Про нас

Рік після виборів загрожує перетворитися на рік протистояння Ющенка та парламенту... За надто нестійкої політичної системи, до якої призводить політреформа (республіка перестає бути президентською, але й не стає чисто парламентською, що дає кожній стороні підстави вважати себе дещо «вищою», Україна дуже швидко може прийти до повторення російської політичної ситуації, що склалася вже через рік після ГКЧП. Тоді в Росії теж було два центри влади — президент Борис Єльцин та з'їзд на чолі з Русланом Хасбулатовим, який намагався досягти кардинального обмеження повноважень президента (зокрема, права на згоду на призначення і відставки всіх ключових міністрів в уряді)... Спікер Ради Володимир Литвин, який став нинi «дещо помаранчевим», на хвилі революції при відповідному розвитку подій цілком може перетворитися для Ющенка в кращому випадку на Геннадія Селезньова, в гіршому — на Руслана Хасбулатова зразка 1992 — 1993 років.

Події в Україні являють собою революцію нового типу. Попередня хвиля революцій, що прокотилася Південною, Центральною та Східною Європою, а в 1991 р. охопила й СРСР, була спрямована проти тоталітаризму. Події в Україні — це революція, спрямована проти «імітаційної демократії»... Приклад України показує, що «момент істини» для пострадянських режимів настає при зміні лідера. У Росії цю проблему було вирішено за рахунок «призначення» Борисом Єльциним наступника і жорсткого контролю над виборами. Однак Україна відкинула російський шлях. Рано чи пізно й інші пострадянські держави можуть опинитися перед тим самим вибором — між реальною демократією та неприкритим тоталітаризмом. І цей момент може настати швидше, ніж здається. Було б наївним ідеалізувати Віктора Ющенка. Він і представники еліти, які підтримують його, є частиною правлячого класу України, що несе відповідальність за виникнення корумпованого капіталізму. Однак зацікавленість у демократичній легітимності, участь Європи у розв'язанні кризи і прагнення звільнитися від впливу Москви може примусити Ющенка та його команду до вироблення нових правил гри. Всі успішні демократичні революції являють собою компроміс між «антиістеблішментними» силами та елементами правлячого класу, які розуміють, що непоступливість не гарантує їм виживання.

Відкриття Людмили Янукович, зроблені в «революційному пеклі», відображають недовіру і нерозуміння, що їх відчуває більша частина української та російської політичної еліти стосовно помаранчевої революції... Самообман не покидає російську еліту в її розчаруванні Україною: вона виявила міжнародну змову проти Росії. Політолог В'ячеслав Ніконов, який входив разом з іншими російськими політтехнологами до команди Януковича, в київському повстанні народу вбачає лише питання грошей та технологій. Помаранчеві демонстранти сприймаються як підкуплений натовп, а не як народний рух. Колега Ніконова, Гліб Павловський, який очолює московський Фонд ефективної політики, вбачає у Києві «революцію кольору дитячої несподіванки». Депутати парламенту в Москві вже побоюються, що російська опозиція після виборів до Думи в 2007 р. також вийде на вулицю... Однак так швидко революція не дозріває... Процвітаюча економіка стабілізує позиції російського президента, рейтинг якого серед населення все ще становить 70%. Проте контроль триває, передусім, шляхом залякування еліти.

Дебати будуть проведені на Першому національному телеканалі в понеділок, 20 грудня. Вже приблизно зрозумілий сценарій цих поєдинків, точніше, тактика одного з опонентів — Віктора Януковича. Прем'єр-міністр, як і на минулих дебатах, виступить «новою силою», опозиціонером старої влади, ще більш жорстким, ніж раніше. Тепер Янукович не просто скаржиться на те, що коли він прийшов до влади, країна була убогою: наступник Кучми просто таврує ганьбою свого президента і пережитки його влади, до яких він відносить Віктора Ющенка. Самого Кучму Янукович уже до друзів не зараховує. Його штаб уже звинуватив чинного президента та його адміністрацію у прямій підтримці лідера опозиції Віктора Ющенка... Як стає зрозуміло, крім іміджу опозиціонера, Януковичу просто більше нічого не залишається — від нього справді відвернулася влада. Вслід за звільненням зі штабу Сергія Тігіпка про свій відхід від Януковича оголосила і його вірна прес-секретарка Ганна Герман. Герман висловила думку про те, що, будучи незалежною журналісткою, вона зможе принести більше користі Януковичу як кандидату в президенти. Однак що саме вона хоче зробити як журналіст, невідомо: нинi, за її словами, вона працює над створенням незалежної телекомпанії, а за два дні телекомпанію не зробиш.