Псевдоконсервативна революція Буша
Адміністрація президента Буша, з будь-якого хоч трохи об’єктивного погляду, є жахливим видовищем. Чиновники адміністрації, з їхньою різкістю та вузьколобою упередженістю, насправді зрадили консервативну ідеологію, руйнуючи структури, які є перевіреними підвалинами економічного процвітання Америки та світової безпеки.
Почнемо з економічної політики та навмисного розбалансування довгострокових фінансових операцій уряду США. Мета безумовно полягала в тому, щоб загострити фінансову кризу держави загального соціального забезпечення і викликати таким чином довготривале зниження рівня перерозподілу державних коштів. Але розбити яйця — ще не означає приготувати омлет: бюджетний дефіцит, що досягнув за Буша величезної величини (і продовжує зростати), не стимулював нічого, крім нервозності з приводу тривалого застою у накопиченні капіталу, внутрішньому споживанні та економічному зростанні.
Звісно, фінансова політика — це лише вершина айсберга. Корейські металурги цілком могли б запитати, що сталося з історичною прихильністю республіканської партії принципові вільної торгівлі. Африканським фермерам слід поставити запитання, як міг Буш — а не якийсь демократ лівого спрямування — анулювати гордість ультраконсерватора Ньюта Джингрича: часткову реформу сільськогосподарських субсидій.
Політика адміністрації Буша в галузі безпеки була не просто жахливою; вона була, користуючись одним із найчастіше вживаних президентом останнім часом слів, страхітливою. Нині представники адміністрації намагаються переконати журналістську еліту в тому, що Буш не обманював інших з приводу програми Саддама Хусейна з ядерних озброєнь. Вони сподіваються, що американці забудуть усі шапкозакидацькі прогнози про те, буцімто перемога буде легкою, і тріумфуючі натовпи закидають квітами американські та британські війська.
Не варто звертати увагу на всілякі незграбні виправдання на тему того, як важко оцінювати суперечливі розвіддані. Невже ніхто у цій нібито консервативній адміністрації ніколи не чув про 500-літньої давності застереження Маккіавеллі: не довіряти вигнанцям? «Вони настільки відчайдушно бажають повернутися додому, що природним чином вірять у багато що з того, що не є правдою, і навмисно додають до цього безліч інших неправд; тож, за допомогою того, у що вони вірять, і того, у що вони нібито вірять, вони сповнюють вас надіями…», — писав Маккіавеллі, і ці його слова цілком можна застосувати до Ахмада Чалабі та Іракського національного конгресу.
Найстрахітливіший аспект зовнішньої політики адміністрації Буша — це її рушійна сила, теорія світоустрою, що лежить в її основі. Інтелектуальні союзники адміністрації Буша називають адміністрацію Клінтона «наївною» за те, що вона вважала, начебто міжнародні відносини — це гра з ненульовою сумою, в якій можуть виграти всі сторони. Вони відкрито кажуть про те, що Америка зацікавлена у збереженні своєї економічної могутності у відносному, а не тільки в абсолютному значенні. За словами Дена Дрезнера із Чиказького університету, логіка стратегії національної безпеки Буша полягає в тому, щоб «не допустити виникнення інших могутніх сил з тим, щоб гарантувати довготривале підвищення рівня свободи, демократії та добробуту».
Але що це означає — «не допустити виникнення інших могутніх сил»? Що це може ще означати, крім «намагатися утримати Китай та Індію у надзвичайній бідності якомога довше»? Зрештою, коли Китай та Індія хоча б наполовину скоротять розрив у доходах між ними і індустріальним ядром світової економіки, ці країни просто завдяки величезній кількості населення гарантовано перетворяться на дуже могутні сили.
Залишатися у бідності — це аж ніяк не в інтересах ані Китаю, ані Індії. Але це також і не в національних інтересах Америки. Історія кінця XIX і XX століть вчить нас, що протягом двох поколінь, за які відбувається перехід від бідної, сільської, аграрної економіки до багатого, міського, індустріального (або постіндустріального) способу життя, увесь світ і політична розсудливість незмінно перебувають під загрозою. Агресивна зовнішня політика кайзерівської Німеччини, витончені муки, яким піддали Росію Ленін та Сталін, жахи правління Мао, диктатури Муссоліні та Франко, страхітний нацистський режим — усе це мало місце під час такого перетворення.
То чи справді в інтересах США намагатися «не допустити виникнення інших могутніх сил»? Чи не слід лідерам Америки спробувати скоротити період, коли інші суспільства схильні до небезпек, через які двадцяте сторіччя стало найкривавішим в історії людства? Хіба не воліли б інші звести до мінімуму той час, протягом якого ми можемо зіткнутися з проблемою стримування Індії, очолюваною індуськими націоналістами, «кайзерівського» Китаю або «веймарської» Росії?
Давно настав час цілком замінити на всіх рівнях персонал адміністрації Буша. Світ не може допустити, щоб на високих рівнях уряду США були псевдоконсерватори, які працюють не для досягнення загального миру і процвітання, а для реалізації небезпечної та хибної геополітичної стратегії.
У Республіканській партії є багато людей, потенційно здатних їх замінити — розсудливих політиків, які бачать національні інтереси Америки у сприянні економічному розвитку в усьому світі, багатосторонньому співробітництві та в такому світоустрої, за якого США відіграють провідну роль завдяки своїм принципам, а не домінують за рахунок військової сили. Із таких чиновників складалася адміністрація Буша-першого. Де вони зараз?
Дж. Бредфорд ДЕЛОНГ — професор економіки Каліфорнійського університету в Берклі. Колишній помічник міністра фінансів США
