Процес наближення до ЄС залежить від України
З часів помаранчевої революції в Україні активно ведеться дискусія про вступ до ЄС, який здавався таким близьким. Але ейфорія вщухла і разом з нею ілюзії про швидке членство України в омріяному клубі двадцяти семи. Частково через несприятливий розвиток внутрішньо політичної та економічної ситуації в Україні і частково через політичну та економічну ситуацію в самому ЄС. І мова йде не тільки про політичну верхівку ЄС, а й про настрої у суспільствах країн- членів ЄС та його структурні політичні проблеми. Що чекає на відносини України з ЄС при виході після Ангели Меркель на велику політичну арену таких нових гравців, як Ніколя Саркозі та Гордон Браун?
Настрої жителів країн Європейського Союзу можна означити двома словами: розчарування та песимізм. Обіцянки політиків про вступ до «раю» не співвідносяться з реаліями обивателів. Продукти подорожчали, по вулицях у районах, де живуть безробітні мігранти з бідних країн, стало все страшніше ходити. Посилився наплив іноземців, які «віднімають роботу» у корінних жителів та виконують її за півціни. Місцеві фірми ідуть у східноєвропейські країни, СНД та на Далекий Схід, де дешевша робоча сила або переміщують туди свої виробництва... Так суб’єктивно бачить простий обиватель наслідки глобалізації та звинувачує у багатьох проблемах членство своєї країни в ЄС.
2005 року у Франції та Голландії відбулися референдуми щодо європейської конституції. Їх довго та гаряче обговорювали у всьому ЄС як лакмусовий папірець подальшого розвитку Співтовариства. Вирішувалася доля не просто сухого великого за обсягом документа, а найближчого майбутнього Європи. Виправдалися найгірші очікування: французи-засновники Євросоюзу та голландці сказали своє рішуче «ні!» конституції та підштовхнули ЄС до однієї з найскладніших політичних криз у його історії. Після цього керівники країн-членів ЄС вирішили зробити перерву. Інші країни відклали референдум на невизначений час. Зрештою, після цих подій стало «офіційно» зрозуміло: жителі об’єднаної Європи втомилися та розчарувалися в ЄС. Зараз керівники найважливіших держав-членів ЄС Німеччини та Франції поставили за мету вирішити цю проблему компромісом — ухвалити договір, для ратифікації якого не потрібно референдуму.
Як Ангела Меркель, так і Ніколя Саркозі та Гордон Браун зарекомендували себе прагматиками, спроможними до прийняття вольових рішень. Кризу керівництва в ЄС наразі подолано. У питанні європейської конституції всі три керівники намагатимуться просунути полегшений варіант конституції. Щодо шансів України на тісніші відносини з ЄС, всі три лідери, напевне, також дотримуватимуться прагматизму. Ні для кого з них інтеграція України не є пріоритетною темою. Тісніші взаємини, ніж нова поглиблена угода, наразі є нереальними: з одного боку, Україна ще далека від виконання всіх необхідних критеріїв для вступу, з іншого — ЄС зараз не готовий до прийняття до своїх рядів нових членів.
Україна ледь не подала офіційну заявку на вступ до ЄС — такі настрої були відразу ж після помаранчевої революції. Але Київ утримався від такого кроку, інакше обов’язково отримав би безпрецедентну в історії відмову, що серйозно й надовго підірвало б імідж країни у всьому світі.
Втім процес наближення партнерів одне до одного іде. До 2010 року ЄС виділив Україні приблизно півмільярда євро на підтримку розвитку демократичних структур. З березня цього року між Києвом і Брюсселем тривають переговори щодо поглибленої партнерської угоди. За словами голови Європейської комісії Жосе Мануеля Баррозу, це є ще однією причиною, чому в Україні необхідні стабільність та демократія.
Про важливість стабільності також наголошував керівник представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко Ланге. Починаючи з 1994 року, представництво Фонду Конрада Аденауера супроводжує процес політичних та економічних перетворень в Україні та підтримує зусилля України щодо євроатлантичної інтеграції. Пан Ланге висловив думку, що наразі найважливішими темами для Ради ЄС під головуванням Німеччини є конституційний процес, проблеми на Ближньому Сході, відносини з Китаєм, нова угода про поглиблене співробітництво з Росією. Україна не стоїть на першому місці у цьому списку. За словами Ланге, останнім часом своїми внутрішніми проблемами Київ сам доклав зусиль до ускладнення відносин з ЄС, коли під час березневої зустрічі з «трійкою» ЄС Україна не мала міністра закордонних справ. На думку Ланге, значним чином від самої України залежить, як будуватимуться її відносини з найбільшими та найважливішими країнами ЄС, в котрих нещодавно відбулися або невдовзі відбудуться (Велика Британія) зміни керівництва. На прикладі її позиції щодо конфлікту між Росією та Естонією, Німеччина зараз займає позицію підтримки східноєвропейських країн, на відміну від її попереднього керівництва, яке мало тенденцію виступати на стороні Росії. Зі свого боку, Саркозі займає щодо Росії позицію, зорієнтовану на дотримування прав людини та відстоювання загальноєвропейських цінностей. «Всі підтримують угоду поглибленого співробітництва між Україною та ЄС, тож потрібно використовувати цей шанс, особливо зважаючи на те, що ця угода не є копією подібних угод, що вже існують з іншими державами, а була розроблена на 80% саме відповідно до українських реалій. Тобто і кооперація між ЄС та Україною, і перспективи її членства залежать більшою мірою від неї самої: від того, наскільки серйозно та послідовно вона впроваджуватиме реформи, боротиметься з корупцією, реформуватиме судочинну систему. Не слід постійно ставити питання про дату початку процесу вступу України до ЄС, потрібно для цього щось робити», — наголосив Ланге. Інший фактор, що, на його думку, також впливатиме на подальші відносини партнерів, це внутрішній розвиток самого ЄС та його конституції.
Доктор Ларс Хандрих з Німецького інституту економічних досліджень в Берліні та член німецької групи радників з економічних реформ при українському уряді також зазначив, що зараз процес наближення України до ЄС великою мірою залежить від України, від того, яким чином вона проводитиме необхідні для цього реформи. На його думку, зміни керівництва деяких країн ЄС не набагато вплинуть на його відносини з Україною, адже ці зміни ще не повністю і не у всіх країнах відбулися. «На розчарування західних дипломатів, Україна зараз не представляє собою надійного партнера Євросоюзу, адже вона вже довгий час зайнята сама собою, не повідомляє ні про що суттєве, окрім чергового загострення політичної кризи, та довгий час займається розподілом влади», — вважає пан Хандрих. «Якби не помаранчева революція, то події в Україні, що відбуваються зараз, в ЄС коментувалися б набагато критичніше.»
