Про пробудження Європи

На цьогорічних виборах до Європейського парламенту найбільше місць здобула Європейська народна партія (ЄНП), яка за свою суттю є консервативною політичною силою. З ініціативи глави цієї партії Вільфріда Мартенса 2007 року в Брюсселі було засновано Центр європейських досліджень, який являє собою політичний фонд ЄНП на європейському рівні та мозковий центр ЄС.

На з’їзді Європейської народної партії в Дубліні 5—6 березня було ухвалено рішення про перейменування цієї організації-фонду на Центр європейських досліджень імені Вільфріда Мартенса (далі в тексті — Центр Мартенса). Тепер у логотип цього Центру було додано літеру М, яку вінчає верхня частина п’ятикутної зірки. До Центру входить 29 дослідницьких центрів із країн ЄС, які підтримують консервативні погляди. Зрозуміло, що ЄНП і надалі залишатиметься впливовим гравцем у політиці ЄС.

Але виникає запитання: чи збереже нове керівництво ЄС разом з парламентом прихильне ставлення до України? Як має Європа реагувати на дії Росії, які спричинили кризу на сході України? Щоб отримати інформацію з перших вуст, кореспондент «Дня» побував у Центрі Мартенса в Брюсселі й поспілкувався із заступником директора Роланом ФРОЙДЕНШТАЙНОМ.

«СЕРЕД ВЕЛИКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ САМЕ ЄНП НАЙБІЛЬШ ВІДВЕРТО ВИСТУПАЛА ПРОТИ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ»

— Зараз у Європейському парламенті завершується процес формування фракцій та керівництва. Нас в Україні цікавить, чи буде цей найвищий законодавчий орган євроспільноти налаштований на підтримку європейських прагнень України, так само як і попередній парламент?

— Гадаю, в цьому питанні буде спадкоємність. Парламентам завжди легше підтримувати демократичні рухи за кордоном, аніж окремим урядам, тому що парламенти більше роблять акцент на цінностях, демократії. І це добре.

Уряди іноді більше роблять акцент на realpolitik. Але всередині Європейського парламенту між великими групами також існують певні розбіжності щодо України і щодо реагування на агресію Росії. Так, серед великих політичних партій саме Європейська народна партія найбільш відверто виступала проти російської агресії, тим часом як соціалісти іноді вагалися щодо того, щоб відкрито критикувати Росію та відкрито підтримати українських демократів у їхніх зусиллях зі стабілізації ситуації в країні.

— Але в цьому Європарламенті присутня досить велика група євроскептиків. Як це може вплинути на позицію цього органу щодо України?

— Справді, популістів значно більше в цьому парламенті, аніж у попередньому, але вони не задаватимуть тону. Вони не матимуть вирішального впливу на порядок денний. Однак дивним феноменом є те, що деякі з цих партій, особливо правих, втім, і крайніх лівих — теж — неабиякі друзі пана Путіна. Ми маємо нове зближення в Євросоюзі між крайніми лівими та крайніми правими, і обидві ці сили погоджуються щодо розуміння дій Путіна. Як на мене, це виглядає досить дивно, та коли справді подивитися на цю нову ідеологію євразійства Олександра Дугіна, то це має сенс, позаяк найбільшим ворогом євразійства є ліберальна демократія і першорядним опонентом крайніх правих та крайніх лівих у Європі є ліберальна демократія, тому вони мають спільного ворога.

— Можливо, ви чули про те, що Дугін під час виступу в одному з московських університетів сказав, що українців треба убивати. Чи повинна Європа реагувати на це?

— На жаль, ніхто його всерйоз тут не сприймає. А я гадаю, що повинні. Два роки тому я також міг би сказати: не звертаймо уваги, він, очевидно, потребує психіатричного лікування. Але стає вже очевидним, що його роль суттєво зростає, елементи його ідеології стали складовою офіційної доктрини Кремля, що виразно простежилося в промові президента Путіна перед федеральними зборами 18 березня, тому цього діяча слід сприймати серйозніше. Я вважаю, що це не лише прикрий факт, а насправді небезпека для свободи в усьому світі, що цей божевільний насправді є консультантом, важливим елементом у мисленні Володимира Путіна.

«РЕАКЦІЯ ЗАХОДУ НА ЗОВНІШНІ ЗАГРОЗИ ЗАВЖДИ БУЛА ПОВІЛЬНОЮ»

— Чи розуміють у Європейській народній партії це і чи знаходять спосіб, як цьому протидіяти?

— Я думаю, ми поступово прокидаємось. Це потребуватиме від нас певного часу. Це класична реакція Заходу, ліберальних демократій на зовнішні виклики й загрози, і вона завжди була повільною. У 1930-х люди реагували вкрай повільно на Гітлера. Я не порівнюю Путіна з Гітлером, але порівнюю реакцію західних демократій на зовнішню загрозу та фундаментальний виклик.

І те ж саме відбувається сьогодні. Заходу знадобився деякий час, щоб увійти в режим холодної війни і реагувати на новий радянський виклик після Другої світової війни. Напевно, нам буде потрібен певний час, щоб звикнути до того, що попереду у нас тривала конфронтація.

— Як ідеї ліберальних демократій можуть перемогти у даному випадку?

— Я хотів би зробити наголос на трьох пунктах: маю на увазі стримування путінської Росії, зміцнення союзу й відновлення Альянсу, а також Європейського Союзу і Трансатлантичного союзу. Тому стримування путінської Росії передбачає, найперше, підтримку демократичної України. За останні кілька місяців стало абсолютно очевидно, що більшість українців бажає жити в нормальній сучасній європейській країні. Ось і все, чого вони хочуть. Тому, якщо це спрацює на дружніх відносинах з Росією — чудово! Але Росія, схоже, виступає абсолютно проти цієї ідеї, і саме тому Росія стала таким ворогом більшості українського народу. І ми повинні підтримувати цих людей у їхній боротьбі, ми повинні надавати фінансові кошти, консультування, допомогу зі зміцнення верховенства права, функціональної ринкової економіки в Україні. На мою думку, ми також повинні надавати і військову допомогу. Це не означає відряджання солдат, але ми, звичайно, повинні зробити все від нас залежне для зміцнення українських збройних сил. А це навчання, логістика та інші види підтримки.

— А як щодо надання перспективи членства?

— Якби я вирішував тут, то сказав би: в принципі, ми повинні дати тверду перспективу членства. На жаль, щодо цього немає консенсусу серед держав-членів Євросоюзу. Існує ще багато держав-членів, особливо в Західній Європі, Франція, Бельгія, які навіть не хочуть говорити про членство. Наразі компроміс між скептиками і прихильниками перспективи членства для України полягає в тому, щоб сказати, що Угода про асоціацію — це не останнє слово. Тобто вони змогли домовитись щодо такої формули. Це означає, що можна очікувати більшого. На жаль, я не думаю, що в цій ситуації ми можемо йти далі в Євросоюзі. Я хотів би, щоб могли.

ПРО КАДРОВІ РІШЕННЯ

— Чи не могли б ви пояснити, чому Кемерон виступає проти призначення Юркера на посаду президента Єврокомісії та одним з аргументів називає те, що це людина 1980-х років?

— Девід Кемерон і багато інших людей вважають, що Жан-Клод Юнкер не підходить на цю посаду. З іншого боку, ЄНП, яка виграла вибори і набрала найбільшу кількість місць у парламенті, висунула свого кандидата. Це означає, що Жан-Клод Юнкер — наш кандидат, він має великий досвід. Він являє собою свого роду золоту середину в політичній родині Європейської народної партії, а також золоту середину в Європейському Союзі. Звісно, є хороші аргументи на його користь, деякі люди вважають, що є хороші аргументи проти нього. Але я думаю, врешті-решт, наступного тижня ми побачимо, що його буде номіновано Європейською Радою. І пояснити це доволі просто. Якщо поглянути на плеяду сил (парламент, Європейська Рада, держави-члени, політичні партії), то в цьому сузір’ї ніхто, крім Жан-Клод Юнкера, не матиме більшості в Європейській Раді і парламенті. Це моє припущення.

— А хто може стати президентом Європарламенту, на вашу думку?

— Цього я не знаю. Тут може бути продовження угоди, яку ЄНП мала з соціалістами упродовж останніх трьох каденцій парламенту. Так завжди було, що дві великі групи розділили п’ятирічний термін на два з половиною роки, і відповідно посаду президента парламенту по черзі обіймали соціаліст та християнський демократ.

Скоріше за все, таке рішення ухвалить сам парламент, і на це не зможуть вплинути держави-члени. Але ще є два дуже цікавих кадрових рішення, які необхідно ухвалити. Це посада Верховного представника з питань зовнішньої політики та безпеки, що вирішуватиметься тільки країнами-членами ЄС. Окрім того, лише в компетенції держав ЄС призначення президента Європейської Ради. Це рішення також ухвалюватиметься без парламенту.

І тепер може статися так, що ці обидві посади можуть обійняти соціал-демократи в обмін на підтримку соціал-демократами Юнкера на посаду президента Європейської комісії. Хоча цілком імовірно, але я не впевнений у цьому, одну з цих посад обійме соціаліст, а іншу — представник ЄНП або, можливо, якась третя особа не з цих двох політичних сил.

— Кажуть, що Сікорський може стати Верховним представником із питань зовнішньої політики та безпеки.

— Певна річ, він має підтримку польського уряду, але я не можу сказати вам, які у нього шанси. Я знаю, що він зацікавлений у цій посаді, він вивчав французьку минулого літа й витратив на це багато грошей. Він говорить хороші речі про Францію, що теж нове для нього. Отож, є явні ознаки його зацікавленості.

— А як щодо президента Європейської Ради? Хто має хороші шанси замінити Хермана ван Ромпея?

— Хто може стати президентом Європейської Ради? Обговорюють кандидатуру прем’єр-міністра Данії Хелле Торнінг-Шмідт, котра є соціалісткою. Спочатку вона була не дуже успішною у власній країні, але за опитуванням громадської думки її рейтинг у Данії дещо зріс. Вона молода, динамічна жінка, і її можна вважати цілком вірогідним кандидатом на цю посаду.

«ШТАЙНМАЄРУ ВАЖКО ПОЗБУТИСЯ ВЛАСНИХ ІЛЮЗІЙ ЩОДО ТАК ЗВАНОГО ПАРТНЕРСТВА ЗАДЛЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ РОСІЇ»

— Чи є припущення щодо того, хто може обійняти посаду європейського комісара з питань розширення?

— Чесно кажучи, поки ще зарано робити спекуляції щодо призначення окремих комісарів. По-перше, потрібно вирішити питання про президента Єврокомісії, а потім Верховного представника і президента Європейської Ради, а тоді вже розглядати кандидатури окремих комісарів. Гадаю, ми не знатимемо про склад Єврокомісії до вересня.

— Днями міністр закордонних справ Німеччини Штайнмаєр знову заявив, що Європа може бути розділена через українську кризу, і закликав Росію та Україну до переговорів. Чи вважаєте ви позитивом заяву Штайнмаєра, зважаючи на те, що Росія стосовно України виступає агресором і це фактично визнає весь світ?

— Штайнмаєру важко позбутися власних ілюзій щодо так званого партнерства задля модернізації Росії. Будь-хто міг би сказати йому багато років тому, що це дурниця. Ну, а тепер, я гадаю, він і сам це зрозумів. Але це болісно. Втім, попри заяви Штайнмаєра про те, що він — реаліст, у нього й досі є якісь ілюзії щодо довгострокових цілей Росії та Путіна, російської правлячої верхівки. Я все ще вірю, що він хапається за кожен шанс, вважаючи, що Росія зараз злазить з дерева і знову стає конструктивною. Я ж вважаю, що цього не відбудеться з тим хлопцем, який керує в Москві. Але так, Штайнмаєру доведеться зрозуміти це на власному досвіді.

«ВИ ПОВИННІ РЕАГУВАТИ ВІЙСЬКОВИМИ МЕТОДАМИ»

— І як, на вашу думку, може і повинна вирішитись українська криза, щоб в Україні відновилася стабільність, контроль влади над східним регіоном, де зараз діють терористи з новітнім російським озброєнням, які себе називають проросійськими сепаратистами?

— На мою думку, дуже важливо цими днями і протягом найближчої пари тижнів здобути чітку військову перемогу над терористами і сепаратистами на сході України. Це має бути висхідною точкою. Так можна вести переговори, але на землі має бути військова перемога. Це не усуне повністю терористів, вони ще залишатимуться, але вже будуть набагато ослаблені. Мабуть, той факт, що Росія тепер насправді переправляє через кордон сепаратистам бойові танки і важке озброєння, є ознакою того, що вони програють. Напевно, вони відчувають, що вскочили в халепу і, до того ж, не користуються підтримкою більшості місцевих жителів. Відтак український уряд повинен залишатись на твердих, переконливих позиціях. Я не належу до тих, хто закликає всі сторони до стриманості, я думаю, що це нонсенс. На мою думку, зіткнувшись з абсолютною жорстокістю терористів на сході, ви повинні реагувати військовими методами. І те, що український уряд робить зараз, — абсолютно вірно, і я можу тільки підтримати його в цьому. І тоді ви зможете домовлятися з позиції сили. Справді, має бути ухвалено щось на зразок угоди про відносини між регіонами та столицею, і про все це можна вести переговори. У цьому немає жодних сумнівів. Чесно кажучи, велике розчарування на сході — таке саме, як і на заході: тут і корупція, державна адміністрація, яка не дбає про людей, загальна економічна ситуація, яка зазнає стагнації в Україні протягом тривалого часу. Проблема в тому, що на сході це розчарування часом набирає проросійських обертонів. Таким чином, ці проблеми мають бути вирішені, і водночас, на мою думку, необхідно переглянути адміністративну структуру України. І це добре. Але найперше тут потрібна військова перемога.