Про вплив російської політичної еліти на передвиборну ситуацію в Україні
Вождь (ЛДПР) та співвожді розмовляють зрозумілим стьобом, більш доступним для народу, ніж навіть твори наших визнаних сатириків і гумористів. Не кажучи вже про політиків. Якщо не відмахуватися від Жириновського та Митрофанова, як від дурників, виявляється — саме «папуги від ЛДПР» виконують у Федеральному Зібранні безцінну роль міського божевільного, який іноді єдиний може висловити з конкретного питання ту правду, яку ніби всі знають, але мовчать, і народу вона просто недоступна. Причому Жириновський, який кидає в помічників факси, цілком здатен надати фракційну трибуну «вождеві №2» Митрофанову — це в країні, де, починаючи з президента й до самого мікроскопічного дворового фюрера, ніхто не терпить поруч із собою особистості.
Ось що ми, наприклад, взяли з прес-конференції 23.06.99, коли Жириновський був у Страсбурзі й від імені фракції виступав Митрофанов (з урахуванням невиправленої прямої мови). Про можливий вплив російської політичної еліти на хід виборчої кампанії в Україні.
Усе залежить знову від того, про що я казав, яке місце ми собі бачимо у світі. Якщо серйозне, то, звичайно, ми повинні найактивнішим чином займатися виборами, зокрема й в Україні, і в Ризі, і в інших місцях.
Але, мені здається, російський політичний істеблішмент з собою не може розібратися, а Україною взагалі мало цікавиться. Мені здається, що російський чинник меншу роль буде відігравати на цих виборах, ніж він відігравав на минулих, завдяки чому Кучма прийшов до влади. Там уже буде, так би мовити, боротьба угруповань. Угруповання за ці роки оформилися, й це буде просто боротьба угруповань визначених, владних, за якими сили. І мені здається, що тут великі шанси залишитися у Кучми є насправді. Він зробив усе, щоб усіх розколоти, комуністів. Усі технології ці відомі, так би мовити, розколов комуністів, зрозумілу комбінацію там зробили з Морозом, там, ну, загалом, усіх розсували у ніші, а одного пасажира взагалі вибили з країни, найбільш серйозного, просто про кого Кучма знав, що в нього стільки грошей, що він зможе претендувати на президентство, його вибили просто військово-адміністративним шляхом, поліцейським. Ну, й усе, ось так розкидали. І, я гадаю, що в нього є шанси обратися на президента.
Але тут треба ще одну річ враховувати, що, до речі, на тих виборах я, наприклад, підтримував Кравчука. Це мало хто розумів. Я, наприклад, був упевнений, що якби Кравчук залишився, то шансів розколу України було б набагато більше, що нам вигідніше, звісно. Тобто провалля між «западенцями» та «східниками» посилилося б, якби залишився Кравчук. Нам треба було підтримувати Кравчука. Але ми ж дурні. Ну, ми, я маю на увазі офіційна, так би мовити, Росія, возили валізами гроші цьому самому Кучмі, це з неопублікованих нотаток Коржакова. От якби він усе опублікував, він би розповідав, як возили гроші туди валізами і як на собі він тягав Кучму, тому що той лика не в'язав.
А наші думали як: о, директор заводу «Південмаш», це ж ВПК, це наш. І що зробили? По суті, до тарілки підсадили еліту східних земель України. І все, і збалансували. «Западенці» прийшли раніше. Якби вони ще правили трохи, не даючи тим, був би розкол справжній. Так взяли замість цього збалансували, притягли східних, ті підгодувалися, звичайно, й також стали за «нєзалєжность». Їм же добре тепер уже. Що ж ми зробили? Хто ж планує все це? Не зрозуміло хто.
Тому в нас, наприклад, ми там через свої канали свого часу намагалися допомогти Кравчуку. У нас навіть була думка, яка не реалізовувалася, на жаль, через низку обставин, — виставити Кашпіровського на кандидата в президенти України, щоб розколоти фронт росіян на користь Кравчука. Тобто тоді б йшов Кучма. І, так би мовити, Кашпіровський хоча б, скажімо, відрізав би хоча б 5-10 відсотків російських голосів, а він же був депутатом російського парламенту, взагалі була б унікальна ситуація. Адже так, уже справа минула, він же був громадянином України, коли обирався до нас у парламент.
Але пішло все по-іншому. А тепер усі сили практично, зверніть увагу, всі сили, які йдуть на Україні, вони всі за незалежність України. Ніхто не каже: давайте об'єднуватися в єдиний союз. Єдиний, хто за це виступає, але один з небагатьох, це Корчинський. Хоч як це парадоксально. Найбільш крайній радикал, який вважається взагалі диким українським націоналістом, він каже: ми за об'єднання з Росією. У нас просто не зрозуміло, де буде центр. Ми кажемо: в Києві. Він каже: а ви хочете в Москві. Я кажу: та ми не хочемо в Москві. Чому ми хочемо в Москві? Давайте у вас, у Києві. Нам без різниці. Нам аби спільна держава була. А може, там, у Криму, це зробити.
А всі інші бюрократичні угруповання вже, їхній менталітет чітко, так би мовити, в рамках України. Це підтримується, як ви знаєте, Заходом, американцями, це стратегія, основа американської стратегії стосовно Росії — підтримка України як балансу проти Росії. Абсолютно точно. Тому Кучма, я гадаю, переможе, він усіх влаштовує, зокрема й Захід. І ніяких радикальних змін не буде.
