Президентський лаг

Нещодавно пропрезидентська партія «Єдина Росія» заявила про намір проголосити Володимира Путіна «національним лідером». «Ми зобов’язані за результатами виборів зберегти за Володимиром Володимировичем Путіним статус національного лідера», — заявив лідер «Єдиної Росії», спікер Держдуми Борис Гризлов, виступаючи з доповіддю на спільному засіданні Вищої ради та президії Генеральної ради партії «Єдина Росія». Він у черговий раз підкреслив, що парламентські вибори 2007 року за своєю суттю є загальнонародним референдумом на підтримку Путіна, який за конституцією не має права балотуватися у президенти на третій термін. «Роль Путіна як лідера і курс буде надійно гарантовані партією та її парламентською більшістю», — заявив Гризлов. Чи планує «Єдина Росія» наділити «національного лідера» якимись реальними повноваженнями, у партії наразі не повідомляють. Невідомо також, чи буде «національний лідер» довічною або змінною фігурою. Напередодні на сайті «Єдиної Росії» була опублікована стаття координатора партії з національної політики та взаємодії з релігійними об’єднаннями Абдул-Хакіма Султигова. Султигов пропонує створити інститут національного лідера як базового елемента «нової конфігурації влади» та принципової умови реалізації плану Путіна». Цей інститут, за пропозицією автора статті, повинен бути оформлений у «пакті громадянської єдності». Прийняти пакт може Громадянський собор російської нації, який «єдинороси» хочуть провести після президентських виборів.

КОМЕНТАР

 Андрій РЯБОВ , член Наукової ради Московського центру Карнегі:

— На мій погляд, можна створити структуру, яка зробить своїм гаслом ідею національного лідера. Але існують дуже великі сумніви відносно дієздатності самої цієї структури. За великим рахунком, у російських ЗМІ йде не стільки відкрита, а прихована в дусі старої радянської традиції полеміка між прихильниками третього терміну, які, передусім, аргументують свою позицію тим, що в сучасній політичній суперцентралізованій системі немає і не може бути місця для лідера, що пішов, яке дозволило б йому вже після відходу у відставку серйозно впливати на політику.

Після розгляду безлічі різних варіантів з приводу нової ролі та місця Путіна після відходу від влади стає все більш очевидним, що такого місця в суперцентралізованій, суперпрезидентській системі Росії бути не може. Чинні державні інститути не можуть слугувати забезпеченню ролі лідера. Я думаю, що все-таки ближчі до істини ті люди, які стверджують, що в російській політичній системі немає місця для такого роду перехідних структур, які б замінили лідера, який відходить із політичної арени. Сумнівно, щоб така роль, як національний лідер, виявилася дієздатною. Не видно цих інститутів. Немає у нас ні китайської конфуціанскої традиції, ні іранської традиції духовного лідерства. Зате є візантійська традиція, де лідер — це цар, бог, воєначальник, що поєднано в одних руках. Тим більше за конституцією президент — верховний головнокомандувач, а конституцію ніхто не скасовує. Тому я досить песимістично дивлюся на ініціативу національного лідера. Передусім тому, що вона погано піддається інституціоналізації, і в російській політичній системі, дійсно, не знаходиться такого місця, яке б з гарантією давало лідеру, що йде, ті ж самі можливості впливати на політичний процес, що й раніше.

Я ризикну припустити, що, швидше за все, існує більше шансів того, що буде обраний якийсь проміжний варіант. Наприклад, лідера партії, але без перебування на якихось державних посадах. У цьому випадку зберігаються реальні канали, що не несуть відповідальностi за державну політику, тим не менше впливати. Звичайно, варіант ризикований. Тому що реальні важелі управління будуть у руках президента і в меншій мірі у прем’єра. Другий варіант, про який також стали говорити останнім часом, щоправда, не дуже активно — голова Державної думи. Згідно з Конституцією, у перший рік Думу розігнати не можна. У той же час, Дума не несе відповідальності за політику уряду. З іншого боку, думська трибуна дає можливість відкрито виражати позицію відносно того, що робить президент і прем’єр.

Зараз Росія зіткнулася з досить серйозними економічними проблемами, які пов’язані з інфляцією. Широким народним масам важко зрозуміти, чому нафта коштує близько $100, але ціни зростають, хоча, здається, що громадяни Росії мають ставати багатшими з кожним днем. У громадській думці виникає досить неприємна реакція. З’являється дедалі більше публікацій і висловлювань політиків про те, що це може негативно позначитися на ході виборчої кампанії, передусім, не парламентської, а, швидше за все, президентської. Тому, напевно, президенту, що йде, тактично вигідно було б узяти паузу: подивитися, як все це буде розвиватися. Тим більше, що, на думку багатьох дуже авторитетних економістів, вжиті урядом заходи боротьби з інфляцією насправді приведуть тільки до сплеску інфляції, причому якраз у весняні місяці, а може, навіть в січні майбутнього року. І в цих умовах погоджуватися на роль якогось лідера чогось, тим більше, посідати якусь державну посаду у виконавчій владі дуже ризиковано. Адже від такого популярного президента, що має безмежні можливості, природно, відразу ж зажадають вживання ефективних заходів, якi поліпшать ситуацію. А за даної соціально-економічної ситуації, цього зробити просто неможливо. Тому що треба провести цілковито іншу економічну політику. Якщо взяти до уваги ці серйозні аргументи та ризики, що виникають, то, звичайно, більш доцільно перебувати десь збоку від цього всього. Позиція в Державній думі, з цієї точки зору, — непогана. Звичайно, це не дуже престижна посада в ієрархії влади, хоч офіційно четверта у державі. Але тим не менше він дає можливості, по- перше, постійно перебувати у фокусі публічної політики. По- друге, не відповідати за зобов’язання уряду і президента, яким і треба буде боротися з гіперінфляцією і водночас фокусувати на собі позитивні очікування. Це дає деякі тимчасові можливості для маневрування. Мені здається, такі проміжні варіанти або один із них, швидше за все, буде обраний.