Прощавай, «нова Європо»!
Був сонячний червневий день; Джордж У. Буш виступав у Варшавському університеті. В аудиторії його з цікавістю слухали політики, зовні зібралися натовпи людей, аби привітати американського президента, відгуки в пресі були витримані в захоплених тонах.
Віриться насилу, але це правда: саме так проходив перший візит президента Буша в Польщу нескінченно далеким літом 2001 р. — можу підтвердити, як самовидець. У ході того ж європейського турне Буш відвідав і Іспанію. На спільній прес-конференції іспанський прем’єр Хосе Марія Аснар подякував Бушу за «доброту», виявлену його адміністрацією. Той відповів: «Іспанія — друг Сполучених Штатів, а [прем’єр- міністр] Аснар — мій друг».
Звичайно, не в усьому ця поїздка проходила рiвно: під час самміту «США—ЄС» та інших заходів були й акції протесту. Проте, ці очікувані вияви невдоволення з лихвою компенсувалися першими ознаками формування нового проамериканського альянсу, в складі Британії, на чолі з Тонi Блером, Італії, на чолі з Сільвіо Берлусконі, Іспанії, Португалії і Данії, де при владі перебували правоцентристські уряди, і, звичайно, колишніх комуністичних держав Східної Європи. Усі ці країни нещодавно здійснили ліберальні ринкові реформи; їх не влаштовувала франко-німецька гегемонія в європейській політиці. У 2003 р., коли Дональд Рамсфелд зневажливо назвав Німеччину і Францію «старою Європою», у цього неофіційного «майже альянсу» також з’явилося ім’я — «нова Європа». «Нова» означало: проамериканськи налаштована, яка позитивно ставиться до капіталістичної глобалізації та підтримує війну з тероризмом. Не випадково саме ці країни в кінцевому результаті увійшли до «коаліції добровольців» в Іраку.
Минуло всього чотири роки, і «нова Європа» фактично припинила існування. Аснар, Берлусконі та Блер залишили або от-от залишать свої посади — почасти вони стали жертвами невдачі в Іраку. Ситуація в Центральній Європі різко змінилася — на зміну проамериканським настроям прийшов глибокий скепсис. У цю п’ятницю Буш планує провести на польській землі рівно 3 години 10 хвилин, не має наміру ніде виступати, і зустрінеться лише з президентом країни. Та й обговорюватимуть вони не таке вже й широке коло питань. «Нова Європа», яка отримала смертельну рану в Іраку, потерпає від байдужості американської адміністрації до її турбот — відмовою змінити візовий режим чи надати військову допомогу — швидше за все, буде остаточно добита планами Вашингтону щодо розміщення протиракетного «щита» в Польщі і Чеській Республіці.
Держдепартамент, нехай і з запізненням, робить все можливе для просування цього проекту, а проамериканськи налаштовані політики в обох країнах гарячково шукають спосіб забезпечити йому підтримку. Проте ця ідея залишається надто непопулярною, і неясно, чи схвалять її польський та чеський парламенти. Європейцям незрозуміло, навіщо розміщувати систему, покликану захистити США від Ірану, саме на їх території, тим більше, що на ділі Тегеран загрожує Ізраїлю, а не США або Європі. Вони не можуть зрозуміти, чому їм потрібно покірливо погоджуватися з розгортанням на своїй землі об’єктів, через які вони стикаються з новими ризиками. На цьому тижні російський президент Володимир Путін пригрозив: якщо «щит» буде створений, він націлить російські ядерні ракети на Європу. «Очевидно, — підкреслив він у неділю, на зустрічі з журналістами, — що коли частина стратегічного ядерного потенціалу Сполучених Штатів опиниться в Європі і нам загрожуватиме, то ми будемо змушені робити відповідні кроки у відповідь».
Звичайно, це стовідсотково цинічна заява: є чимало підстав задатися запитанням, для чого протиракетну систему знадобилося будувати саме зараз, проте до «стратегічного ядерного потенціалу» вона жодного стосунку не має, і загрози для Росії не становить — у Москві про це чудово відомо. І все ж, путінська риторика в дусі холодної війни починає всерйоз непокоїти людей на всьому континенті; вочевидь, він вважає її вельми ефективним політичним інструментом. Однак, схоже, в Пентагоні ніхто навіть не подумав про те, що цей проект може викликати заперечення, або про те, що європейцям знадобляться додаткові гарантії, а розсудливі дипломатичні демарші, зроблені заздалегідь, могли б розчистити шлях. Дехто стверджує, що в Держдепартаменті взагалі не знали про плани розгортання «щита» в Європі, доки Пентагон не ухвалив відповідного рішення. Звучить знайомо, правда?
Причому всіх цих проблем, від початку і до кінця, можна було уникнути. Більше того, «нова Європа» йде в небуття саме в той момент, коли у Франції і Німеччині до влади прийшли лідери, явно настроєні більш проамериканськи, ніж їх попередники. Якщо б ми виявили трохи більше уваги і трохи менше зарозумілості, й у Трансатлантичний альянс можна було б сьогодні вдихнути нове життя. На практиці ж ми викликали лише обурення і невдоволення. Коли справа дійде до аналізу зовнішньої політики Буша, можливо з’ясується, що збиток, який він наніс нашим відносинам зі Старим Світом, можна порівняти зі згубними наслідками іракської війни.
