Президент Чавес у шорах

Поразка Уго Чавеса на плебісциті, який мав узаконити продовження терміну його правління й розширити його повноваження, приведе в результаті до важливих змін не тільки у Венесуелі, а й у всій Латинській Америці. До голосування, що відбулося в неділю минулого тижня, Південна Америка була розділена на три блоки:

— популістський блок, що «підживлювався» нафтою й газом (Венесуела, Болівія й Еквадор), зі своїми суспільствами марксистської моделі, який підтримується такими країнами, як Нікарагуа й Куба, що користуються підтримкою Чавеса з його «нафтодоларами»;

— блок соціал-демократів (Бразилія, Уругвай, Чилі й Перу);

— блок поміркованих, з Колумбією і Парагваєм, які мають проамериканську орієнтацію, і з Аргентиною, яка «обережно» підтримує Чавеса.

Після перемоги тих, хто сказав «ні», у Венесуелі вплив Чавеса в Латинській Америці почне слабшати, і він, таким чином, вже більше не зможе нав’язувати іншим країнам політичний порядок денний.

Проте малоймовірно, що ця поразка здатна змінити самого Чавеса. Навпаки, він спробує знову відвоювати втрачені ним позиції як у Венесуелі, так і в регіоні, й, швидше за все, він підвищить свої ставки в грі, тобто Чавес ще більше посилить свою риторику й політику, щоб не допустити розколу серед своїх прихильників після своєї поразки в плебісциті.

Втім, мабуть, однієї лише звичайної риторики про класову боротьбу буде в цьому разі недостатньо: у Венесуелі не так вже й багато дійсно заможних людей, яких треба ненавидіти, а результати голосування на референдумі показують, що багато бідних верств населення підтримують демократію. Саме голоси, віддані цими бідними верствами населення, виявилися вирішальними й не дозволили Чавесу назавжди узаконити своє довічне правління. Багато бідняків не голосувало, й це фактично означало, що вони проти Чавеса. Опозиційні сили Венесуели будуть змушені визнати це й створити фронт, який об’єднає в країні різні політичні сили, в тому числі — й демократичні. Саме цьому фронту й доведеться займатися розв’язанням соціальних питань, забезпеченням законності та правопорядку, підтримкою балансу всередині суспільства, якщо опозиція буде сповнена рішучості обмежити владу Чавеса.

Після Чавеса результати референдуму найбільше засмутили, мабуть, президента Болівії Ево Моралеса. Поразка Чавеса зводить нанівець спробу Моралеса нав’язати своїй країні прийняття аналогічної поправки до Конституції, яка б узаконила право Моралеса бути переобраним на необмежений термін.

Більш того, наразі Болівія перебуває в стані ізоляції від інших країн у цьому глобалізованому світі. Вона зазнає фінансової скрути внаслідок невирішених спірних питань щодо газу, стосовно яких їй поки що не вдалося знайти рішення зі своїм великим сусідом Бразилією, традиційним покупцем болівійського газу. Моралес розраховував почати освоєння й видобуток природних ресурсів Болівії, спираючись передусім на абсолютний контроль Чавесом державних коштів Венесуели, а цього контролю Чавес міг би домогтися лише позбавивши Центральний банк Венесуели права вести самостійну політику й розпоряджатися фінансовими коштами.

Венесуела й Куба підтримують Моралеса, надаючи в його розпорядження такі потужні важелі, що дозволяють йому втримуватися при владі, як комунікаційні мережі, охоронці, військова допомога, транспорт і розвідувальна мережа. Але якщо Моралес буде, як і раніше, дотримуватися авторитарного стилю управління своєю країною, то він ризикує спровокувати в Болівії не тільки соціальний, а й територіальний розкол. У цьому разі зі складу Болівії можуть вийти багаті провінції, й не виключена можливість сполоху громадянської війни.

В Еквадорі президент Рафаель Корреа також прагне зміцнити свою особисту владу шляхом внесення поправок до Конституції країни. Корреа висловився в підтримку проголошеної Чавесом концепції «Соціалізму XX сторіччя», але він більш прагматичний і більш чітко виражає свої думки й прагнення, отже, він не буде ризикувати своїм майбутнім, зробивши ставку тільки на беззастережну підтримку Чавеса.

Втім, Корреа перебуває в більш вигідному становищі, ніж Моралес. На відміну від Болівії, яка не має виходу до моря, Еквадор може експортувати свою нафту через свої власні порти. Більш того, в Еквадорі є потужний приватний сектор. У цій країні, на відміну від Болівії, не так багато «сердитих людей» з поміж корінного населення, ів результаті Корреа може поступово «відійти» від осі Чавеса.

Проте на Кубі й у Нікарагуа склалася інша ситуація. Ідеологічні режими, що правлять в цих країнах, прагнуть переходу від марксизму до національного популізму. Президент Нікарагуа Даніель Ортега знов очолив країну, прийшовши до влади внаслідок демократичних виборів, маючи при цьому лише незначну більшість у парламенті. На Кубі перехід до нової політики залежить від відставки Фіделя Кастро й від передачі влади своєму братові, який спирається на військових, але не має політичної підтримки.

Для обох режимів, які правлять на Кубі й у Нікарагуа, підтримка з боку Чавеса має важливе значення: на зміну фінансовим вливанням, які в добу холодної війни надходили до Гавани й Манагуа з Москви, прийшли венесуельські «нафтодолари». І в обох випадках альянс із Венесуелою ґрунтується на більш широкому світовому альянсі (до якого входить також Іран), направленому проти США.

У разі поразки Чавеса найбільше виграв би соціал-демократичний блок Латинської Америки. Чавес вступив у відкриту боротьбу з президентом Перу Аланом Гарсія й з президентом Чилі Мішель Бачелет. Чавес втрутився в складні територіальні суперечки між Болівією й Чилі, а також між Еквадором і Перу, і надав підтримку Гарсія, супернику президента Перу на президентських виборах.

Що стосується Бразилії, то президенту Луїсу Ігнасіо да Сильва (Лула) більше не потрібно буде «стримувати» Чавеса, наблизивши його до себе, що було пов’язано з приєднанням Венесуели до торгової угоди MERCOSUR — регіональної торгової угоди, в якій провідну роль відіграє Бразилія. Президенту Луїсу Ігнасіо тепер треба буде виявити прагматизм і здоровий глузд, щоб правильно вибудувати свої відносини з Чавесом тепер вже в межах економічного союзу.

Але Лула разом із президентом Аргентини Крістіною Кіршнер досить розумні й чудово розуміють, що Чавес вже більше не визначатиме майбутнє Латинської Америки. І про це «потурбувалися» виборці Венесуели.

Карлос Перес ЛЛАНА — колишній посол Аргентини у Франції. Наразі віце-президент з міжнародних відносин Університету ХХI сторіччя в Кордобі, Аргентина, та професор Університету Торкуато ді Телла в Буенос-Айресі.