Про особливості ізраїльського нейтралітету

Посол Держави Ізраїль в Україні Реувен Дін Ель не зрадив традиції цього Посольства, яке давно співпрацює з газетою «День». Перше й останнє інтерв'ю голова ізраїльської дипломатичної місії дав нашому виданню. І в розмові без мікрофона пан Ель, обговорюючи останні події в нашій країні, сказав, що тепер Україна краще розуміє, в якій ситуації перебуває Ізраїль, який постійно критикують за те, що він завжди відповідає на ракетні удари з боку сектора Газа і не хоче мирного розв’язання ізраїльсько-палестинського конфлікту. Дійсно, світові ЗМІ більший акцент роблять на подачі інформації про жертв ізраїльського удару, не повідомляючи про те, що зараз бойовики ХАМАС усе більше випускають ракет, які долітають до Тель-Авіва.

Оскільки ЗМІ теж мало висвітлюють офіційну позицію Ізраїлю щодо анексії Росією Криму і російської агресії на сході України, то розмова почалася саме з цієї теми.

«ОФІЦІЙНОГО ДЕРЖАВНОГО АНТИСЕМІТИЗМУ В УКРАЇНІ НЕМАЄ І НЕ БУЛО»

- Ми дружимо з обома державами (Україною і Росією. – Авт.) і допомагатимемо, де тільки можемо і чим можемо. Є люди, які називають Крим анексією, хтось говорить про звільнення й історичне приєднання. Ізраїль не висловив офіційної думки щодо цього з цілком зрозумілих причин.

Нам дуже важливо дотримуватися нейтралітету в цих питаннях. І доки, слава Богу, це вдається, бо обидві держави - Україна і Росія - дуже важливі і мають вирішальне значення для життєвих інтересів Ізраїлю і єврейського населення, яке живе в цих країнах.

Держава Ізраїль побоюється хвилі антисемітизму, яку з різних причин може спонукати цей конфлікт. Антисемітизм може стати відповіддю на позицію єврейських організацій, які мають на цю позицію право, бо самі євреї не нейтральні люди, а живуть або в Україні, або в Росії. Й антисемітизм може стати можливим. Я говорю не про побутові прояви, які були завжди, а про те, що він може стати легітимною картою в цій «грі». І ми зараз спостерігаємо такі сплески антисемітизму.

- В Україні?

- Ні. Не в Україні. Щодо антисемітизму в Україні я говорив три роки поспіль і продовжую це говорити зараз: офіційного державного антисемітизму в Україні немає і не було.  І коли ця хвиля піднімалася «на ура», не лише єврейськими діячами і організаціями, але були і спроби її обговорення у нас на державному рівні, ми такі спроби присікали і пояснювали всоте, що тут, в Україні, немає такого.

Як це не було важко, але нам вдалося в Кнесеті не дозволити підняти питання  антисемітизму в Україні на обговорення в одній із комісій парламенту. Адже це перше, що начебто дає легітимацію або підтверджує існування такого явища, що це питання обговорюється парламентом. Потім вже не можна сказати, що такого немає. А було дуже багато зацікавлених саме в тому, аби підштовхнути Ізраїль на такий безвідповідальний крок і підняти тему антисемітизму. Нам допомогло те, що не було приведено жодного доказу підтримки антисемітизму в Україні не лише державними, але навіть громадськими організаціями. Навпаки, прояви антисемітизму завжди присікалися. І навіть ті організації, які в свідомості українських громадян асоціюються з найрадикальнішими, офіційно заявили, що одним із головних їхніх пріоритетів є припинення антисемітських проявів тут, в Україні.

«У НАС, НА ЖАЛЬ, УЖЕ ВЕЛИКИЙ ДОСВІД Й У РОЗВ’ЯЗАННІ ВНУТРІШНІХ КОНФЛІКТІВ, І В ЗАЛУЧЕННІ ПОСЕРЕДНИКІВ»

- Ви говорите про нейтралітет. Але у всьому світі - в Німеччині міністр фінансів Шойбле, у Британії - принц Чарльз, у США - Гілларі Клінтон - порівняли Путіна з Гітлером за його дії щодо України. Чи немає у вас відчуття, що Ізраїлю потрібно прийняти одну із сторін, бо те, що робить зараз Путін щодо українців, нагадує те, що Гітлер робив щодо євреїв?

- Коли ми говоримо про нейтралітет, то це не в тому негативному сенсі, що нам не важливо, що зараз відбувається в Україні. У нас, на жаль, вже великий досвід й у розв’язанні внутрішніх конфліктів, і в залученні посередників. Кожен дивиться на це зі свого боку. І кожен має право на свою думку щодо будь-якої події. І кожен передовсім дотримується своїх власних інтересів. Коли йдеться про підтримку або думку, це вже менш важливо, адже головне - дія. Але будь-який конфлікт рано чи пізно треба якось завершувати. І ось тоді треба пам'ятати про нейтралітет. Можна буде потім порівняти, як діяла Європа й Америка, допомагаючи Україні у цьому конфлікті: санкціями, не санкціями. І потім подивимося, що робив Ізраїль.

«АРМІЯ СТВОРЮЄТЬСЯ З НАРОДУ, ДЕ Є ПАТРІОТИЗМ, ГОТОВНІСТЬ ЗАХИЩАТИ БАТЬКІВЩИНУ»

- Спочатку Захід закликав Росію припинити постачання бойовиків, озброєнь до України, а тепер тисне на президента Порошенка, аби той вів перемовини з Росією, а він продовжив антитерористичну операцію. Як ви оцінюєте дії Заходу в цьому конфлікті?

- У Європи є свої інтереси в цьому конфлікті, в Америки - свої. А в Ізраїлю своїх інтересів у цьому конфлікті по-справжньому немає. Неважливо, як у Європі називали раніше Путіна, закликаючи його до мирних перемовин. А з ким говорити?

Світ далеко не наївний, і всім зрозумілі рухи політиків, керівників, хто кого любить.

Краще дивіться на всі боки, але розв’язуйте свою проблему самі. Її не потрібно роздувати, а треба вибрати пріоритети і черговість у її розв’язанні. Ізраїль завжди звинувачують, що він робить не те, що треба, а те, що термінове. Але мені хотілося б побачити і Україну, яка розв’язує спочатку головну проблему. Її всі називають, це не секрет ні для кого, – це присутність диверсійних військових формувань з іноземними інструкторами, присутність терористів на території України. Потім, як після будь-якої війни, вже потрібно буде створювати, будувати, допомагати тим, хто постраждав. Але не буває, на жаль, війни без жертв - якщо це війна. Не буває війни без труднощів, без фінансових проблем тощо. А як ви розв’язуєте свою проблему – це кожен вже пише своїм почерком.  

- Ви говорили про готовність Ізраїлю допомогти Україні. Чи зверталися до вас Порошенко або інші українські керівники за допомогою, оскільки у вас великий досвід боротьби з тероризмом?

- Коли Порошенко був в Ізраїлі до президентських виборів – всі його зустрічі переважно були приватні. Я не знаю, що там обговорювалося.

А якщо я чую, як то кажуть: «допоможіть нам створити армію або навчіть нас боротися з тероризмом» – це пусті слова. Що таке «створити армію»? Армія створюється з народу, де є патріотизм, готовність захищати Батьківщину, любов до своєї країни. Не можуть приїхати експерти і створити армію. Експерт може навчити чомусь конкретному, скажімо, я можу когось навчити стріляти – і що, він піде стріляти? Можна навчити дуже конкретним прикладним речам, але армія – це все те, що криється за ними, це люди. Ніхто не може приїхати і створити комусь армію.

Що стосується боротьби з тероризмом. Тут немає жодних секретів. Візьміть в інтернеті будь-який ізраїльський досвід боротьби з тероризмом. Стільки-то людей, такі-то команди. Так давайте робити так само! Ні, це залежить тільки від тієї нації, від того народу, який здійснює боротьбу на ідеологічному або генетичному рівні. Навчити вас стріляти я можу за три тижні.

Тут треба говорити, що вам потрібно, оскільки ніхто краще за вас не знає, що тут відбувається, що потрібно робити армії, яка господар на цій землі.

ПРО КОЛОМОЙСЬКОГО І СТАВИЦЬКОГО

- Один із представників вашої нації, Коломойський, багато робить для того, щоб Україна зберегла незалежність. Як ви ставитеся до цього?

- Я скажу просто: Коломойський - громадянин України і не важливо, хто він: єврей, християнин чи араб-мусульманин. Все, що він робить, він робить як громадянин України. І у зв'язку з цим повинні оцінюватися його вчинки. Не інакше.

Якщо він чинить правильно, законно – прекрасно. Якщо він чинить неправильно - керівництво держави повинне його знімати. Якщо будь-який інший громадянин порушує закон, то його повинні карати. Тут не має жодного значення віросповідання або національність. Я завжди говорив: ти можеш бути євреєм, де ти хочеш, але ти є громадянином тієї країни, у якій живеш, і повинен дотримуватися її законів.

 - А Ставицького Ізраїль видасть, якщо буде відповідний запит від українських органів?

- Я чув про цю історію зі Ставицьким, але я не знаю, чи приїхав він до Ізраїлю. Він міг приїхати - у нас немає віз. Але чи має він якісь претензії на громадянство і наскільки вони вагомі - складно сказати. У мене немає жодного підтвердження про його ізраїльське громадянство. І зазвичай такі відомості не публікуються. Це його особиста справа, громадянином якої країни він хоче бути. Але навіть якщо він громадянин, це не означає, що він перебуває в нашій країні. З ізраїльським громадянством він може бути в будь-якій країні світу.

Якщо держава подає прохання про видачу злочинця, в міністерстві юстиції це обговорюється. Відповідно до міжнародного права, може бути розглянуте питання про чиюсь видачу. І ситуація може бути різна. Наприклад, сторони домовляються: давайте свої претензії, він наш громадянин, ми його судитимемо самі. Або він передається. Ми ставимося до цього питання серйозно.

            «Є ДЕСЯТКИ ВАЖЛИВИХ ПРОЕКТІВ, ЯКІ МИ РЕАЛІЗУЄМО СПІЛЬНО, ДІЛИМОСЯ ДОСВІДОМ»

- До роботи в газеті «День» я майже шість років висвітлював оборонну сферу. І я знаю, що тоді був інтерес до співпраці між нашими оборонними підприємствами. Як зараз виглядає ситуація, чи розвиваються відносини у цій галузі?

- На жаль, я не можу говорити, про жодну велику розробку, про жоден спільний проект в оборонній промисловості за весь час перебування тут. Окрім космосу, про який ви писали колись, це, справді, поле для діяльності. Але до нього треба добре підготуватися, «притертися», перш ніж починати робити щось.

Що стосується решти оборонної промисловості... Не забувайте, що ваша армія упродовж 50-70 років була орієнтована на радянські стандарти. Змінювати це чи разом розробляти щось нам дуже важко. Не тому, що ніхто цього не хоче. До речі, це може бути взаємовигідно. Якщо взяти такі теми технологічної військової співпраці, як космос, як ми говорили, то це справедливо. Але ось створення танків, наприклад: у нас вони свої, у вас свої. Або співпраця в авіаційній промисловості: там, крім дрібних проектів, вона не завжди доцільна. Та й не завжди потрібна.

Є десятки інших важливих проектів, які ми реалізуємо спільно, ділимося досвідом.

- Можете розповісти про них?

- Я можу згадати медичний Діагностичний центр у Вінниці, який цікавий навіть не самою будівлею і тим обладнанням, яке ми «напхали» туди. В Україні є багато заможних людей, які можуть побудувати такий же приватний центр. Ми зробили по-іншому - я говорю про цей Центр - там вся ідея була в тому, що весь цей Центр з його медичним персоналом працюватиме і вдосконалюватиметься за нашими вимогами. Лікарі Діагностичного центру у Вінниці працюють за специфікою і вимогами до них ізраїльського Міністерства охорони здоров'я. Тобто, вони повинні писати статті, розвиватися, проходити курси підвищення кваліфікації раз на три роки. І в цьому вся різниця між нашою і вашої медициною. Наші лікарі зобов'язані розвиватися і вдосконалюватися. Ваше держава погодилася з тим, що українські лікарі, які працюють у вінницькому Центрі, удосконалюватимуть свій професійний рівень за наш рахунок. Ми все це робили для того, щоб допомогти вам підняти медицину, а не просто створити ще одне місце, де люди можуть зробити рентген.

Візьмемо сільське господарство. У вас є багато різних кліматичних зон: степи, ліси. У вас вдосталь і води, і землі. У вас навіть немає потреби в тому, щоб створювати ті технології, без яких сільське господарство в Ізраїлі не може існувати. Але ми прийшли сюди зі своїми технологіями крапельного зрошення та очищення води, і сьогодні в херсонських степах вирощують ту продукцію, про яку не могли навіть думати.

Або ще одна сфера - тваринництво. Чому у нас корова дає 40 літрів молока на день, а у вас 4-6? Це просто знання, у що потрібно вкладати. Ми невелика країна, щоб експортувати сотні тонн пшениці. Навпаки, ми її купуємо. Але ми можемо збільшити надій з однієї корови в десять разів, бо у нас для цього є технологія. З цією метою тут проводяться семінари, зокрема й щодо того, як створювати тваринницькі комплекси. Я розумію, що це не величезні проекти, але це змінює весь підхід до сільського господарства.

Багато проектів не є державною допомогою, а є відкриттям дверей для роботи в Україні. Загальновідомі компанії, які завдяки простим лічильникам і насосам збільшують тиск води в кранах. Це одна з проблем тут. Крім того, ми пропонуємо проекти опріснення та очищення води. Вам у Києві опріснювати нічого не треба, а от очищення води потрібне.

«БІЗНЕС-КЛІМАТ НЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ ЗА ТИЖДЕНЬ АБО МІСЯЦЬ...»

- Мені говорили, що в Києві вам не вдається реалізувати проекти саме з очищення води. І зараз не вдається, бізнес-клімат у нас так і не покращився?

- Бізнес-клімат не змінюється за тиждень або місяць. Бізнес-клімат змінюється тоді, коли держава змінює свої закони або, інакше кажучи, доводить їх до прийнятного зрозумілого рівня закордонних бізнесменів. Є певні речі, які за законом можуть мати місце в Україні, але вони давно неприйнятні для західного бізнесу. Це виражається в тому, що деякі бізнесмени, які хочуть взяти участь у якихось проектах, просто розгублені.

Я не кажу про афери, які бувають і тут, і у нас. Але є якийсь кодекс, звід законів, якісь поняття в галузі підприємництва, які потрібно ввести. Я знаю, що це робиться.

Друге, це знайти капітали для державних проектів. Жоден великий бізнесмен, наскільки я знаю, не готовий витягувати свої гроші з кишені, приносити їх у бізнес, а потім чекати, коли вони окупляться. Це все повинно регулюватися якимось фінансовим законодавством.

Найбільш яскравий приклад - це кредитна лінія, яку ми намагаємося створити третій рік.

- І не вдається, чому? Адже зараз новий уряд.

- До речі, саме старий уряд запросив цю кредитну лінію. І з нашого боку зроблено було все, але у вас почалися проблеми.

Суть кредитної лінії в наступному. Одна держава, наприклад Ізраїль, на прохання української сторони виділяє багатомільйонну суму на національні проекти в Україні.

Наша держава напружилася і зібрала цю суму. Далі має підписуватися фінансовий протокол, щоб національний проект, під який береться позика, підтверджувався обома сторонами. І при цьому державні гарантії має дати й уряд України, а не якийсь окремий банк. До того ж при гарантіях обох держав можна буде бути впевненим, що побудований проект буде в потрібних руках і функціонуватиме як треба.

І ось упродовж  трьох років найголовніша проблема - це державні гарантії України. Їх немає. Зараз ми знову почнемо цим займатися. Бо немає нічого більш вигідного, більш зближуючого, ніж коли бізнесмени з обох боків витягують гроші практично для держави.

Я переконався, наскільки бізнес-клімат (це красиве слово) може псуватися, коли багата людина - власник великого ізраїльського банку, який займається різними проектами, підписав угоду на кілька мільйонів доларів (я говорю про це відкрито, бо звертався до президента Януковича), а його просто «взули» й послали подалі. Він судився у Стокгольмському суді. Є його рішення щодо відповідальності української сторони. І ніхто не звертає на це уваги. Зараз цей чоловік втратив кілька мільйонів доларів. Для нього ця сума, щоб ви розуміли, пане Сірук, це те ж саме, що я взяв у вас 10 грн і не хочу повертати. Це приблизно такі масштаби. Але ця людина, якій 97 років і яка зізналася: мене розвели, як дитину, за мить, - а я три роки цим займаюся - на всіх міжнародних форумах заявляє: «Ви збираєтеся вкладати гроші в Україну? Вони мене там обвели навколо пальця». Це особиста образа, справа не в грошах.

- Згоден, що чесність важливий капітал...

- Так, це важливий капітал у людей тих поколінь, які звикли домовитися, потиснути руки, перекинути мільярди і знати, що все буде нормально. Ось із такого рівня, коли вони стикаються з цим новим світом і розуміють, що тут усе, що сталося, прийнятне і навіть ніхто не обурюється... І це йому було особливо прикро.

«У НАС ВИНИКЛИ ТРУДНОЩІ, БО У НАС «АНЕКСУВАЛИ» НАШОГО ПОЧЕСНОГО КОНСУЛА, ЯКИЙ ЖИВЕ В КРИМУ»

- А що з вашими проектами, які ви планували тут, у Києві, реалізувати, що вдалося зробити?

- Якщо говорити про кредитну лінію, все, що залежало від нашої сторони, ми довели до пуття. Я сподіваюся, що це затримується трошки, поки прийде новий парламент.

Найцікавіший і найправильніший проект - це соціальна підтримка пенсіонерів. Пенсійна угода. Я з гордістю можу сказати, що за рік ми довели до завершення те, що робилося вісім років. Є угода, є додаток - усе це підписано главами наших держав. Але різниця ось у чому: у нас упродовж тижня ця угода була ратифікована, а тут у Раді вона лежить другий рік.

Тепер цю угоду потрібно забрати з Ради, знову провести через усі міністерства. І знову це піде до президента, який порекомендує Раді її прийняти. Останній раз, коли ми це робили, я не брешу, ми сиділи у президента і молили його: витягни цей папірець і підпиши, і надішли в Раду. Він підписав. І в Раді почалося обговорення і застрягло.

Ще є мій проект, який здійснено. Ось наша книжка на полиці - про синагоги в Україні.

- Ви мені її підписали.

- Зараз випускається другий том. У нас виникли труднощі, бо у нас «анексували» нашого почесного консула, який живе в Криму.

- Може, йому переїхати в Херсон?

- Це людина, у якого все життя зав'язане там. Знову ж таки ми не визнаємо анексії Криму. Але ми і не виявляємо протесту. Але, якби підписали продовження його повноважень у Криму, тоді б ми визнали.

Розумієте, легко порушувати питання, але кожен крок має бути виваженим.

- А рішення Путіна було не виваженим?

- Якщо ви запитаєте мене без мікрофона, я можу сказати все, що я думаю про це (сміється).

«РАНІШЕ Я НЕ ХОТІВ У ВІДРЯДЖЕННЯ, ТЕПЕР Я НЕ ХОЧУ ЇХАТИ ЗВІДСИ»

- Тоді розкажіть про ваші враження за три роки перебування в Україні?

 - Мені важко говорити про це. Я відчував себе як удома. Тут у мене не менше друзів, ніж в Ізраїлі. Ця дружба, яка триває вже в новій епосі, з 1990 років, і підтверджується щодня. До мене додому приходять з дружніми візитами, ми дружимо сім'ями. Раніше я не хотів у відрядження, тепер я не хочу виїжджати звідси. Я говорю цілком серйозно.

- А які спогади ви заберете з собою в Ізраїль?

- Є дуже важлива річ - в Україні не було місця, в якому б я не побував, окрім Івано-Франківська. Я познайомився особисто з усіма мерами міст і керівниками областей: починаючи від Луганська, Донецька, Дніпропетровська до Одеси тощо.

«МОЯ ПОЇЗДКА НА ВОЛИНЬ ПРИНЕСЛА МОРЕ ЗАДОВОЛЕННЯ»

- А що ви скажете про Волинь? Ось я з Волині, у нас був лікар Крам і його всі поважали. Коли я приходжу на цвинтар своїх батьків у селі - бачу багато єврейських прізвищ, яких не знав...

- Волинь, все що пов'язане з Польщею і Другою світовою війною, окрім Львівської області, була одним із центрів єврейського життя. У деяких містах більше половини населення були євреями. Вони всі зникли, і це дуже сумно. Але моя поїздка на Волинь принесла море задоволення. Наприклад, я дуже задоволений поїздкою до Луцька. На Волині дуже діяльні люди. Волинь дуже дружить з Європою, зокрема Польщею. Я сподіваюся, що Волинь буде дружити і з Ізраїлем. Вони роблять це дуже розумно і виважено: не кричать на кожній площі, як і що будуть робити. Їм треба було модернізувати систему каналізації - це дуже затратний проект - вони отримали гроші і займаються цим.

- І, може, з озером Світязь здійснити якийсь проект - за Союзу там космонавти відпочивали?

- Ви порушуєте дуже правильну тему туризму та реабілітації, але я думаю, що до неї ми ще не дозріли. Свого часу я пропонував подібне Львову, Закарпаттю та Прикарпаттю. На відміну від американців для громадян Ізраїлю Україна - це не якийсь темний ліс. Вони прекрасно розуміють всі принади оздоровчих центрів, природу Карпат. Підняти це приватно неможливо, тому я запропонував наступну схему. Ми знаходимо компанію, яка займається медичною страховкою і яка створює спеціальні поліси для громадян України та Ізраїлю. Вона ділиться на дві частини і є привабливою. Але у нас страхову компанію не можна відкрити на кожному розі. У нас страхова компанія подібна до банку.

З ізраїльського боку вже є зацікавленість у створенні цих полісів. Що цей поліс дає українському громадянинові? За близько 200 грн на місяць поліс забезпечує медичне обслуговування в Ізраїлі. Громадянам Ізраїлю немає сенсу пропонувати медичне обслуговування в Україні, але їм можна запропонувати реабілітацію, відпочинок. І це теж за певну суму. Але доки ваше законодавство такого типу, то це дуже важко.

- Вам важко залишати свій пост. Де будете працювати далі?

- Там, де я працював завжди. Повертаюся на те ж місце: управління ізраїльськими портами.

«НІДЕ НЕМАЄ ТАКОГО ПОНЯТТЯ, ЯКЕ З'ЯВИЛОСЯ У ВАС: ПРИВАТНИЙ ПОРТ»

- І що ви можете сказати про українські порти?

- Немає в Україні такого порту, в якому я б не бував. У вас система зовсім інша. Портова промисловість - одна з найскладніших. Це пов'язано з проблемами і грошима, які вкладає держава. Ніде немає такого поняття, яке з'явилося у вас: приватний порт. Що це таке «приватний порт»? Порт - це стратегічний об'єкт. А стратегічний об'єкт не може бути приватним. Наприклад, навіть якщо є приватний причал: хоча він і коштує мільярди, він може бути зданий в оренду тому, хто його експлуатує на певний термін часу. Море ніхто не має права купувати.

Порти повинні розвиватися - це нові причали, технології тощо. Це коштує шалених грошей, але це і прибуток, навіть на рівні держави. Зараз в Ізраїлі є пропозиції розвивати порти з допомогою PPP - Publicprivatepartnership. Це означає, що якщо ви хочете володіти портом, то держава проводить тендер, ви вносите свої пропозиції. Йдеться про певні території. Держава говорить, що запланує те, що буде побудовано в порту. Це - програмні роботи, які тривають 3-4 роки. Потім йде обговорення вартості та періоду оренди 25-50 років. Наприкінці цього періоду держава отримує новий причал, який коштує 3-4 млрд доларів. Я будував такий. За ці 25-50 років ви можете повернути свої гроші, а якщо добре дивилися за портом і розвивали нові технології, то всі розходяться задоволені. Але це дуже складна схема, фінансові розрахунки, саме будівництво.

ПОБАЖАННЯ НАСТУПНИКОВІ: «ДЕ Є МОЖЛИВІСТЬ, ПОТРІБНО ЩОСЬ ЗРОБИТИ, РОЗВИНУТИ НА БЛАГО УКРАЇНИ»

– Відомо, що вашим наступником буде Білоцерківський. Можете сказати декілька слів про нього?

– Я з ним спілкувався, на жаль, лише по телефону. Можу сказати тільки найкраще: він кадровий дипломат, говорить російською, займається переважно економічною тематикою. Зараз він начальник відділу в дуже складному економічному регіоні: Індія, Китай. Він був другим номером у тій же Індії, також працював у Сінгапурі. Він дуже приємна і розумна людина, з якою можна дуже добре працювати. Жаль, що мені не довелося навіть із ним познайомитися обличчям до обличчя. Всі його знають, я поганого слова про нього не чув. Ми щодня говоримо по телефону, і я думаю, що це - вдале призначення.

– А які побажання ви йому передасте?

– Насамперед – обов'язково зберегти ту команду, яка є в посольстві. Це найбільша цінність – місцеві співробітники і ті молоді дипломати, яких ти встиг виховати сам. Я залишаю йому в цьому плані дуже хороший спадок. По-друге, є речі, які потрібно закінчити. І весь час бути пильним: де є можливість, потрібно щось зробити, розвинути на благо України.

– І щоб він перше інтерв'ю дав газеті «День».

– Це я йому напишу передовсім. Я не бачу жодних причин, щоб «ні».