Проблема європейського сходу

У своїй промові в Варшавському університеті 2002 року, про яку багато хто говорить, що це була найкраща промова, президент Джордж Буш висунув ідею про вільну і завершену Європу, яка простягатиметься «від Балтики до Чорного моря». Через два місяці, наприкінці листопада, коли відбудеться зустріч у Ризі, в Латвії, на березі Балтійського моря, президент Буш і союзники НАТО цікавитимуться, що ж трапилося з їхнiми надіями про європейський схід.

Якщо розпочати з найбільш очевидного, ситуація ніколи добре не розвивалася в Європі, коли США були задіяні ще десь. Це було правдою 1956 року протягом Суецької кризи, коли Радянський Союз вторгся до Угорщини, і знову 1968 року, коли В’єтнамська війна заглушила ситуацію з придушенням Празької весни. Беручи до уваги труднощі НАТО в Афганістані та розчарування США в Іраку, недивно бачити Росію, що залякує своїх сусідів, — країни її колишньої імперії, і загрожує енергетично залежній Європі.

Але впливовий Кремль, який відроджується, збуджений нафтовими грошима, насправді не є реальною проблемою європейського сходу. Навіть люта Туреччина, яка тепер здається вже втраченою в дивному тумані антиамериканізму та антисемітизму і непевного ісламістського нативізму — це не проблема. Туреччина була «головним болем» Європи принаймні протягом сторіччя, і Росія була загрозою для своїх сусідів ще більш тривалий час. Що змінилося — це те, що Європа зрештою досягла меж свого впливу і тепер не має уявлення про те, що робити з її новими сусідами.

На південь від Відня лежать Хорватія, Македонія, Сербія, Чорногорія, Боснія, Албанія і Косово, які стоять на порозі Європи з часів, коли югославська війна успішно закінчилася 1999 року. Цього року на саміті НАТО три ймовірних кандидати: Албанія, Хорватія, Македонія можуть лише сподіватися на почесну згадку на останніх сторінках самітівського комюніке. Інші країни Західних Балкан ще навіть менше перебувають у взаємодії з Європою. Майже 70 відсотків університетських студентів Сербії ніколи не були за межами країни. Це може не бути сюрпризом для американців, але це має бути шокуючим на такому взаємопов’язаному і взаємоперетнутому континенті, як Європа. Албанські студенти намагалися отримати візи, щоб відвідати Італію, але зараз змушені проводити канікули в Лівії.

У порівнянні, однак, Західні Балкани найбільш удачливі з країн східної Європи. У січні, коли Румунія вступить до Європейського Союзу, Європа межуватиме з Молдовою, чий валовий національний продукт приблизно становить половину валового національного продукту Гаїті. Молдовське вино, їхнiй набагато більш важливий продукт, отримав ембарго як із боку Росії, завдяки молдовським прозахідним тенденціям, так і з боку Євросоюзу, завдяки високій якості та низьким цінам самого вина. У тріумфі освіченої політики ЄС і враховуючи закон про ненавмисні наслідки, сьогодні найбільший грошовий експорт із Молдови до Європи — це сексуальний трафік жінок.

Подібно до Молдови і Західних Балкан, Україна також страждає від тенденцій як Вашингтона, так і Брюсселя ізолювати те, чого вони не розуміють. З початку 90-х років США здійснювали маніакально-депресивну політику щодо однієї з величезних країн східної Європи. Спочатку в промові «чикен Київ», яка мала ганебну популярність, ми радили Україні залишатися частиною Радянського Союзу. Потім ми святкували українську незалежність і здоровий глузд президента Леоніда Кучми, що було ще до того, коли ми вирішили, що Кучма був автократом, який нелегально продав радари Саддаму Хусейну. Виявилося, що цього не було, але як у російському анекдоті, осад залишився. Такою ж непередбачуваною мінливістю з польотом то вгору, то вниз зараз є наша відповідь на коаліційний уряд у Києві сьогодні. Через 17 років після падіння Берлінської стіни США та Європа не можуть ствердити послідовну політику у напрямі до України від одного кроку до наступного.

Що ставить у глухий кут обох — Європу і США, так це складність пострадянського суспільства і безсилля західних інститутів. Але замість того, щоб об’єднати наші зусилля з Євросоюзом для закінчення ізоляції європейського сходу, безвідповідальність Європейського Союзу і нетерплячість політики США відтворило те, що Радянський Союз завжди називав його «близьким зарубіжжям». У сутності, відкрите поле для криміналу, слабкий розвиток і політична еліта, яка лається між собою, зараз розтяглася від Балтійських держав до північного берега Чорного моря. Це і є сумний План Маршалла нашого покоління.

Проблема європейського сходу — це просто втрата політичного бачення у Вашингтоні та Брюсселі і провал у виконанні зобов’язань зберігати Європу цілісною, вільною і в мирі. Цікаво, якщо це те краще, що Європа може зробити всередині її сусідів і краще, що США можуть зробити разом із Європою, то які тоді шанси ми можемо мати на великому середньому Сході, де наші ідеї і вплив вважаються значно меншими, ніж на європейському нелюбому Сході.

Брюс П. ДЖЕКСОН — президент проекту Перехідних демократій і Комітету США з питань НАТО.