є залишки радянської системи управління, і їх треба докорінно змінювати.

— Ви, як людина, що працює з цифрами і робить глибинний аналіз тенденцій, які слід очікувати ризики для України?

— Можна казати про цифри, а можна про загальну ситуацію. Перше, як я вже казав, головною нашою проблемою є страх, який нас сковує. Друге, ми маємо привчитися називати речі своїми іменами і не треба ні перед ким принижуватись. Якщо Європа має бажання отримувати газ від РФ, то перш за все вона має поважати нас, як суверенну незалежну державу. На жаль, Європа, продовжує бавитись з Путіним. Вони не усвідомлюють, що така поведінка є загрозою не лише для України, а й для них. У Європі є багато організацій, як-от ПАРЕ або в світі — ООН, які ні на що насправді не впливають. Говорити про наші внутрішні небезпеки я не хочу, бо вважаю, що це не буде державницькою позицією з мого боку. Ми — «Суспільне око» — знаємо про них і розуміємо, що треба для цього робити. В нас є бажання передати новому керівництву держави інформацію про те, що саме в нас викликає занепокоєння. Чи будуть вони її використовувати — ми не знаємо. Команда Петра Порошенка, наприклад, цією інформацією не користувалася. Вони відмовлялися від наших послуг так само, як і команда Гройсмана. Можливо, вони про все самі знали. Можливо, вони, як і ми, доходили до кожного населеного пункту в Україні. Але ми про це не чули. Зазначу, що безпека країни — це не лише військова складова. Безпека країни складається з дуже багатьох речей і всіх їх треба брати до уваги тепер уже новому керівництву нашої держави.